- Зараз вважають, що тєлєк дивитися западло, і що треба сидіти в інтернеті. Але я так не думаю, бо ті, хто сидять в інтернеті – дебіли, і ті, хто дивляться тєлєк – дебіли.
Між ними немає різниці. Просто одні дебіли думають, що вони продвинуті дебіли. Але це не так.
От ви питаєте, як же я дізнаюся новини. А як я раніше дізнавався новини, коли інтернета не було? Різниці насправді нема ніякої.
- Чи існує можливість дивитися тєлєк, користуватися інтернетом і не бути при цьому дибілом?
- Можливість є, але чомусь не у всіх виходить.
Не бути дибілом – і просто, і складно. Для цього просто потрібно років до 35 прочитати якийсь масив книжок. Потім можна не читати взагалі. Тоді дибілом ти вже ніколи не будеш. І байдуже, де ти сидиш – перед тєлєком, в інтернеті чи в громадському сральнику в Кагарлику.
- Ну то дайте список літератури для тих.
- Так не можна – це вже супер-завдання.
Є література європейська, американська, латиноамериканська, далекосхідна, російська, українська… Починати треба з таких людей, як Гомер і Шекспір. Потім – Арістофан. Починати взагалі треба з Греції.
- Тобто все ж таки класична література?
- Ну не дурні ж були люди після навчання в класичній гімназії?
От мій дід закінчив класичну гімназію. Він знав грецьку, латину, французьку та німецьку мови. Після цього виховання в сучасному університеті – це як ПТУ.
Після гімназії люди мали бекграунд і могли орієнтуватися в світовій культурі. А що толку з того, що хтось оце мишкою клацає? Він все одно нічого не знає.
- Повертаючись до "Павліка Морозова: сучасні хроніки"… Це вираження вашої громадянської позиції?
- Мистецтво нікому нічого не винне. Виняток – СРСР або Третій Рейх. Але якщо говорити про мене як про особистість, то я маю громадянську позицію. Я завжди був за свободу і демократію.
- Ваші картини та п’єси можна вважати вираженням цієї позиції?
- Ні. Вони не мають до свободи і демократії ніякого відношення. Моє мистецтво деполітизоване.
Свої погляди я висловлюю в інтерв’ю, в проекті "Павлік Морозов: сучасні хроніки", на кухні…
Сни Васіліси Єгоровни - Ваша нова вистава пройде в доволі гламурному місці. Чому не більш академічне чи нейтральне місце?
- Ми не вибирали. Нас покликали. Вони фондують, а ми ставимо.
- То це для заробітку?
- Який заробіток?! Це кайф. Ми з Крітенком працюємо разом, і аж іскри летять. Це передається на акторів, а потім передається в зал на глядачів.
Ну а для чого ще жити? Навіщо робити те, що не в кайф?
- Коли я дізналася про ці нові вистави, то з жахом подумала, що все – Лесь Подерв’янський став гламурним. Ви справді стали гламурним?
- Я не думаю. Неможливо стати кимось. Можна бути кимось.
- Як ви розумієте слово "гламур"?
- Це лакіровка дійсності. Це завжди прикрашання.
Наприклад, можна потикати стрази в купу гамна – і буде гламурне гамно.
- Може, це буде концептуальне лайно?
- Може бути і концептуальне гамно…
- А є різниця між гламурним і концептуальним лайном?
- Це тонка грань. Її можна балансувати.
- От ви минулого року казали, що навколо – торжество гламуру.
- Торжество. Гламур тотальний, і тому немає сенсу з ним боротися. Але ми можемо зрозуміти його причини, вистібати його, не піти його шляхом… А люди хай вибирають.
Боротьба – це не наш шлях. Той, хто бореться, нічого не створює. А ми створюємо.
Тут дуже тонка матерія. Наприклад, коли моя донька почала робити ескізи до костюмів вистави "Сни Васіліси Єгоровни", то я їх забракував. Вона обурювалася, бо намалювала все так, як написано в моїх п’єсах.
В моїй п’єсі надзвичайно брутальні персонажі та слова. Якщо на сцені буде та ж брутальність і лайно, то буде масло масляне і тупе прочитання. Тому я порадив викинути мої тексти і робити театр.
Тепер ми робимо щось зовсім інше. Сценічний простір аскетичний і дуже чистий. Багато світла і кольору. Костюми персонажів будуть нагадувати сучасних снобів лондонського Сохо.
На стику непоєднуваного воно іскрить. А коли масляне масло – то не іскрить.
- Ви мені нагадали розмову з Ігорем Померанцевим про ставлення автора до деформацій тексту під час постановки...
- В інших країнах проблеми з автором просто не виникають. Його просто не пускають на репетиції.
А у нас із Кротом вийшло інакше, бо я з ним працюю як художник-постановник.
Річ у тім, що автор сам просто не розуміє, що таке театр. Він хоче, щоб вистава донесла те, що він написав. А в театрі насправді текст має значення, але зовсім не таке, як думаю я як автор. Він те, що думаю я як художник.
Якби я не був художником, то ходив би і матюкався, що погано поставили мою п’єсу.
Про політкоректність і бога
- Ви коментували історію з Гайтаною і говорили, що виступаєте за європейські цінності та толерантність. Але ж ваші власні тексти нічого спільного з політкоректністю, толерантністю та іншими європейськими цінностями не мають.
- Так це ж мистецтво! В мистецтві дозволено все. В мистецтві європейському та американському табу є тільки два – дитяча порнографія та вбивство.
Мистецтво не повинно бути політичним, але може гратися в політику. Вільне мистецтво – самодостатнє.
- Що означає "гратися в політику"?
- Наприклад, можна поставити "Ричарда ІІІ" Шекспіра та зробити Ричарда вхожим на Яника. Або в Лондоні Пітер Брук може зробити сатиру на Тоні Блера чи на Маргарет Тетчер.
- У вашій новій постановці будуть політичні алюзії?
- Ні, тільки мистецькі.
У нас буде образ бога – його функцію гратиме екран. Буде вітер, сонце, дощ, туман, око на небі – це вже непрозорий натяк…
- Ці образи бога – не звичне канонічне православне тлумачення.
- Це обмежене розуміння. Бога не можна звести до однієї конфесії. Бога зараз всі намагаються приватизувати.
Я до цього дуже холодно ставлюсь. Це все містечкові ігри. Бог набагато ширший за конфесії.
- В Україні доволі відчутним є близькість держави і церкви. Як ви до цього ставитесь?
- Дуже негативно. Немає нічого гіршого, ніж теократичне суспільство. Це ми бачимо на прикладі Ірану. Так само нічого хорошого немає в Росії. Там церква ще з часів Петра І зрослася з державою.
Я – за повне відокремлення одного від іншого.
Україні пощастило, що в ній є багато конфесій. Між ними є конкуренція, що не дає встановитися монополізму. Монополія призвела би до теократії. Особливо в такій країні, як наша.
У нас колишні комуністи різко перефарбувались і стали ходити в храми. Тільки от свічку вони тримають правою рукою. А якою рукою вони тоді хрестяться?
- Чи можна сказати, що церква в Україні перетворилася на аналог компартії?
- Поки що ні. Інакше церква буде говорити, що тобі робити.
Про Євро 2012 - Як ви ставитеся до проведення Євро-2012 в Києві?
- Футбол взагалі несе тільки негативні емоції. В Києві буде так само: всі напиваються, ссуть в підворітнях, б’ють один одному морди, палять машини.
- Що ви збираєтеся робити під час Євро?
- Напевно, з’ї*атися звідси. Десь в село на Полтавщину. Я не люблю цих дурнуватих натовпів.
Про особисте - Продовжуючи розмову про гламур, не можу втриматися від запитання – ви святкували 8 березня? Я читала, що ви не святкуєте традиційні свята. Тобто дружині тюльпанчиків не дісталося?
- Я взагалі вважаю, що це свято треба скасувати. Це свято не жінок, а азербайджанських торгашів квітами і всіх тих, хто гріє руки на парфумерії та іншому фуфлі.
- В усьому світі цей день є приводом поговорити про рівність прав.
- Але ж ми святкуємо не це. Ми не святкуємо навіть те, що започаткувала тітка Клара. От що ми насправді святкуємо?
Мені подобається історія про те, що Клара і Роза вибрали день, в який в Римі святкували день вавилонських блудниць, коли всі жінки бігали по Риму і всім давали. Це мало свій сенс. Я був би не проти.
- А як ви ставитеся до ідеї рівності статей?
- Ставлюся вкрай негативно. У таких різних істот, як ми, не може бути рівності в принципі. Ми абсолютно нерівні. У нас в голові абсолютно різні речі.
Вирівняти це неможливо. Інакше вийде щось таке, як при Хрущові робили "смычку между городом и селом". Тільки я не розумію, як це – село стає схоже на місто чи місто стає схоже на село?
Жінка має бути жінкою, а чоловік повинен бути чоловіком. Коли жінка стає схожою на мужика, а чоловік – на під*раса, то це не єсть хорошо.
- Ну як тоді мають виглядати "справжій чоловік" і "справжня жінка"?
- Ну не знаю… Жінка – як Шерон Стоун, а чоловік – як Клінт Іствуд.
- За речі, які ви зараз говорите, вас би вже давно звинуватили в сексизмі. Ви сексист?
- Звісно. Та я взагалі позбавив би жінок права голосу та права свідчити в суді. Я за іранський варіант.
- Це ви зараз жартуєте?
- Але в жарті завжди є правда.
- Бачила на фотографіях вашої майстерні зображення кориди. Корида – це невід’ємний атрибут стереотипного мачо. Розкажіть про кориду. За що ви її любите? Це ж жорстоко…
- Жорстоко – це футбол.
Я б заборонив футбол. Він розпалює ксенофобію і ненависть до інших націй, які грають з твоєю командою. Після футболу люди ідуть і палять машини. Фанати б’ються до смерті. Ця гра розпалює націоналізм, жорстокість і ненависть до брата свого.
Візьмем кориду. Хто бачив, щоб після кориди люди ішли п*здити стадо корів? Ніхто не бачив, бо такого не буває.
Про кориду люблять говорити ті, хто її ніколи не бачив. А що таке корида?
Є бугай вагою 600 кіло, такий Майк Тайсон з рогами. Він вибігає на арену і думає тільки про те, щоби з кимось розправитись, і бажано – з усіма одразу. Якось на наших очах молодого матадора бик посадив на роги. Не вбив, але ногу проколов.
І є матадор. Мені пощастило бачити двох найбільших матадорів сучасності - Ель Хуліо і Хуан Батіста. Виходять ці хлопці і танцюють з биком танго. В міліметрі від рогів! Це оманлива легкість.
Корида є інтерактивною. З волі публіки бика можуть помилувати – це найвища нагорода матадору. До речі, після такого помилування бугай потрапляє в бугаячий рай: він більше не бере участі в коридах.
- Тобто кориду виправдовує небезпека?
- Будь-яке явище виправдовує краса. Корида – це фантастично красиво. Все красиве – правильне. Некрасиве – неправильне. Це хороший критерій.
- Але ж це категорія смаку, це щось дуже суб’єктивне.
- Це не категорія смаку. Все красиве лишається на світі. От корида вже існує 300 років.
- В цьому сенсі навіть насильство чи порно в ефірі можна виправдати, якщо це красиво?
- Без насильства та еротики мистецтва не існувало б.
Без них усе світове мистецтво перетворилося б на радянську мультиплікацію про те, як зайчик зустрів кролика, і вони пішли в гості до мавпочки…
Якщо нема насильства – то нема Гомера і Шекспіра. В них все замішане на сексі і крові.
- Тобто ви як дідусь зовсім не проти тощо, щоб ваш онук дивився щось таке по телевізору?
- Не бачу в цьому нічого поганого. Люди, які бачать в сексі щось погане – глибоко нещасні.
- Тобто середовище на людину ніяк не впливає?
- А це контролювати неможливо. От я з інтелігентної родини, дєдушка, бабушка… Нічого не знаю, а от три рази сходив у дитячий садок – і вже все знаю.
До чого тут телевізор і інтернет, якщо є добрі друзья? А потім будуть інші, які навчать курить і підбирати бички на вулиці.
Неможливо сидіти клушею над дитиною. Треба виховувати власним прикладом. Але насправді виховують друзі. Діти вчать один одного.
>>Не бути дибілом – і просто, і складно. Для цього просто потрібно років до 35 прочитати якийсь масив книжок. Потім можна не читати взагалі. Тоді дибілом ти вже ніколи не будеш.
Кашу в голове лапшой на уши не испортишь У.Черчиль: "Меня часто спрашивают: за что мы сражаемся? Вот перестанем сражаться, тогда и узнаете"
Доступ закрыт.
свернуть
развернуть
закрыть
Чтобы отвечать в темах данного форума Вам нужно авторизоваться на сайте
У.Черчиль: "Меня часто спрашивают: за что мы сражаемся? Вот перестанем сражаться, тогда и узнаете"