адвокат Ульянов, чего же не полностью текст? Продолжение:
Цитата:Я хочу, щоби в моїй державі герої УПА славилися на державному рівні, а ідоли совдепії були знищені раз і назавжди. І я більше не маю наміру толерувати будь-які антиукраїнські випади. Не подобається українське? – Ворог. Он туди, з ватою, на шашлики.
Да и сравнивать события на Савур-могиле и Институтской может только редкое х***, коим автор и является.
Lana123 (10.09.2014, 22:51) писал:В Киеве на площади была коллективная воля, но в случае аннексии полуострова – персональная. Вопрос "чего вы добились Майданом" имеет вполне конкретный ответ: избавились от людей, превративших коррупционно-олигархическую Украину в криминальную.
И привели к власти других коррупционно олигархических людей да еще с душком фашизма и ненависти...
адвокат Ульянов (18.11.2014, 13:07) писал:"нечего на зеркало пенять коли рожа крива..."
так всетаки. мой ответ то таков, что один коррупционно - олигархический клан сняли майданом, другой (не менее коррупционно-олигархический) к власти привели (хотя кричали олигархов геть), который еще и попахивает фашизмом (есть такой душок)
Цитата:Листопад 2014 року. По трагічних подіях на майдані минув майже рік. За цей час наша держава в особі висококометентного керівництва застосувала евтаназію повільної дії по відношенню до власної економіки, показала всьому світу безмежні можливості девальвації української національної валюти, змусила багатьох виробити в собі звичку до ранкових закалювань і мало не прирекла українців на холодну зиму. Але все це дрібниці у порівнянні з тим, що в Україні досі триває війна. Війна безглузда і абсолютно несправедлива. Війна, зупиняти яку ніхто чомусь не поспішає. Україна у вогні.. Мимовільно згадується кіносценарій Олександра Довженка. І якщо в тій Україні і в тому вогні все здавалось зрозумілим і в принципі невідворотнім, в нашій ситуації питань чомусь більше ніж відповідей. Для чого ця війна? Для чого ці вбивства? Врешті, хто понесе відповідальність за цю трагедію?
Вам не набридла ця невизначеність? Впевнений, це риторичне питання.
Корінь тотальної невизначеності – в політичній пасивності влади в питанні вирішення конфлікту на сході. В пасивності дивній і незрозумілій. Фактично війна і вбивства – це все, що влада змогла запропонувати Донбасу на сьогоднішній день. При цьому війна ця також поглиблює невизначеність. З ким воюємо? З російською армією? Покажіть її на нарешті! Доведіть її існування чимось вагомішим за безглузді заяви і примітивні інформаційні вброси. За що воюємо? За цілісність України? В основі цілісності лежить загальнонаціональна згода. Згода ж ця, на моє глибоке переконання, добувається шляхом адекватного сприйняття державними менеджерами побажань народу. Не градами, не танками, не автоматами, не вбивством безневинних дітей на футбольному полі – не війною. Елементарним діалогом.
Але чого вартує, постійна критика без реальних пропозицій? Припустимо, що нам відомо «хто винен», цілком логічно б подумати «що робити?». В українській історії настає момент істини. І від того як діятиме влада і суспільство зараз залежить майбутнє держави.
Владі, будь вона дійсно проукраїнською, давно пора б дивитись на реальний стан речей. А реальність така, що об’єктивно зараз існує три потенційно можливі сценарії розвитку кризи (за принципом «або-або»).
Перший. Все без змін. Київ продовжує безглузду братовбивчу війну, з кожним падінням снаряду і з кожною новою невинною жертвою поглиблюючи розкол держави. Традиційно, влада час від часу проводитиме демонстративні «мінські переговори», ефективність яких на практиці традиційно буде зведено до нуля. Тим часом продовжуватимуть гинути діти, мирне населення, українські солдати. Це все в умовах горезвісної економічної блокади Донбасу, ідея якої могла з’явитися тільки в дуже здегенерованих головах, в головах які не прагнуть ані національного єднання, ані припинення війни. Результат – Донбас залишається в складі України де-юре, де-факто ж Донецьк та Луганськ самостійні в управлінні, на зразок сусіднього Придністров’я. Перспектива не вельми радісна, чи не так? Але за такого сценарію іншого виходу в Донбасу просто не залишиться.
Другий. Найгірший, проте малоймовірний. Росія реалізовує на Донбасі кримський сценарій – звісно з більшим резонасом і незрівнянно великою ціною, але з симетричним результатом. Відсоток вірогідності такого розвитку подій не надто високий з двох простих причин: 1) Донбас не видається Росії потрібним, на відміну від вигідного розташованого та історично пов’язаного Криму; 2) якби захоплення Донбасу входило в плани Росії, російська армія вже би діяла там. Наголошую – діяла б, а не лякала б перманентно своєю присутністю, як це собі уявляють деякі українці.
Третій. Логічно правильний. Київ йде назустріч Донбасу. Звучить фантастично, зважаючи на вперте небажання адекватно сприймати реальність київськими «патріотами». Для реалізації цього сценарію потрібні конкретні радикальні дії. Кожному українцю пора усвідомити: після «потрясінь» у вигляді майдану і війни на сході, які дехто називає «великою божою благодаттю» (я ж впевнений, що це велика кара) Україна вже ніколи не буде колишньою. Україна має шанс на існування тільки якщо вона буде якісно перебудована. А для цього потрібно не так багато.
Отже, коротко по пунктах.
1. Негайне припинення воєнних дій на Сході та ініціювання мирного процесу. Загальнонаціональні переговори за участю представників Донбасу. В прямому ефірі з трансляцією на головні теле- і радіоканали. Це дасть змогу показати народу хто і в які ігри грає в Україні. Братовбивство потрібно припиняти і той хто в цьому сумнівається – або бездушний, або божевільний.
2. Глобальна конституційна реформа, спрямована на трансформацію України у федеративну республіку. Нагадую, в основі конфлікту на сході, на початку, лежала саме вимога федералізації України. Федералізація – наразі єдиний шанс на примирення. Не безглузда і неефективна децентралізація, про яку так солодко говорить Гройсман, а саме федералізація за зразком ФРН, Австрії чи тієї ж Росії. Мені важко зрозуміти чому українське суспільство переконують в тому, що федералізм небезпечний для існування України. Високоповажним можновладцям і всім скептикам, в яких цей термін викликає фобію, слід для початку вивчити досвід вищезгаданих країн, дослідити їх федеративне законодавство, проаналізувати механізм виходу з федерації суб’єкта федерації. Адже цього боїться більшість – виходу регіонів зі складу України. Можливо відкрию велику таємницю, але вийти зі складу наприклад ФРН майже неможливо. Земля в ФРН взагалі не вважається державою в державі. Втім, це вже тема для іншої статті.
Врешті-решт, федералізація України – це не тільки примха Донбасу. Не тільки Донбас «вирізняється» в нас поміж іншими. Як бути, наприклад з Закарпаттям, де на референдумі 1 грудня 1991 року 78,6 % жителів висловились за надання області статусу автономної території у складі України (як бачите, на результати волевиявлення по черзі наплювала кожна українська влада). Так само в Україні вирізняється багатонаціональна Чернівецька область, центральні області, південь і схід. Федералізація – це єднання в багатоманітності. Саме це потрібно сьогоднішній Україні.
3. Формування справжнього уряду національної єдності з участю представників всіх партій парламенту і представників Донбасу. Тимчасово. На час закінчення процесу реального (а не того, яке ми бачили після майдану) перезавантаження влади.
4. Відставка київської влади і перевибори на основі нового федеративного законодавства.
5. Формування загальнонаціональної слідчої комісії по розслідуванню злочинів проти народу України. Мета комісії – пошук винних в організації братовбивчої війни, у вбивствах мирного населення, у мародерстві, у невиправданих смертях українських солдат.
Знаю, все це може виглядати зараз утопією, але можливостей виходу з божевілля, в яке нас втягнуто, не так багато. Їх взагалі майже нема. І весь цей набір логічних антивоєнних рішень і дій завідомо приречений на провал без чіткої антивоєнної позиції народу. Я вже давно не вірю в благі наміри влади. Бо все, що вони зараз роблять спрямоване на розбрат: кожен постріл, кожна заява про те що діти на Донбасі мають сидіти в підвалах, кожне нове недолуге рішення на кшталт скасування соціальних виплат людям, які мають на них право – все це продукує одне – зневіру жителів сходу в можливості життя в одній країні. Тому змусити засідателів високих кабінетів працювати на благо народу може тільки консолідованість хоча б частини громадян в прагненні припинити війну і будувати нову країну. Ідеально було б всіляко тиснути на вище керівництво: писати тисячі колективних звернень, виходити на мирні антивоєнні демонстрації, організовувати консультативні місцеві плебісцити – робити все, щоб показати невдоволеність нинішньою ситуацією.
Але вся трагедія сучасної України полягає в тому, що в нас дуже багато патріотів держави, проте катастрофічно мало патріотів країни – тих, хто пілкується не про статки можновладців, а про народні інтереси. Бо ж держава – це всього на всього механізм, представлений владою. Тому це їх держава, але це наша країна.
Цитата:Парламент сьогодні прийняв дуже неоднозначну постанову про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) щодо скоєння злочинів проти людяності та військових злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян.
З одного боку, можна лише вітати, що крок у цьому напрямку зроблено. Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду є важливим елементом виконання Угоди про асоціацію України з ЄС. Визнання його юрисдикції до часу ратифікації є безумовним кроком вперед.
З іншого боку, текст постанови залишає багато запитань без відповіді.
Постанова оперує поняттям злочинів, скоєних вищими посадовими особами Російської Федерації, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян. Фактично вона має на меті обмежити можливість розслідування злочинів, скоєних лише цими людьми.
Однак з цим виникає багато проблем.
Перша: Римський статут МКС не дозволяє державам робити жодних застережень при його ратифікації (стаття 120 Статуту).
Відповідно, не може бути жодних застережень і при тимчасовому визнанні юрисдикції МКС.
Держава має право лише визначити час, на який поширюється така юрисдикція. А далі МКС самостійно проводить розслідування та самостійно вирішує, кому висувати обвинувачення.
У такій ситуації Міжнародний кримінальний суд зіштовхнеться з проблемою, котрої ще не мав у своїй практиці.
У такій ситуації можливі два варіанти.
1) Або МКС звернеться за додатковими роз’ясненнями подібної декларації до МЗС України, що фактично означатиме неприйняття такої декларації (в тому формулюванні, в якому її ухвалила Верховна рада).
Тоді ця постанова не матиме жодних правових наслідків, і МКС не почне ніяких процедур.
2) Або ж МКС не звертатиме уваги на вказані обмеження щодо осіб, котрі скоїли злочини, і прийме декларацію у повному обсязі.
І в такому разі вона поширюватиметься на всі можливі злочини, незалежно від того, чи вони вчинені "вищими посадовими особами РФ", чи будь-якими іншими особами, приміром, представниками України. * * * * *
Нагадаю, у справі Майдану парламент теж ухвалив подібну постанову, де визнав юрисдикцію МКС щодо злочинів під час Майдану, вчинених лише вищими посадовими особами України, та навіть конкретно назвав їх у поданні.
Тоді МКС проігнорував це обмеження і відкрив попереднє розслідування, не обмежуючи коло осіб, що могли скоїти певні злочини.
Очікується, що цього року ми отримаємо відповідь, чи буде відкрито прокурором МКС повноцінне розслідування щодо подій часів Майдану.
І якщо МКС ухвалить рішення про початок розслідування, він виходитиме з того, що Україна зробила декларацію і визнала його юрисдикцію без додаткових умов, та проводитиме розслідування щодо всіх випадків, про які йому стане відомо і котрі вписуються у визначений постановою проміжок часу.
До слова, тоді наслідки цієї постанови будуть зовсім іншими, ніж їх очікує наш уряд.
* * * * *
Друга проблема сьогоднішнього рішення ВР - суто процесуальна, але важлива. Це, можна сказати, питання поваги до Гаазького суду та його об'єктивності з боку України.
Яким чином той, хто здійснює розслідування (тобто МКС), може знати наперед, хто скоїв злочин?
Це ж не українська система кримінального правосуддя, де злочинців визначають наперед і публічно оголошують.
Очевидно, що кожен окремий злочин (в рамках вказаного Україною часу) має своє розслідування й за його скоєння відповідають певні конкретні люди, котрих має встановити слідство.
За процедурою Міжнародного кримінального суду, після визнання країною юрисдикції МКС починається попереднє розслідування, за наслідками якого може бути відкрите повноцінне розслідування. І лише потім формується обвинувачення та справа передається до суду.
Очевидно, що неможливо передавати на розгляд суду лише ті справи, де обвинувачуються вищі посадові особи РФ, а всі інші справи відкласти вбік.
Це суперечить самій суті МКС - інакше його б усі справедливо звинувачували у замовному судочинстві.
З огляду на це, наслідки прийнятої постанови досить складно передбачати.
А її прийняття в чергове показує нерозуміння органами влади процедур діяльності Міжнародного кримінального суду.
На жаль, з цього випливають не тільки такі правові непорозуміння, як ця постанова, але й впроваджується багато міфів щодо небезпек, які начебто можуть виникнути після ратифікації Римського статуту МКС.
Адже нині, виходячи з цих уявних проблем, українська влада блокує повноцінну ратифікацію цього документа, ігноруючи навіть той факт, що це є нашим зобов'язанням перед ЄС. Прибічники президента запевняють, що після ратифікації Римського статуту в Гаазі розпочнеться розслідування дій української сторони.
І ніхто навіть не замислюється, що точно такі наслідки може потягнути за собою останнє рішення Ради про часткове визнання юрисдикції Гаазького суду.
Автор: Володимир Яворський, правозахисник, член правління Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ)
Цитата:ИЕВ. 19 сентября. УНН. Специальный докладчик ООН по вопросам внесудебных казней Кристоф Хайнс на брифинге в украинском кризисном центре заявил, что большинство доказательств в "части 2 мая" в Одессе уничтожены. Об этом УНН сообщает со ссылкой на ZN.UA. "Доказательства были уничтожены сразу после событий, и изучить их было очень сложно. А процесс поиска преступников - очень медленный", - отметил он. Напомним, на этой неделе Одесский апелляционный административный суд обязал открыть тайну следствия о трагедии 2 мая. Таким образом, результаты судмедэкспертизы тел жертв одесской трагедии будут опубликованы.
Напомним, 2 мая 2014 на марш футбольных фанатов и проукраинских сил в центре Одессы напали пророссийские активисты с огнестрельным оружием. Были убиты два участника марша. В ответ проукраинские демонстранты собрались уже на новую демонстрацию и двинулись на площадь Куликово поле, чтобы ликвидировать расположенный там палаточный лагерь оппонентов.
Пророссийские активисты и их сторонники укрылись в здании Дома профсоюзов. Обе стороны бросали друг в друга бутылки с горючей жидкостью. В результате пожара, возникшего в доме, при попытках выпрыгнуть из него и в результате применения пророссийскими активистами огнестрельного оружия там погибли еще 42 человека. Также в ходе противостояния в тот день были ранены около 200 человек.
Как сообщал УНН, еще одного фигуранта дела о массовых беспорядках в Одессе освободили из-под стражи.
Кто бы сомневался. Причем в данном случае на прошлую власть не спишешь. Уничтожали улики именно новые власти, что подтверждает её вину в этих событиях. Иначе вместо уничтожения улик было бы громкое дело против "убийц-сепаратистов" или "кремлевских провокаторов".
Цитата: Геннадий Корбан берет на себя ответственность за реализацию "Одесской Хатыни". Параллельно бросая густую тень на Беню (который придумал) и Пастора (который санкционировал). Они, правда, от всего отопрутся, типа Гена херню порет, но репутации все же в глазах Запада подмочены, Беня окончательно сосредоточится на бизнесе, а условия для смещения Пастора, для Петьки не "своего", с поста фактически вице-президента созданы.
Кроме того, теперь у Петьки, - лично к трагедии не причастному, - есть идеальный шанс, вопреки всем прогнозам, как и обещал, "сделать все возможное для поиска и наказания виновных" в одном из самых страшных преступлений хунты, став тем самым вообще чистеньким-пречистеньким и рукопожатным-прерукопожатным партнером не только для Запада, но и для Кремля.
Красиво.
Как аргумент Одессе (будущей базе флота США) и всем, кто против хунты или боится новых реалий, что Петрруша хоррроший - убедительно.
Как повод Евросоюзу доказательно утверждать, что на Руине восстановлены законность и демократия - великолепно.
Как очередной шаг к становлению "новой Украины" по версии США, то есть, построению "Анти-России", - перспективно.
Как окончательная точка на "Укропе" и удар по ультраправым (вполне возможно, с широкими посадками), - изящно.
Как убедительная отмазка для Авакова, куратора харьковских ультрас, которого Совет Европы считал причастным, как главу МВД, а он хозяевам еще нужен, - солидно.
Как шикарная (если раскрутить, а специалисты по раскрутке есть) плюха Кремлю, который "не шмог", а Петька "шмог", - хлестко.
Единственный вопрос: как удалось убедить Корбана? На помойке за подвиг, конечно, не осудят, но ведь Европа потребует сакральной жертвы...
Чем его, тертого и скользкого, припугнули? Что пообещали за участие в шоу? Впрочем, это уже не так важно.
старейшина
гражданин