Я ж тебе вистругав, боже, З такого смаглявого дерева! Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював! Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева! Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон! Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров! Я ж тобі в ніздрі сережку! Щоб ти не світив мені пупом, Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі — зуб акули! Я ж тобі — роги марала! Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали… Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли. Вітер моєї свободи плюнув мені в лице. Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси, То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись тебе тут під ногами, а ти віддав мою землю на глум моїх ворогів! Може, клячать даремно люди перед богами? Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум’я? Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона? Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого оленя! А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!
Доступ закрыт.
свернуть
развернуть
закрыть
Чтобы отвечать в темах данного форума Вам нужно авторизоваться на сайте
