Депутаты от Полтавской губернии в Государственной Думе

Вроде бы наконец-то решилась судьба многострадального краеведческого сборника, в котором будет и моя статья. Если кому-нибудь нужны будут исходящие данные для ссылок на данную статью и список литературы(я его опустил) - пишите в личку. Ну и, конечно, надеюсь что после прочтения можно будет подискутировать
ДЕПУТАТИ ВІД ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ДЕРЖАВНІЙ ДУМІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1906-1917)
Тривала політична криза, що охопила усі гілки влади в Україні та продовжується вже не один рік найбільш помітна в роботі головного законодавчого органу нашої країни – Верховної Ради. Парадоксальність цієї ситуації полягає в тому, що відбувається це за умов переходу України до парламентсько-президентської моделі управління, коли саме Верховна Рада мала б стати гарантом політичної стабільності. Нажаль цього не відбулося: завдяки Конституційній реформі 2004 року Верховна Рада почала втрачати свої основні, законодавчі функції, перетворившись на арену, де відбуваються зіткнення інтересів політичних партій і промислово-фінансових груп.
Часті зміни у виборчому законодавстві, довготривалі вибори спікера (т.зв. «спікеріади») та підписання коаліційних угод (т. зв. «коаліціади»), розпуск Верховної Ради 5-го скликання та Указ про розпуск Верховної Ради 6-го скликання, багатоденні блокування трибуни в сесійній залі, дають нам можливість говорити про системну кризу, яка несе загрозу як українському парламентаризму, так і подальшому суспільно-політичному і економічному розвитку країни в цілому. Притчею во язицех стали депутатська недоторканість та закриті виборчі списки політичних партій, за якими до парламенту дуже часто потрапляють люди, не здатні конструктивно працювати в законодавчому органі. Останнім часом, в наслідок низки скандалів, постало питання про морально-етичне обличчя народного депутата України.
Певною мірою причинами кризових явищ, що охопили Верховну Раду, можна вважати відсутність традицій в українському парламентаризмі та гостру нестачу серед українського політикуму парламентарів-професіоналів. З огляду на це досить цікавим є історичний досвід роботи Державних Дум Російської імперії, які працювали в 1906-1917 рр. Саме вибори до Державних Дум та роботу в них депутатів від «українських» губерній, можна вважати першими кроками парламентаризму на теренах сучасної України, які, нажаль, було перервано більше ніж на 70 років. Незважаючи на те, що відкриття І Державної Думи відбулося більше ніж сто років тому, існує ціла низка проблем, що притаманні як становленню парламентаризму в Російській імперії, так і процесам, що відбуваються в сучасній Україні.
Жорстка конфронтація з виконавчою владою, яка не дала змоги плідно працювати у законодавчій сфері, стала однією з причин розпуску І та ІІ Державних Дум. Відповідно, протистояння та відсутність діалогу Верховної Ради з виконавчою владою є ознакою сучасного політичного життя в Україні. Використання адміністративного ресурсу було притаманне як виборам до Державних Дум Російської імперії, так і парламентським перегонам в Україні. Складні соціально-економічної умови, авторитаризм центральної влади, відсутність політичної свідомості в більшості населення – за таких умов стали на шлях до парламентаризму і Росія на початку ХХ століття, і Україна на початку 1990 – х. Схожість процесів становлення парламентаризму в двох країнах дає можливість використовувати досвід, який було накопичено за період існування Державної Думи Російської імперії для потреб політичного сьогодення.
Незважаючи на досить велику історіографію Державних Дум, деякі аспекти їх роботи майже не досліджувалися. Так, спеціальних праць, в яких досліджується персональний склад та робота депутатів від Полтавської губернії в Державних Думах Російської імперії автором не виявлено. Єдиною працею, де розглядаються вибори до І Державної Думи за матеріалами періодичних видань Полтавської губернії є стаття Т.В.Тронько [1].
Всю літературу, яка стосується виборів до Державних Дум та їх роботи можна поділити на чотири групи: а) дореволюційну; б) радянську; в) українську сучасну; г) зарубіжну.
Перші спроби дати оцінку думським виборам та роботі Державних Дум було зроблено ще під час їх існування. Специфіка цих досліджень полягає в тому, що більшість з них робилося не професійними істориками, а діючими політиками та громадськими діячами. Це, безумовно, призвело до політичної заангажованості таких досліджень. До того ж треба зазначити відсутність в роботах дореволюційного періоду ретроспективного аналізу, що також зменшує їх цінність. Серед робіт дореволюційного періоду, авторами яких є українські інтелігенти, слід відзначити статті в «Українському віснику», за підписом Оглядач, а також праці Ф.Матушевського в «Літературно-науковому віснику», Д.І.Дорошенка, в «Україні» та інші[2].
Після Жовтневої революції 1917 року починається другий, радянський етап в дослідженні думської проблематики. Для нього характерні упереджене і, в більшості випадків, негативне висвітлення роботи російського парламенту. Винятком були праці, що стосувалися діяльності фракції більшовиків в IV Державній Думі. Дослідження, які вийшли у світ під час хрущовської «відлиги» та перебудови (середина 1950-х – 1980 –ті рр.) мали вже більш різноманітні напрями та глибшу документальну базу.
Характерною рисою сучасних українських та зарубіжних (перш за все російських) досліджень є звернення до аспектів, що раніше не досліджувалися взагалі, або висвітлювалися тільки в негативному ракурсі. Це, перш за все, діяльність правих та національних партій і об’єднань, «українське питання» в Державній Думі, та інше. Розвиток нової локальної історії призвів до появи цілої низки робіт, присвячених роботі в Державних Думах Росії депутатів з окремих регіонів та національних груп. Російські історики дослідили участь в роботі Державних Дум депутатів від Казанської, Вятської та інших губерній, в Україні ж до таких робіт можна віднести дисертаційне дослідження А.Л.Глушковецького[3].
Джерельною базою даної статті є законодавчі акти Російської імперії, думські довідково-статистичні матеріали та довідники .
Метою даної роботи є визначення складу депутатів від Полтавської губернії в Державних Думах Російської імперії. Відповідно до мети роботи передбачено визначити загальну кількість депутатів – полтавців, проаналізувати їх партійну та соціальну приналежність, висвітлити аспекти їх роботи в Державних Думах.
Законодавчою базою виборів до І Державної Думи стали Височайший маніфест, підписаний Миколою ІІ 6 серпня 1905 року, Положення про вибори до Державної Думи та Закон 11 грудня 1905 року. Великий вплив на засади формування та функціонування першого парламенту мав Маніфест від 17 жовтня 1905 року[4]. Згідно до Положення про вибори, Полтавську губернію в Державній Думі мали представляти 12 депутатів, обраних губернськими виборчими зборами. Збори ці утворювалися з виборщиків, які обиралися на з’їздах повітових землевласників, міських виборців та уповноважених від волостей. Головував на виборчих зборах губернський предводитель дворянства. Загальна кількість виборщиків для Полтавської губернії визначалася 181 особою: від з’їзду волостей – 23 особи, 109 - від з’їзду землевласників і 49 - від з’їзду міських виборців. Згідно до цього ж Положення визначалась й кількість виборців з кожного повіту губернії. Найбільшу кількість виборців надавав Кременчуцький повіт – 16 осіб (1 - від з’їзду волостей, 7- від з’їзду землевласників та 8 від з’їзду міських виборців). Найменшу кількість виборців, по 9 осіб, надавали Гадяцький та Лубенський повіти.
Не отримали права приймати участі у виборах жінки, особи, яким не виповнилося двадцять п’ять років, студенти, військовослужбовці, що знаходяться на дійсній службі, кочові інородці та іноземці. Окремими статтями вказувалося про заборону участі у виборах громадян, у відношенні до яких відкрито судові справи та посадових осіб МВС. Для осіб, що мали право приймати участь в з’їзді повітових землевласників встановлювався майновий ценз. Визначався цей ценз наявністю в повіті (на правах власності чи довічного володіння), земельної ділянки в кількості, визначеної Положенням про вибори до Державної Думи для кожного повіту окремо. Так, для Костянтиноградського та Переяславського повітів майновим цензом були 200, а для інших 13 повітів Полтавської губернії – 150 десятин землі. Такого ж права набували власники нерухомого майна (окрім торгівельно-промислового), яке знаходилося в повіті, та за земською оцінкою коштувало не нижче п’ятнадцяти тисяч карбованців, уповноважені від священнослужителів, які володіли в повіті церковною землею та деякі інші землевласники. Для участі у з\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\'їзді міських виборців існував свій майновий ценз. Після прийняття Закону від 11 грудня 1905 року право обирати своїх представників до Державної Думи отримали робочі підприємств, кількість працівників на яких сягала не менше п’ятидесяти чоловік (з’явилася т.зв. робоча курія). За цим Законом робочі Полтавської губернії отримали право мати одного виборщика на губернських виборчих зборах.
Специфіка виборів до І Державної Думи полягала в тому, що відбувалися вони на тлі революційного піднесення, яке почалося в країні ще на початку 1905 року. Підписання царем Маніфесту 17 жовтня та скликання Державної Думи російське суспільство сприйняло по-різному: частина ліберальної інтелігенції, вважала за необхідне перейти до співпраці з урядом у побудові в країні нового суспільно-політичного устрою, партії радикального напряму вважали за необхідне продовження революційного протистояння.
Досить несподівані наслідки мали намагання органів місцевого самоврядування вплинути на політичну свідомість населення під час виборчої кампанії. Так, в Гадяцькому повіті земські начальники їздили по селах та роз\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\'яснювали царський Маніфест 17 жовтня, агітуючи записуватися до партії правового порядку, та називаючи інші союзи революційними. Але марно: бажаючих вступати до цього союзу не виявилося. Так само, майже, не виявилося бажаючих вступати й до повітового відділення «Союзу 17 жовтня», який було засновано повітовим предводителем дворянства князем В.П.Кочубеєм. Спрацювало небажання мешканців повіту вступати до революційних союзів, про які напередодні розповідали земські начальники.[5]
Однією з ознак виборів до І Державної Думи були репресії адміністративних органів у вигляді арештів можливих кандидатів до Думи від опозиційних партій, селян та робітників. Наприклад, в Гадячі було заарештовано місцевого земського діяча Г.Чижевського, обраного більшістю голосів уповноваженим від дрібних землевласників с. Великих Будищ [6]. Звільнено його було тільки після обрання депутатом Державної Думи.
Не зважаючи на всі складнощі та негаразди виборчої кампанії, 27 квітня 1906 року І Державна Дума розпочала свою роботу. З 442 обраних депутатів 275 були членами опозиційних партій, 77 - центристами, праві мали 15 місць, а 75 вважалися позапартійними. Досить неоднорідними були соціальне походження депутатів, їх професіональна належність та рівень освіти: безземельні та неграмотні селяни посідали на місцях в сесійній залі Думи разом з відомими юристами, дворянами та великими землевласниками. За велику кількість депутатів-селян (більше 27 %) І Думу називали «селянською», а за опозиційність уряду – «Думою народного гніву».
Серед депутатів І Державної Думи, обраних від «українських» губерній, близько половини було селянами-землевласниками (виняток складала Подільська губернія, в якій 12 з 13 обраних депутатів були селянами). Так, з 12 депутатів І Державної Думи від Полтавської губернії були 5 селянами, а 4 мали дворянське походження. Окрім того один з думців за походженням був козаком, один сином священика і один народився у купецькій родині. Розподіл за партійною приналежністю мав наступний вигляд: 4 депутати увійшли до фракції трудовиків, 5 до конституційних демократів, 3 відносили себе до позапартійних, хоча В.М.Шемет був членом Української Радикальної партії [7].
Депутати від Полтавської губернії працювали у дев’яти відділах І Державної Думи та брали участь в роботі аграрної, бюджетної, фінансової та бібліотечної комісій. Вісім депутатів з дванадцяти виступили з думської трибуни з приводу аграрних питань. Перший російський парламент проіснував лише 72 дні: указом Миколи ІІ від 8 липня 1906 року І Державну Думу було розпущено. 9 липня близько 200 депутатів зібралося у Виборзі з метою скласти текст відозви «Народу від народних представників» з приводу розпуску Думи. Підписи під «Виборзькою відозвою», в якій населення країни, у відповідь на розпуск Думи, закликали до актів громадської непокори, підписало 180 депутатів, 6 з яких було представниками Полтавської губернії. 178 депутатів, що підписали «Виборзьку відозву» відбули, за рішенням суду, тримісячне ув’язнення та були позбавлені права обиратися до Державної Думи в майбутньому.
Слід відзначити, що значна кількість депутатів від Полтавщини в І Державній Думі були відомими громадськими діячами, які мали стійку громадянську позицію та брали активну участь в визвольному русі. Доктор фізичних наук і магістр хімії, член Української Демократичної партії, П.І.Чижевський за участь у визвольному русі відбував адміністративне покарання у Тобольській губернії, Я.К.Ішемницького, свого часу, за участь у студентських зворушеннях було виключено з московського університету, знайомий М.П.Драгоманова І.М.Присецький провів 5 років на засланні у Східному Сибіру.
Серед перших депутатів-полтавців був і майбутній видатний український економіст, академік АН УРСР Л.М. Яснопольський. Приват-доценту Харківського університету по кафедрі статистики, гласному губернського та переяславського земства за публічне засудження дій уряду на Далекому Сході в 1904 році було заборонено читати лекції.
В.М.Шемет, колишній редактор першої україномовної газети «Хлібороб» (Лубни), два роки знаходився під «особливим наглядом», а за промову на земських зборах його було викликано до Санкт-Петербургу, на прийом до міністра внутрішніх справ Плеве, для роз’яснення. «Завзятий українофіл», козак М.С.Онацький, був прихильником автономії України, селянина А.Ю.Тесля, який не визнавав приватної власності на землю, свого часу, як «неблагонадійного» було вислано на Кавказ.
14 березня 1907 року членом «Союзу російського народу» О. Казанцевим було організовано вбивство відомого російського публіциста, депутата І Державної Думи від Полтавської губернії Григорія Борисовича Іоллоса. Народився Г.Б.Іоллос в 1859 році в Кременчуці, в купецькій родині. Навчався в Київському, Гейдельберзькому та Страсбурзькому університетах, мав ступінь доктора права Гейдельберзького університету, захистив дисертацію на ступінь магістра політичної економії. Єврейське походження стало на перешкоді затвердженню його професором кафедри Московського університету, тому решту свого життя Г.Б.Іоллос присвятив журналістиці, працюючи в російських та зарубіжних виданнях («Російське багатство», «Вісник Європи», «Російські відомості» та інш.).
Двоє з депутатів І Державної Думи від Полтавщини мали бойові нагороди. Так, селянин І.П.Кириленко брав участь в російсько-турецької війни 1877-78 рр. і за захист шипкінського перевалу отримав відзнаки Святого Георгія 4-го та 3-го ступенів. За участь в російсько-японській війні отримав знак Святого Георгія депутат-селянин з м.Омельника Кременчуцького повіту Ф.І.Дубовик [8].
Вибори до ІІ Державної Думи відбувалися наприкінці листопада 1906 року в умовах загального революційного спаду в країні. Їх характерною ознакою були ціла низка репресивних заходів уряду щодо опозиційних партій (закриття газет, відмова в легалізації лівих партій, діяльність військово-польових судів та інш.) та скорочення кількості виборців від селян (за допомогою роз’яснення Сенату). Незважаючи на все це, нова Дума виявилася не менш опозиційною ніж її попередниця.
З обраних до ІІ Думи 518 депутатів кадети отримали 98 депутатських місць (проти 185 в І Думі), трудовики -104, соціал-демократи - 65, есери -37, народні соціалісти - 16, октябристи - 43, крайні праві - 25-30. Позапартійні депутати склали в Думі групу з 50 чоловік.
Окремі позиції мали в II Думі польське коло (47 депутатських місць), мусульманська група (32) та козаки (17) [9].
Зазнав значних змін і фракційний склад депутатського корпусу від Полтавської губернії. На відміну від попереднього скликання в ньому були відсутні кадети та позапартійні депутати. З’явилися помірно праві – 6 чоловік, та члени «Союзу 17 жовтня» – 5 чоловік, а замість чотирьох трудовиків був лише один. Депутати працювали у семи відділах Думи, а також в аграрній фінансовій та інших комісіях. За соціальним станом 6 думців-полтавців були дворянами, 4 козаками, один селянином, а М.В.Пірський був протоієреєм в м. Кобеляки.
Персональний склад депутатів ІІ Державної Думи від Полтавської губернії, на відміну від попереднього скликання, був політично поміркованим. 9 депутатів-полтавців були землевласниками і мали від 60 (колишній член Лубенського окружного суду П.П.Павлов) до 2000 (козак О.Ф.Власенко) десятин землі. Решта (3 чоловіки) були землеробами і мали від 0,5 до 29 десятин землі. Половина з депутатів мала досвід роботи в земствах, причому більшість з них - на керівних посадах. Слід відзначити, що обраний до ІІ Державної Думи Голова Золотоніської повітової управи, С.В.Лукашевич, став єдиним за історію Полтавщини депутатом трьох Державних Дум (ІІ, ІІІ та IV) [10].
Розпочавши свою роботу 20 лютого 1907 року, ІІ Державна Дума проіснувала не на багато більше своєї попередниці: 3 липня 1907 указом царя її було розпущено.
Згідно до нового законодавства, Положення про вибори від 3 липня 1907 року, кількість депутатів Державної Думи скорочувалося до 442, більше ніж удвічі скорочувалася кількість виборців від селян. Водночас, майже у півтори рази, збільшувалася можливість обрати своїх представників до Думи для землевласників та великих міських власників. Взагалі, право приймати участь у виборах отримало не більше 15 % населення. Завдяки своїй лояльності до уряду ІІІ Дума була єдиною, яка пропрацювала весь визначений їй термін: з 1 листопада 1907 до 9 червня 1912 року.
Третя Державна Дума в політичному плані стала помітно помірніше. Переважну її більшість складали праві та помірковані ліберали: 136 мандатів належали октябристам, 91 депутат увійшов до «національної» фракції, що об’єднувала помірковано-правих та націоналістів, 51 депутат належав до крайніх лівих. Лівий фланг Думи склали 39 депутатів від поміркованої партії «мирного оновлення», 53 кадети, 13 трудовиків и 19 соціал-демократів. 26 депутатів належали до національних груп («польське коло», мусульманська група та інш.) [11].
Фракційний склад депутатів від Полтавщини на перших засіданнях ІІІ Державної Думи мав наступний вигляд: 9 членів «Союзу 17 жовтня», 2 націоналіста і 1 правий. Після складення повноважень депутатом - октябристом П.М.Маламою та смерті єдиного правого депутата Г.М.Навроцького (26 грудня 1907 р.) депутатами було обрано націоналістів О.П. Старицького і М.К. Коченевського. Десять депутатів-полтавців були дворянами, один був священиком і один козаком – землеробом [12].
Єдиним землеробом в складі депутатського корпусу від Полтавської губернії в ІІІ Державній Думі був козак села Кобелячка, Кременчуцького повіту, Г.Г. Удовицький. Г.Г.Удовицький брав участь в російсько-японській війні, за бойові заслуги отримав Георгіївський хрест. Гаврило Гаврилович був Членом комісії Думи з переселенської справи, окрім іншого, він підписав законопроекти, стосовно мови викладання в школах місцевостей, з малоросійським населенням та про наділення безземельних та малоземельних селян землею.
Вибори до IV Державної Думи відбувалися у вересні – жовтні 1912 року, в період назрівання в країні кризових явищ. Особливістю цих виборів було те, що вони були заплановані заздалегідь і політичні партії мали можливість підготуватися до них ще з 1910 року. За період роботи IV Державної Думи з листопада 1912 року до 25 лютого 1917 було проведено п’ять сесій, дві з яких припало на довоєнний час, а три на період Першої світової війни. Робота російського парламенту під час війни потребує спеціального дослідження, тому детально цей період в діяльності депутатів-полтавців в даній роботі не розглядається.
Вибори до IV Думи дали значне посилення в ній правого та лівого флангів. У Державній Думі 4-го скликання праві та націоналісти мали 152 місця (64 правих и 88 помірковано правих та націоналістів), октябристи мали 98 місць, ліберальне крило отримало 128 (в т.ч. 59 кадетів и 48 прогресистів). В Думі були представлено 10 трудовиків, 14 соціал-демократів (в т.ч. 6 більшовиків), національні групи отримали 21 місце, позапартійні депутати - всього 7 [13].
Фракційний склад депутатів – полтавців у IV Державній Думі: 8 октябристів, 3 націоналіста, 1 центрист. Під час засідань Другої сесії IV Державної Думи депутата – націоналіста К.О.Невіандта було визнано таким, що вибув, а замість нього обрано центриста М.І.Коваленка. За соціальним походженням 10 депутатів були дворянами, 1 священик і один селянин. Серед депутатів останньої Державної Думи Російської імперії від Полтавської губернії четверо входило до складу ІІІ Думи (Д.І.Герценвіц, граф І.І.Капніст, Н.О.Пилипенко, С.В.Лукашевич) [14].
Формально, IV Державна Дума проіснувала весь відведений термін (до 6 жовтня 1917), але, фактично, її повноваження припинилися після розпуску царем під час Лютневої революції, 25 лютого 1917 року. Саме тоді в Росії припинився час парламентаризму і почалася епоха революцій, громадянських воєн, диктатур та терору.
Відображення об’єктивної картини суспільно – політичного життя Полтавської губернії на початку ХХ століття неможливе без ґрунтовного дослідження процесів, пов’язаних з виборами та діяльністю Державних Дум Російської імперії. Окремі аспекти таких досліджень мають не тільки суто наукову цінність, а й можуть бути використані, як історичний досвід, під час проведення виборчих кампаній до парламенту та органів місцевого самоврядування.
Проаналізувавши вибори до Державних Дум Російської імперії та визначивши склад депутатського корпусу від Полтавської губернії можна прийти до наступних висновків.
1. Найбільш демократичною та прогресивною за складом був депутатський корпус від Полтавської губернії у І Державній Думі. Причиною тому були умови, за якими проводилися вибори (пік революції), та можливості, які давало виборче законодавство.
2. Згасання революції та репресії з боку уряду призвели до різкої зміни як фракційного так і соціального складу депутатів-полтавців у ІІ Державній Думі. Переважаюча більшість думців-полтавців у цьому скликанні – це землевласники та громадські діячі, які займали помірну політичну позицію.
3. Зміна виборчого законодавства 3 липня 1907 року призвела до того, що в ІІІ та IV Державних Думах переважну більшість депутатського корпусу від Полтавської губернії складали дворяни – землевласники.
4. Не зважаючи на нетривалий термін існування І та ІІ Державних Дум депутати від Полтавщини мали можливість попрацювати у відділах та комісіях парламенту та виступити з Думської трибуни. Ґрунтовних досліджень потребують діяльність депутатів від Полтавської губернії у відділах та комісіях ІІІ та IV Державних Дум, особливо під час Першої світової війни. Малодослідженим є персональний склад всіх чотирьох Дум, відсутні повні біографічні дані більшості з депутатів.

Прочитал.
Интересно.

Удивительно, но у меня создается впечатление, что даже при таком ограниченном избирательном праве для граждан те, царские Думы, были куда ближе к демократии (как представлении в органах власти интересов всех слоев населения) чем наша нынешняя ВР, окончательно превратившаяся в закрытый "Клуб по интересам" для национальных олигархов и промышленно-финансовых струтур...

Старший сержант запаса, спасибо - очень информативно...в рамках жанра... поэтому читать это - конечно, не то же самое, что чай колотить В общем - не легкомысленное занятие.

[quote=Старший сержант запаса]Згідно до нового законодавства, Положення про вибори від 3 липня 1907 року...Взагалі, право приймати участь у виборах отримало не більше 15 % населення[/quote]
А какой % был во время выборов 1й Думы? И какие новые ограничения ввели?
[quote=Старший сержант запаса]14 березня 1907 року членом «Союзу російського народу» О. Казанцевим було організовано вбивство відомого російського публіциста, депутата І Державної Думи від Полтавської губернії Григорія Борисовича Іоллоса[/quote]
Есть данные - что послужило причиной/поводом? Публицистом он был на каких позициях и чем так задел "Союз"?

[quote=tarara]Старший сержант запаса, спасибо - очень информативно...в рамках жанра... поэтому читать это - конечно, не то же самое, что чай колотить В общем - не легкомысленное занятие.[/quote]
Вам спасибо! [quote=tarara]А какой % был во время выборов 1й Думы? И какие новые ограничения ввели?[/quote]
Я процентовку не считал точную, можно поискать. Только несколько фактов:не получили права избирать депутатов:
женщины, молодежь до 25 лет, военнослужащие, ряд национальных меньшинств;
один выборщик приходился в землевладельческой курии на 2 тысячи избирателей, в городской — на 4 тысячи
избирателей, в крестьянской — на 30 тысяч, в рабочей — на 90 тысяч;
для рабочих и крестьян устанавливалась трех- и четырех степенная система выборов.
Поэтому[quote=Старший сержант запаса]За велику кількість депутатів-селян (більше 27 %) І Думу називали «селянською», а за опозиційність уряду – «Думою народного гніву».[/quote]
Новый избирательный закон существенно ограничивал избирательные права крестьян и рабочих. Общее количество выборщиков по крестьянской курии было сокращено в 2 раза. Крестьянская курия, таким образом, имела лишь 22% от общего числа выборщиков (против 41,4% по избирательному праву Положения о выборах в Государственную Думу 1905 года). Число выборщиков от рабочих составляло 2,3% от общего числа выборщиков. Значительные изменения были внесены в порядок выборов от Городской курии, которая была разделена на 2 разряда: первый съезд городских избирателей (крупная буржуазия) получил 15% всех выборщиков и второй съезд городских избирателей (мелкая буржуазия) получил лишь 11%. Первая курия (съезд земледельцев) получила 49% выборщиков (против 34% по положению 1905 года). Рабочие большинства губерний России (за исключением 6) могли участвовать в выборах только по второй городской курии – как квартиронаниматели или в соответствии с имущественным цензом. Закон 3 июня 1907 предоставлял министру внутренних дел право изменять границы избирательных округов и на всех стадиях выборов делить избирательные собрания на самостоятельные отделения. Резко сократилось представительство от национальных окраин. Например, от Польши раньше избирали 37 депутатов, а теперь 14, от Кавказа раньше 29, теперь же только 10. Мусульманское население Казахстана и Средней Азии вообще лишалось представительства.
[quote=tarara]Есть данные - что послужило причиной/поводом? Публицистом он был на каких позициях и чем так задел \"Союз\"?[/quote]
Вот одна из публикаций об этом деле:
[quote]14 марта 1907 года, во втором часу дня, в Гранатном переулке, у ворот дома Торопова, был убит член редакции «Русских Ведомостей» депутат Думы Григорий Борисович Иоллос. Убийца поджидал свою жертву, прячась за калиткой. Когда Иоллос, возвращаясь домой, поравнялся с воротами, убийца произвел несколько выстрелов. Судя по найденным гильзам, стреляли из браунинга. Из четырех выстрелов три попали в цель, по заключению врачей две первые раны были безусловно смертельны. Убийца скрылся через проходной двор дома Торопова. В кармане покойного Иоллоса была обнаружена записка на четвертушке бумаги со следующим текстом: «Слушайте вы, красно-сотенная сволочь! Опять вы начинаете свои безобразия, опять убийства одиночные и массовые. Берегитесь же! Проснулся народ и спуска теперь он вам не даст. Знайте, что на каждое убийство мы ответим тем, что будем вырезывать ваших главарей. Если ваши подлые руки поднимутся еще раз на слуг Царских, мы уберем десятками ваших единомышленников, а если вы дерзнете что-нибудь против власти или личности Самодержца нашего, знайте, что народ сам расправится с вами, если правительство окажется бессильным применить к вам 241 статью Уложения о наказаниях. Черносотенцы. Сообщите товарищам».[/quote]
Вот из его краткой биографии
[quote]Иоллос Григорий Борисович (1859-1907), член I Государственной думы, видный политический деятель, кадет. Своими выступлениями в Думе по аграрному вопросу возбудил против себя бешеную ненависть черносотенцев и был убит в Москве 14 марта 1907 г. Убийство было организовано \"Союзом русского народа\". Фактическим убийцей был рабочий Федоров, которому представили деятельность Иоллоса в совершенно ложном свете. Впоследствии, узнав, кто такой был Иоллос в действительности, Федоров убил \"союзника\" Казанцева, подстрекнувшего его на преступление[/quote]

[quote=Старший сержант запаса]на четвертушке бумаги со следующим текстом: «Слушайте вы, красно-сотенная сволочь! [/quote]
Подождите, так он что был красносотенцем...т.е. что-то вроде аналога "черной сотни" только по-красному? Или это и есть тот "ложный свет"?
[quote]Фактическим убийцей был рабочий Федоров, которому представили деятельность Иоллоса в совершенно ложном свете. Впоследствии, узнав, кто такой был Иоллос в действительности, Федоров убил \"союзника\" Казанцева, подстрекнувшего его на преступление[/quote]
Вообще, конечно, читаешь и содрогаешься - я сразу думаю об этом Федорове. Иоллоса жаль, но он знал, на что шел, а Федорова использовали втемную.
Как, наверное, ужасно, когда ты понимаешь, что оказался инструментом в чужих руках...в двух предложениях целая драма, катастрофа одного маленького человека. Что с ним стало потом...

tarara писал:Подождите, так он что был красносотенцем...т.е. что-то вроде аналога "черной сотни" только по-красному? Или это и есть тот "ложный свет"?

"Красной сотни" не существовало, но деятели "чёрной" так иногда могли называть людей, придерживающихся левых, даже самых либеральных взглядов.

tarara писал:Вообще, конечно, читаешь и содрогаешься - я сразу думаю об этом Федорове. Иоллоса жаль, но он знал, на что шел, а Федорова использовали втемную.

Вот ещё немного об этом "деле"

Цитата:А в июне 1907 г. разразился скандал. Выяснилось, что убийство организовал черносотенец Александр Казанцев, тело которого было найдено 27 мая под Петербургом. Непосредственный убийца Иоллоса Василий Федоров обратился к эсэрам, переславшим после проверки его заявление газетам. Федоров был рабочим с неопределенными революционными взглядами. Через социал-демократа Петрова познакомился с неким Александром Казанцевым, с которым Петров когда-то работал на одном заводе. Петрова вскоре арестовали и выслали. Казанцев выдавал себя за эсэра максималиста и организовал покушение в январе 1907 г. на Витте. Однако бомбы, опущенные в дымоход его дома Федоровым и Степановым, не взорвались и были обнаружены. Затем Казанцев с Федоровым уехали в Москву, где Казанцев указал на Иололоса, как человека предавшего интересы партии и присвоившего деньги. Чтобы заслужить доверие партии, его следовало убить. Только из газет Федоров узнал, кого же на самом деле он убил и испытал настоящий шок. В Москве Федоров встретил бежавшего из ссылки Петрова. Они обнаружили, что Казанцев связан с черносотенцами, а вероятно и с охранкой. По возвращении в Петербург при подготовке очередного покушения на Витте Федоров зарезал Казанцева. В газетах появилось разоблачительное заявление Федорова , а затем и письмо Петрова.

Взято отсюда, если интересно, там и фото Иоллоса и подробнее о черносотенцах и депутате Первой Думы Герценштейна (товарище Иоллоса).
Кстати, дом, в котором сейчас находится "Индустриалбанк" (перестроенный, конечно) до революции назывался "дом Иоллоса".