Все необходимые документы Россия в Нидерланды направила. Комиссия не сочла необходимым принять их в расчёт! Я вам повторяю это уже в ЧЕТВЁРТЫЙ раз! Сколько ещё мне это нужно повторить, что бы до вас дошло???
Піддивився у ФБ достатньо цікавий діалог. Даю не повністю: хто не заходив на цю сторінку - поясню. Олександрович - лідер однієї з українських лівих партій, Миколайович - його сусід по дачі, "людина майдану", симпатик партії "свобода".
Цитата:- Олександрович! От в мене яке питання. Прийшло воно до мене після розмови з дітьми. В ночі сьогодні прийшло. Не спав я довго. Крутився. Ходив на двір курити. І раптом. Як хто колодою по голові. Аж дурно мені стало. Якось так захололо внутрі, а на лобі піт обсипало. Я раптом подумав, Олександрович, а ну як вони нам брешуть?! А ну як обманюють нас? – Николаевич перешел чуть ли не на шепот, подался всем телом вперед в мою сторону и сжал свой старческий но крепкий кулак, мелко потрясая им в воздухе, будто грозя кому. В глазах решительность какая-то недобрая и даже немного испуг. Мне стало интересно. Николаевич продолжал: - А ну як, Олександрович, війна вся ця з Росією зовсім і не війна? А? – Николаевич сказал эту фразу так, будто произнес самое страшное богохульство и будто его прямо сейчас громом под башке вдарит. Но гром не вдарил. Николаевич повел глазами по сторонам. Помолчал секунду и дальше: - А ну як, в тому Донецьку дійсно живуть нормальні люди? А? А ну як ніяка Росія не захоплювала цього Донецька та Луганська? А? А ну як все то брехня. Олександрович?! Може вони і справді хотіли своє слово сказати, а ми до них із танками? Ми ж коли своє слово казали на Майдані до нас же ж ніхто із танками не їхав. А ми до них оттак. Олександрович? Я молчал и очень внимательно слушал Николаевича. В тот момент, вчера, в моей бане, рождался на свет Божий человек. - Я ще хочу сказати, Олександрович! – Николаевич говорил еще с опаской, будто сам себя боялся, но все более раскрепощаясь. Все более позволяя себе пойти против. - Говори, Николаевич. Я тебя слушаю очень внимательно. Говори. - Може війна ця, Олександрович, для того і потрібна, щоб пограбувати нас остаточно? Украиїнців в рабів перетворити зовсім? А? Ти ж подивись, Олександрович, хіба ж це українці? Це ж одні …. (тут Николаевич употребил одно слово, которое я не буду писать, дабы меня не обвинили в антисемитизме) та чорнож..пі. Де українці? Де Україна для українців? Може нам брешуть все, Олександрович? – прямо на надрыве закончил. Замолчал. Выпили по третьей. Доели огурцы. Закурили. - Олександрович, як жити дітям нашим? Ні! – прервал он сам себя. – Не це я спитати хотів. Інше. - Так спрашивай, Николаевич. - Тільки, Олександрович, прошу тебе Богом. Ти віруюча людина. Скажи мені правду. Ти був в Уряді, в Парламенті, по Світам їздив. Скажи мені: чи може Україна без Росії жити? Жити так, щоб діти наші роботу мали, житло мали, дітей народжували та не боялися. Щоб хоч так як колись? Олександрович? Зможе Україна без Росії? – и уставился в меня Николаевич внимательно, очень внимательно. - Нет! – твердо ответил я ему глядя прямо в его испытующие глаза. - Нет! – повторил Николаевич. - Нет! – еще раз сказал он. Сказал для себя. Сказал, будто опустошил себя полностью. Я видел, что с человеком прямо на моих глазах происходит трансформация. С его глаз спадали шоры, им самим же и одетые и пропагандой укрепленные. Но спадали эти шоры. Не судите Николаевича строго. Не надо. Я тоже хотел было сказать ему: «А вот я же говорил! А ты вот не слушал!», да и еще всего наговорить хотел. Но понял – не надо. Достаточно было сказано им самим. Николаевич поблагодарил меня: - Дякую, Олександрович. Дякую що час знайшли, - он опять перешел на «вы». - Піду я. Пізно вже. Пізно. И пошел домой Николаевич. Впервые мне было приятно и тепло провожать его до калитки.
Старший сержант запаса (02.03.2016, 18:58) писал:Я молчал и очень внимательно слушал Николаевича. В тот момент, вчера, в моей бане, рождался на свет Божий человек. ... Я видел, что с человеком прямо на моих глазах происходит трансформация. С его глаз спадали шоры, им самим же и одетые и пропагандой укрепленные. Но спадали эти шоры.
Цитата:Вчора Інститут Горшеніна представив результати дослідження, згідно з якими 51,6% громадян України вважає Мінські угоди тією чи іншою мірою невигідними нашій державі. Деякі політологи вже встигли висловитись з цього приводу і назвати дослідження непрофесійним, маніпулятивним і недостовірним. Хоч я усіляко підтримую Мінський процес і вважаю єдиним можливим виходом із воєнного конфлікту для України, проте, на жаль, розумію, що результати цього дослідження цілком репрезентативні. Причин для такої картини багато – починаючи від постійної мілітаристської пропаганди у ЗМІ та розповідей про шкідливість домовленостей із вуст самих учасників робочої групи у Мінську, закінчуючи реальним страхом перед завершенням війни.
Я зараз навіть не говорю про тих людей, для яких війна стала професією чи бізнесом, я говорю про тих, хто лишився жити у поки що мирних містах і розуміє: завершення бойових дій на сході принесе хаос у їх дім. І це буде не сепаратист, який прийде до Києва, Львова чи Хмельницького із прапором котроїсь із невизнаних республік нав’язувати духовні скрепи і рускій мір. Це буде воїн АТО, який стояв на передовій і своїми широкими плечима намагався затулити всю Україну від тих, кого вважав ворогами. Він бачив, як гинуть його товариші, він сам ледве не загинув багато разів, він убивав того, хто стояв навпроти нього, і можливо навіть снаряд, який він випустив, зруйнував школу, лікарню, чи житловий будинок. І звісно ж, українські ЗМІ писали про те, що той будинок обстріляли сепаратисти, але він знає правду.
Коли воїн повернеться із фронту, він застане у своєму рідному місті людей, які напідпитку вивалюються із ресторанів, і сім’ї, які на вихідні їздять в аквапарк, і навіть тих, які вважають, що його жертва була марною! Вочевидь, солдату буде важко зрозуміти, як вони можуть жити так, наче нічого не сталося, доки він там, на фронті, бачив смерть, ніс смерть і був готовий її прийняти. А головне, люди, які продовжували жити як жили до війни, теж це розуміють. А ще вони розуміють, що цей солдат не зможе знайти собі роботу, а тому буде вимушений боротися за свій шматок хліба і місце у новій, вже післявоєнній Україні.
Поміж тим, майбутнє і солдата, і ситого обивателя напряму залежить від встановлення миру. У випадку безстрокового продовження війни економіка буде продовжувати валитися. Адже Україна – не Ізраїль, і не існує настільки потужної української діаспори у всьому світі, яка буде як збирати багатомільярдні кошти на розвиток, так і змушувати власні уряди дотувати українську економіку. Нам можуть тільки давати у борг, але борги рано чи пізно потрібно віддавати, і віддавати з відсотками. І все це, напевне, остаточно знищить так званий середній клас, тому що у злиденних країнах середнього класу не буває. А чим закінчить солдат, якщо не повернеться додому, зрозуміло і так.
Тому альтернативи миру не існує. І що раніше ми зможемо зупинитися і повноцінно влитися у мирний процес, то більше шансів на виживання у нас всіх, яким би болісним для нашого суспільства цей процес не був.
А що ж робити із солдатами, які повернуться з фронту? Їм необхідно усіляко допомагати із реабілітацією – психологічною і соціальною, лікувати душевні та фізичні рани, сприяти отриманню коштів, які згідно з українським законодавством, їм мали б виплатити їхні роботодавці, вимагати від держави створення нових робочих місць. Хоч би й створення трудових армій для відновлення зруйнованого Донбасу. А звідки гроші? Платити ту ж саму заробітну плату, яку платили на фронті. Якщо держава знайшла мільярди на воєнну техніку й оплату військовим, то ці ж мільярди можна використати на будівельну техніку, матеріали та оплату будівельникам.
Iva (02.03.2016, 11:18) писал:Сколько ещё мне это нужно повторить, что бы до вас дошло???
Главное что бы до Вас дошло , что я Вас спрашивал совсем о другом а Вы мне повторяете одну и ту же мантру . Внимание вопрос , скажите почему у рф так много версий за такой маленький период времени с 17 июля 14 года по 2 июля 15 года аж целых 6 (не считая совсем идиотских ) , если она не сторона конфликта ,ЗАЧЕМ СТОЛЬКО ВЕРСИЙ, при этом у остальных стран участвующих в этом расследовании была и есть только одна версия .
vpnsudoplatov (04.03.2016, 01:50) писал:Внимание вопрос , скажите почему у рф так много версий за такой маленький период времени с 17 июля 14 года по 2 июля 15 года аж целых 6 (не считая совсем идиотских ) , если она не сторона конфликта ,ЗАЧЕМ СТОЛЬКО ВЕРСИЙ, при этом у остальных стран участвующих в этом расследовании была и есть только одна версия .
vpnsudoplatov, одна версия, как правило, бывает только у идиота, убеждённого в своей правоте, не взирая на то, что улики говорят обратное. У хорошего следака версий всегда больше, чем одна. Россия бы и не лезла в это дело, если бы ей не попытались вменить в вину участие в преступлении, которого она не совершала.
гражданин
пенсионер
пенсионер
гражданин
гражданин
пенсионер