Можно было бы написать и в другой ветке форума, но думаю в этой более уместнее, ведь все крутилось вокруг нее- собаки. Я надеюсь что со временем тема изменит свое название, что-то типа «... с домашними любимцами» Одно из моих увлечений -путешествия, в последнее время пешие. Но вот в них как для меня есть один минус- тяжелый рюкзак (чем больше комфорта, тем тяжелее). Поэтому в этот раз принято решение подыскать стационарное жилье и бегать в радиалки,т.н. походы выходного дня. На сей раз едем в Карпаты. Выбор пал на село Дземброня, Верховинского р-на; тихо, спокойно, вдалеке от цивилизации, есть куда сходить побродить. Не знаю откуда и из каких фильмов сложилось предвзятое отношение к этой породе собак, гуляя по городу «... а это та собака?» (страшная, агрессивная). В общем кто сказал что доберман это не собака компаньен, в описании стандарта таковое качество отсутствует. Самое тяжелое из путешествия это дорогана машине туда и обратно(для хозяина), качество дороги неочень, да и время в пути до 18часов. Дорогу собака перенесла просто замечательно, то спит, то по сторонам зырит, такое ощущение что нравиться. Зато когда я на обратном пути прилег на пол часа покимарить, встала в стойку, навострив уши всматривалась в каждую проезжающую машину или проходящего человека и так оберегала сон хозяина, хотя никаких команд не отдавал, вот и интуиция. Тут ми мешкали, гостинна садиба Василя і Оксани на крутому схилі, коли вперше піднималися до думали що й серце вистрибне, а потім звикли. Дозволили розміститися з домашньою тваринкою, непосидючою и допитливою. Коли домовлялися , то теж було питання як себе поводить собака, але при знайомстві всі питання було знято, тим більше що вони самі мають двох прекрасних алабаїв.
Собака себе почувала просто прекрасно, усе нове: місцевість, запахи і цілий день прогулянки.
Полонина Поконечна, там внизу село Дземброня.
Начало пійому на гору Піп-Іван через гору Вухатий Камінь. Собака просто реактивна, вона встигала збігати декілька разів в розвідку вперед і поверталася назад і так на протязі всього маршруту, але їй це все подобалося не менш ніж хазяїну.
Ще один плюс походів Карпатами це вода, вмерти від спраги тут неможливо, тому пили досхочу.
Вухатий камінь Піп-Іван зі зруйнованою обсерваторією
Від собаки крім позитиву ще й кориcть у поході. Коли мама втомлювалась і не могла йти далі, то я залишав її з собакою, так як сама вона категорично залишатися не бажала,- страшно. А так команда “чужой” и песик гавка и наводить страх на оточуючих. А я тим часом бігав далі і давав відпочити. Вже осінь, колиби лишаются до наступного сезону порожніми. Скот вже забрали, лишилися подекуди люди, але й це на пару днів.
Полонина на Угорьских скелях.
Собака на бажала купатися по наказу і позувати на камеру, але коли їй це було порібно то й по річці бродила і стрибала по декількаметовим рівчакам, хоча дома боялася на лавку злазить.
Я багато разів бував у Карпатах, але все якось руки,точніше ноги не доходили до самої попсової, але всеж найвишої вершини украйнських гір- Говерли. Тож варто було збігати. Завчасно скажу що того надхнення яке дають покорення нових вершин не було, тому що такої кількості народу я давно не бачив у горах. Натовп як на водоспаді у Яремці, кількість бажаючих більше ніж смерек у лісі. Піднімаючись ти милуешься не видом на гору, а п'ятою точкою свого попередника. То був вихідний день, але вибору не було, погода погіршувалася і треба йти. Да і собаці було не переливки, це єдиний день коли вона провела на повідку. Мене на КПП попередили щоб собака на поводку, ну думав то так, а як війшов на маршрут то все зрозумів. Да і сам маршрут не досить для чотирелапих, догори подобаеться стрибати, а от униз перестрибувати валуни не дуже, но то можливо все через те що весь час з повідком. Готова до покорення Говерли.
Стежка на Малу Говерлу.
А ось ми і на Малій Говерлі.
За нами Говерла, ну та на котру бджоляр бігає.
Я як завжди залишив собаку з мамою, а сам забіг, так так саме забіг на вершину.
На самій Говерлі майже нічого не видно, милуватися краєвидами не вдається(це вже як традиція, попередній похід прошлого року теж вийшовши на Малу Сивулю помилувалися собою і пішли вниз). Але традиційно гімн України всі виконують, тут панує всеж якась дивна атмосфера по доброму.
Також на Говерлі бачив бійця батальйона Азов.
Кого тільки я не побачив на тій горі: малого, якого батьки несли в наплічнику(а на останному підйомі як справжній патріот затяг свою, тільки йому зрозумілу пісню) і дідуся який до останнього намагавля дійти і не важливо де він зупинився. Головне боротися, у нас едини цінності, але кожен переживає по своєму.
Спускаючись з Говерли у мене дуже питали в аренду песика, бачучи як він мене тягне, щоб легше піднятися. Так що внизу треба не дошовики продавати и магнитики, а собак в аренду давати,- виторг точно більший буде.
Ай молодец!!! И за отчет и путешествие. Сам со своей люблю кататься. Мы даже на Западную ездили, но поближе. В Прикарпатье. Часов 15 пути. И на Черниговщину ездили.
Оживим тему. Тут на форуме много таких- ветка одного человека :-) Уже год прошел, и вот только руки дошли. Направление- Запад, место остановки тоже, а для разнообразия возьмем новенького главного актера. Знакомтесь SKODA MARINCHUK K-9.
На машине то куда угодно можно с собакой путешествовать. А вот на велике не каждая собака выдержит) А со своим псом (стаф) когда где-то гуляю - он всегда что-то вонючее находит и вымазывается весь об это. Даже не знаю когда успевает. Не знаю, как его отучить.
старейшина