Куди ми пливемо в своєму невігластві?

В якому стані перебуває Україна? Що її чекає в майбутньому? Ці думки не покидають зараз багатьох думаючих (свідомих) громадян України. Перед завтрашніми виборами спостерігається розгубленість та невпевненість людей, не знаючих як поступити. Цей стан зрозумілий, тому що останні п’ять років вселили якусь пустоту в їх душі, зруйнували їх віру та надію в майбутнє. Але тим і звична людина, що її життя подібне маятнику складається зі злетів та падінь. І ось зараз ми знаходимося в піку падіння. Що ж привело до такого падіння?

Як я вже описував в своїй книжці «Історія українського невігластва», головна причина є наш постколоніальний стан, з якого ми вийшли без навичок ходити на своїх ногах та керувати своєю головою. Ми зараз пожинаємо плоди того, що Кремль зробив з Україною, поставивши на початку 70-х років керувати нею дніпропетровського жлоба Щербицького. Результати його діяльності ми зараз в повній мірі пожинаємо. Цього яничара Кремля давно не стало, але його учні продовжують мучити Україну. Кравчук, Кучма, Ющенко (під вишиванкою б’ється серце, виховане на комсомольських та партзборах) – це ті какашки, які спотворюють атмосферу України, не дають їй дихнути на повні груди. Отже достойних кадрів для державотворення у нас поки що не проявилося. Підкреслюю – не проявилося, але вони є. Наведу приклад для доказу цього.

2004 рік був для українців рухом маятника в сторону зміни ситуації на краще. За подіями на Майдані спостерігала з надією вся Україна. Навіть ті люди, які не до кінця розуміли «наколоті мандарини», десь в глибині душі мріяли, що після такого пориву народу щось зміниться на краще. На перепоні стали все ті ж кадри, вирощені в дусі часів Щербицького. Просто на зміну одним пройдисвітам керувати процесом Майдану примазалися інші. До того ж вже тоді, під час Майдану, закладалися й правові міни, які посіяли хаос в Україні на наступні 5 років. При всій романтичності настрою тоді народ майже на підсвідомості відчув загрозу цього. Перший раз Майдан освистав (правда кволенько) Ющенка, коли дізнався, що він згодився на зміни до Конституції, які заклали цілеспрямовано Кучма (що цей гад натворив в Україні народу лиш прийдеться ще осмислити), Медведчук, Мороз та ще один хуторянин - Литвин. Жлобство Ющенка полягло в тому, що він на перше місце тоді поставив отримання посади, а потім вже думав про долю держави. Хоча це можна віднести до всіх вихованців Щербицького. Порядних державотворців серед них годі шукати. А тепер поставлю запитання для попереднього доказу – чи були на Майдані розумніші та порядніші люди за цих Віть, Юль та Морозів? Відповідаю з впевненістю – були! Але у нас не виявилося тієї куриці, яка б серед цієї полови віднайшла цінне зерно. І ім’я цій куриці в цивілізованому світі – ЗМІ. А наш сурогат під назвою «засоби масового заробляння на рекламі» продовжує цілеспрямовано дурити нас безальтернативністю виставленого корпоративним паразитичним кланом «кадрового потенціалу», крутячи кожен день перед нашим носом остогидлі пики з вже добряче засмальцьованої колоди. Розшифрую вказане «корпоративним». При всій напускній ворожнечі Віть, Юль, маси паразитичних держслужбовців, «засіваючих» суддів, продажних та малоінтелектуальних журналістів, вони здатні миттєво об’єднуватися при загрозі їх паразитичних інтересів зі сторони народу.

Попереднє ми підтверджуємо життям цих п’яти років. В чому ж ще причина цієї стагнації? Якщо з «кадрами» ми так-сяк розібралися, то приступимо до аналізу дій іншого гравця в державі – народу. Він вразив в черговий раз своєю (як би це м’ягче охарактеризувати)… Придумали для рабів таке дурнувате слово –«терпимість». І. Франко це назвав інтелігентно «інертністю нації». А я в своїй книжці це охарактеризував прямо – «невігластво». Оце «невігластво» нас і додушує. В іншому випадку ще в перший рік правління Ющенка повинен був народ за зраду погнати «з попелом на голові», повернути Конституцію в бік президентського правління, заставити владу, судову систему та ЗМІ відчути вплив головного гравця в державі, ім’я якому НАРОД, та рахуватися з ним. Але цього не відбулося.

Що ж нас чекає попереду? Наші недруги з-за кордону та їхня п’ята колона в Україні передрікають розвал держави. Але це лиш мрії наших ворогів. Такого не відбудеться. Ми продовжимо стагнацію, пливучи як те ґ…но по течії. І це буде відбуватися до тих пір, поки народ не проснеться від свого невігластва і не почне дружньо гребти в потрібному напрямку. Майдану всього народу (від Ужгорода до Луганська) бути. Це буде вже якісно новий виступ, де з однієї сторони барикад буде об’єднаний народ, а з іншої – вже не воюючі між собою Віті та Юлі всіх мастей.

Отже дружно чекаємо того часу, коли в нас на десяток політологів від «лібералізму» та дурнуватих моделей буде по статистиці пів фрезерувальника з поіржавілим верстатом, коли ціноутворення з інфляцією нас додушуватиме, коли наші міліціянти будуть гірше злодіїв в законі, а медики лиш зароблятимуть на наших хворобах, коли, врешті-решт, нас півень добряче клюне. А поки що по телячому підемо завтра «вибирати кращого серед непідходящих», перед цим милуючись в дзеркалі зі свого невігластва. Як я описував в своїй книжці, що українцю присуща праця без осмислення її суту та користі. Ось і завтра ми викинемо масу таких дорогоцінних грошей та свої деякі зусилля на процес, який нічого не вартий. Успіхів в цьому процесі.

[quote=роман степанович]Куди ми пливемо в своєму невігластві?[/quote]
Ко дну.

Пішов на дільницю, пів години шукав того, хто купить голос та душу. Не знайшов. Тому в кабіні поставив відмітку проти "нікого". Причина - відсутність відповідальності вибраних перед виборцями та вимушені вибори "кращого серед непідходящих".
По цій причині нагадую зі своєї книжки на цю тему :
"А народ по суті отаких справ загнаний в безправне гетто, з якого його випускають лиш в день виборів чи він, всупереч цій владі, сам виривається на Майдан. Україні з її колоніальним минулим сучасні європейські взаємовідносини між цими гілками держави (народ і влада) не підійшли в чистому вигляді. Тим паче нам не знайомі етичні взаємовідносини між ними конфуціанського Сходу, по яких в якійсь мірі живуть Китай та Японія. Ментальність українця також спокійно не витримує російський варіант централізованої деспотії. Отже потрібно шукати свою технологію цих відносин. Ми не проходили становлення своєї «хартії вольностей», у нас не було доморощеної революції по типу французької з затвердженням прав і свобод народу, але ми мали свої напрацювання в цьому напрямку, які потім знищив колоніальний режим, а останні ми самі не довели до кінця. Зокрема йдеться про вибори гетьмана в кращі часи козацтва і його відповідальність перед виборцями. Так ось ця відповідальність була закладена в ДІЄВІЙ ОЦІНЦІ діяльності вибраного керівника - "СЛАВА", "ПОПІЛ НА ГОЛОВУ" чи, навіть, "СЕКІР БАШКА" при зраді чи повній бездарності, яка привела до катастрофічних наслідків. Відкинемо останнє як пережиток середньовіччя, хоча в цей критичний період я залишив би і його. А "попіл на голову" однозначно потрібно вводити, тому що маса пройдисвітів після продирання на керівне крісло зовсім не реагує на "електорат" і, натворивши там неприємностей, безкарно покидає цю посаду."

І видумаєте ці думки хто-небудь читав за ці півроку? Українця продовжує вести оце невіглаське :"Та я все знаю", результат якого ми бачимо по результатах життя.

Цитата:Але у нас не виявилося тієї куриці, яка б серед цієї полови віднайшла цінне зерно. І ім’я цій куриці в цивілізованому світі – ЗМІ. А наш сурогат під назвою «засоби масового заробляння на рекламі» продовжує цілеспрямовано дурити нас безальтернативністю виставленого корпоративним паразитичним кланом «кадрового потенціалу», крутячи кожен день перед нашим носом остогидлі пики з вже добряче засмальцьованої колоди.

Оце правильно. Хто в нас крайній ? Правильно - журналісти. Чому ? Бо пишуть, не те, що хочуть окремі товариші. Але це життя таке, Романе Степановичу. Хто вам сказав, що журналісти мають виконувати ваші вказівки? Той хто це казав - помилився.

у своєму невігластві ми пливемо туди ж, куди пливли весь цей час... Історія невігластва починається з того часу, як грішна людина потрапила на цю землю.
якщо ж говорити про вибори, то нашій країні зараз потрібен наш Мойсей. Так, блукання будуть довгими, так, не всі дійдуть до "обіцяної нам землі", так, будуть розчарування. Але на цій дорозі нам конче потрібен КЕРІВНИК, який би пробив броню невігластва хоча б однією думкою: ми українці, нам нічого ділити, ми повинні розвивати українське, робити наше, підтримувати наше і захищати ці здобутки кожну хвилину нашого існування :) бо хто ж розбудує нашу державу, як не ми?!

"чому журналісти мають виконувати ваші вказівки" - від писателя.
Як сказали б в ББС - "не вказівки, а потреби споживача інформації". А нагальні потреби народу в пошуку достойної альтернативи Вітям та Юлям є.

К сожалению быбор осталя только один: между Ю и Я. Но радует то , что всетаки в недалеком будущем у нас есть перспектива на новые лица , что продтвердили двое из молодого поколения.

Kiborg писал:, что продтвердили двое из молодого поколения.

Тигипко-ровесник Тимошенко, ему в этом году исполнится 50 лет.

Ура! Нашёл тему. Давайте в ней поговорим: куда же мы плывём?

А что там Тимошенко говорила в обращении, а то я пропустила

Может она хотела сказать куда мы плывем?