Хочу викласти памятку студентам Гарварда, яка мотивує до навчання:
Цитата: 1. Если ты сейчас уснешь, то тебе, конечно, приснится твоя мечта. Если же вместо сна ты выберешь учебу, то ты воплотишь свою мечту в жизнь. 2. Когда ты думаешь, что уже слишком поздно, на самом деле, все еще рано. 3. Мука учения всего лишь временная. Мука незнания – вечна. 4. Учеба – это не время. Учеба – это усилия. 5. Жизнь – это не только учеба, но если ты не можешь пройти даже через эту ее часть, то на что ты, вообще, способен? 6. Напряжение и усилия могут быть удовольствием. 7. Только тот, кто делает все раньше, только тот, кто прилагает усилия, по-настоящему сможет насладиться своим успехом. 8. Во всем преуспеть дано не каждому. Но успех приходит только с самосовершенствованием и решительностью. 9. Время летит. 10. Сегодняшние слюни станут завтрашними слезами. 11. Люди, которые вкладывают что-то в будущее - реалисты. 12. Твоя зарплата прямо пропорциональна твоему уровню образования. 13. Сегодня никогда не повторится. 14. Даже сейчас твои враги жадно листают книги. 15. Не попотеешь, не заработаешь.
це все не для нашої молоді! наша молодь не зможе жити та вчитися як в гарварді! ми звикли з батьками жити, ходити до вузу штани протирати, потім платити за сесії а потім коли одержують диплом думають, що вони комусь потрібні..а ще краще вважають, що одразу в директори їх візьмуть та велику велику заробітню платню отримуватимуть і нічого робити не потрібно.
Коли вступав до вишу, знав що в матері грошей для мого навчання на контрактній основі немає. Це мотивувало добре скласти іспити й пройти за конкурсом, бо хотілося здобути освіту. Для того, щоб отримувати стипендію (більшу частину якої я віддавав матері, бо не хотів сидіти в неї на шиї), я мав отримувати хороші оцінки під час сесій. Це теж було мотивацією. До того ж, мені подобалася моя професія (і зараз подобається). Займатися улюбленою справою (Г. Сковорода називав її "спорідненою працею") - це найкраща мотивація.
Уважаемый автор, тема вашего поста могла бы быть актуальна в Гарварде или Кембридже, но никак не в Украине. Украина - это страна нереального, прямо как "Страна Чудес" в сказке Л. Кэрола. Ну где еще как не в сказке, возможно, чтобы человек купивший диплом о высшем образовании, стал руководителем... Где еще возможно, чтобы простой украинский инженер работая на заводе, отвечая за технологические тонкости производства и опу которого имеет все многочисленное начальство получал зарплату 2100 грн, при том, что простой рабочий получает в 2-3 раза больше и ни за что, и ничем не отвечает за выпускаемый им брак (ну кроме разве что премии), да еще и накрывающий 3-5 этажными матами этого же инженера... Где еще, как не в Украине, на работу берут не по деловым качествам, а по связям и знакомствам или высочайшему ходатайству... А Вы тут пишите про мотивацию и прочую х....ню.
Я незгодний з критиками. Розповім свою історію та своє бачення навчання. З дитинства я зрозумів, що від рівня та якості знань залежить майбутнє моєї родини. У нашій сімї не було коштів, зарплату у ті роки,фактично, не платили. З першого класу я виконував план "гарно вчитися, щоб безкоштовно вступитити до ВНЗ". За це мене не особливо шанували однокласники(навіть у нашому елітному "А" класі, де були майже всі відмінниками). Я не звертав на це уваги. Закінчив із "золотою" медаллю школу, безкоштовно отримав вищу освіту. Жодного разу не втрачав стипендії(бо тоді банально не було б за що їздити на пари), навчальний план виконував на всі 100%. Жодної копійки не витратив на "купівлю" заліків. Що і обернулося для мене двома "трійками" - залишився без "червоного" диплому.
З другого курсу почав працювати. Деревообробне підприємство, виготовлення тротуарної плитки. На третьому курсі запропонували посаду учбового майстра на кафедрі. Працював півроку(одночасно із стаціонарним навчанням), потім скорочення. З пятого курсу працював за спеціальністю на приватній фірмі, згодом - на державному підприємстві. Одночасно з цим писав дипломний проект. Пропонували аспірантуру. Відмовився через фінансові питання. З державного підприємства скоротили. Пішов на завод. З часом зрозумів, чим саме хочу займатися в житті. Пішов на заочну форму навчання, юридичний факультет. Наразі закінчую навчання. Майже на відмінно. Працюю, частково, за фахом.
Загальний стаж навчання зі школою - 20 років. Без перерви. Що мною рухало? По-перше, мене змалку привчили до навчання. Рано навчили читати. Книжка на багато років стала моїм вірним другом. Тому вчитися мені було легко, ніж одноліткам. Згодом зрозумів що потрібно "тримати марку", не засмучувати родину та вчителів поганими оцінками, завжди бути готовим до уроку. Ще пізніше тісно повязав поняття "добробуту" та "освіти".
А, взагалі, навчання то дуже цікава штука. Воно розширює коло поглядів, дозволяє побачити те, що не завжди бачать та розуміють інші.
Але успіхи у навчанні та карьєрі мають і побічні наслідки. Частково це відобразилось на особистому житті, частково на здоров'ї. Зараз намагаюсь компенсувати ці прогалини.
Є й інша сторона. Я бачу чимало своїх коллег по студентській лаві, що починаючи з першого курсу принципово не відкрили жодної книги. Сессії здаються хабарями та впливовими звязками. Деякі доходили навіть до заступника міністра та депутатів ВРУ(потім один з проректорів особисто вибачався за відрахування перед студентом). Особливо боляче на це дивитись на юридичному факультеті. Мені страшно навіть уявити своїх однокурсників на посадах судді, прокурора, слідчого, адвоката. Від їх компетенції залежатимуть долі людей, а вони навіть незнають про що йде мова у першій статті Конституції України... От це сумно і страшно. А, напевно, є ще ж такі майбутні медики, педагоги...
А потім, коли лікар не може вилікувати, інженер не може спроектувати електропоїзд, а вчитель піднімає руку на дитину, ми кажемо про те що у нас погана країна...
Мотивация такая. За свою работу ты можешь полуать от 60 тысяч долларов в год. Ну а дальше дом, машина и так далее. Главное быть специалистом в своей области
Доступ закрыт.
свернуть
развернуть
закрыть
Чтобы отвечать в темах данного форума Вам нужно авторизоваться на сайте
гражданин
пенсионер