УПРАВЛЕНИЕ ТРАНСПОРТНЫМИ СРЕДСТВАМИ В СОСТОЯНИИ ОПЬЯНЕНИЯ ОТНЕСЕНО К УГОЛОВНЫМ ПРОСТУПКАМ: ПОСЛЕДСТВИЯ.
В средствах массовой информации в последнее время много публикаций о новом законе, который не только определяет понятие уголовного проступка и порядок дознания по таким делам, но и относит к таковым управление транспортными средствами в состоянии опьянения. Подаётся это, как победа в борьбе с пьяными водителями. Давайте разберёмся, так ли это, и действительно ли повысится безопасность движения от применения такого закона…
Во-первых, нужно отметить, что введение в действие закона отложено на год с момента вступления его в силу. (Это понятно: нужно принять много подзаконных актов, создать структуру дознавателей и т.п.)
Во-вторых, в общей статистике аварийности по вине пьяных водителей – считанные проценты всех ДТП. Так что, даже если удастся полностью от них избавиться, - что ни в одной стране мира не удалось, - на общем уровне аварийности это скажется мало.
В-третьих, и сейчас, если кто-то садится всё-таки за руль пьяным, то только в расчёте на то, что их не поймают… То же будет и дальше.
Так что положительное влияние этих норм на безопасность движения – весьма сомнительно.
Главное, в прочем, не в этом. Как обычно, гладко было на бумаге, но разработчики законопроекта забыли про овраги… Между тем, внимательный анализ этого проекта говорит о том, что в случае его принятия наказать пьяного водителя будет вообще невозможно. По сугубо процессуальным соображениям.
Итак, во-первых, управление транспортными средствами в состоянии опьянения по проекту переходит в разряд уголовных проступков. Из КоАП (ст.130) соответствующая норма изымается.
Поскольку в рамках ответственности одного вида ответственность снимается, а введение более суровой, уголовной, обратной силы не имеет, то все находящиеся на момент вступления в силу закона дела по 130-й (опьянение) придётся закрывать, и тем, кто уже лишён права управления, - водительские удостоверения возвращать. Поскольку норма, на основании которой они привлечены к ответственности, из закона исключается.
Это присказка, не сказка…
Во-вторых, доказательствами могут служить, помимо прочего, результаты «медицинского освидетельствования». Очевидно, что это – как раз для пьяных водителей.
Соответственно, результаты «осмотра» на состояние опьянения по КоАП и действующим на данный момент Порядку и Инструкции не будут надлежащими и допустимыми доказательствами в уголовном производстве. Соответственно, как минимум, нужна полностью новая «нормативка» в этом плане. Ну, допустим, за год до введения в действие закона её примут.
Далее, в УПК нет понятия «медицинское освидетельствование», и нет порядка его проведения. И проектом не предполагается это урегулировать.
Есть понятие «освидетельствование лица» (ст.241 УПК), которое может проводиться следователем (если внесут понятие дознавателя – то и дознавателем), с привлечением медработника. Учитывая, что освидетельствование у нас «медицинское», то участие медработника в случае принятия проекта следует рассматривать как обязательное.
С одной стороны, для водителей это плохая новость: любое подозрение на опьянение – будет означать поездку в орган полиции и/или к наркологу на освидетельствование (как это организовать физически – могут быть варианты, не в этом суть).
С другой же – хотя проектом и предполагается возможность освидетельствования до внесения сведений в ЕРДР, но сама ст.241 УПК (в которую изменения не вносятся!) предполагают, что освидетельствование лица проводится по постановлению прокурора.
То есть алгоритм действий в случае выявления водителя, относительно которого есть подозрения, что он пьян, по проекту таков: задержание (с составлением соответстсующего протокола), затем получение постановления прокурора (ночью на дороге в глухом селе), затем освидетельствование, и, наконец, если состояние опьянения подтвердится, внесение сведений в ЕРДР и дальнейшее дознание.
Вы себе представляете увеличение затрат времени и средств как для водителей (и пьяных, и, что хуже, трезвых), и для патрульных полицейских, и для дознавателей, и для прокуроров? Такое впечатление, что авторы идеи страшно далеки от реальной практики как патрульной полиции, так и участников уголовного процесса.
Да, и всё это нужно будет успеть сделать, пока само опьянение не прошло. Представьте себе, захотят ли патрульные в большинстве случаев со всем этим возиться. И не только патрульные.
Заметим к тому же, что с момента задержания и до совершения с лицом любых действий это лицо имеет право заявить, что нуждается в правовой помощи. И отказаться от каких бы то ни было процессуальных действий со своим участием до прибытия адвоката. (Если водитель – не дурак, он об этом обязательно заявит.) Как на то, чтобы был задействован защитник по договору, так и на вынесение и исполнение постановления о привлечении адвоката в порядке бесплатной правовой помощи, уйдёт время, скорее всего, как минимум, несколько часов. А несоблюдение этих правил автоматически ведёт к тому, что все полученные доказательства должны будут признаваться судом недопустимыми. А эти часы – драгоценные в такой ситуации. Доказательства ведь из крови могут и исчезнуть…
Да, заметим, что в отношении специальных субъектов, относительно которых действует специальный же порядок задержания и уведомления о подозрении (народные, депутаты, судьи, в некоторой степени адвокаты и т.д.) – соблюсти эту процедуру вообще будет более чем проблематично. (Многие "активисты" могут подумать, что всё делается как раз для того, чтобы высокопоставленные люди могли ездить пьяными, а привлечь их к ответственности было проблематично. Тут я не соглашусь: для просчёта таких последствий нужна такая степень понимания уголовного процесса, которая у авторов идеи этого законопроекта явно отсутствовала.)
Так и это ещё не всё.
Проектом предусмотрено, что при несогласии с результатами освидетельствования на протяжении двух суток после ознакомления с его результатами лицо может подать ходатайство о проведении экспертизы.
В случае подозрения на опьянение такая экспертиза может проводиться только на основании образцов крови или других биологических сред организма.
Так вот, получается, что такие образцы должны быть отобраны на этапе освидетельствования. Иначе смысла нет: через 48 часов следы соответствующих веществ в крови могут исчезнуть.
А вот отбирать образцы биологических сред организма, которые могут быть использованы для экспертизы, согласно ст.245 УПК (в которую также изменений проектом вносить не предполагается), в случае отказа лица их дать можно только по определению следственного судьи. (Иначе – нарушение требований ст.29 Конституции в части личной неприкосновенности!)
То есть в нашем случае для того, чтобы полноценно провести освидетельствование, и чтобы потом были основания для медицинской экспертизы, если гражданин говорит, что не пьян, но образцы биологических сред давать не хочет, нужно успеть получить ещё и определение следственного судьи.
Реальность этого, думаю, оценить может каждый.
Если же этого порядка не придерживаться – получаем недопустимые доказательства. Которые не могут быть приняты во внимание судом. Причём, согласно ст.87 УПК (в которую изменения также не вносятся), это не право, а обязанность суда. Как итог – оправдательный приговор, со всеми вытекающими последствиями.
То есть, по сути, мы получаем ситуацию, когда, с одной стороны, действительно пьяного привлечь к ответственности невозможно. С другой – при необоснованных подозрениях на опьянение (или попытке полицейских «развести» водителя; такие попытки есть и сейчас, и нет оснований полагать, что они прекратятся) потери времени, нервов и средств для водителя возрастают многократно.
В проекте по той же ст.286-1 УК, что и ответственность за собственно управление транспортным средством в состоянии опьянения, остаётся и ответственность за отказ от медицинского освидетельствования.
На самом деле, такая норма есть и сейчас в ст.130 КоАП. И проблему ставили уже давно, но с переходом ответственности за эти нарушения в уголовно-правовую сферу эта проблема только обостряется, доходя до абсурда.
По сути дела, мы имеем, во-первых, ситуацию, когда по любому подозрению или просто произволу полицейского у водителя (и пассажиров, не забываем) отнимается несколько часов времени. Даже если в результате водитель оказался трезвым, то потери ему никто не возместит.
Фактически мы пришли к ситуации, когда человеку можно отомстить или сорвать его планы таким образом.
Вы хотите сорвать явку другой стороны в суд? Вы хотите, чтобы не состоялись деловые переговоры? Ваш соперник едет знакомиться с родителями девушки, и вы хотите, чтобы он не доехал? Организуйте остановку полицейскими… (Объект провокации не обязательно должен быть за рулём. Достаточно остановить такси или маршрутку, где он едет. Опоздание уже обеспечено.)
Хорошо, если у вас есть знакомый полицейский (ещё лучше, если вы сами полицейский). Но даже если нет, можно позвонить в полицию и сказать, что таким-то автомобилем, с вашей точки зрения, управляет пьяный водитель… Вас ещё и в уважаемые «активисты» запишут…
Это шутка, но в каждой шутке есть доля шутки…
Уже из изложенного видно: отрицательные последствия таких методов «борьбы с пьяными» для общества и конкретных граждан уже выше, чем опасность от самих пьяных водителей. Особенно с учётом злоупотреблений со стороны полицейских. А ведь, если эти правонарушения переходят в ранг уголовных, то «ставки» растут (коррупционная ёмкость тоже). Соответственно, и соблазн для полицейских растёт тоже…
На самом деле, ситуация порождает и много чисто правовых проблем.
Вообще, что получается? Есть ответственность за определённое нарушение. И такая же ответственность устанавливается … за отказ давать доказательства против себя же!
Это само по себе правовой абсурд.
Более того. Тут – явное нарушение ч.2 ст.62 и ч.1 ст.63 Конституции.
Кроме того, здесь – очевидное нарушение права на личную неприкосновенность (ч.1 ст.29 Конституции).
Равно, как и нарушение ч.3 ст.28 Конституции. (Я уже неоднократно писал, что, по сути, деятельность по получению знаний о состоянии лица, с целью использования в качестве доказательств, – подпадает под прикладную научную, согласно ст.1 Закона «О научной и научно-технической деятельности», а отдельные манипуляции – вполне подпадают под понятие опыта.)
Не зря ч.3 ст.245 УПК устанавливает, что отбор биологических образцов, если лицо против этого возражает, осуществляется только по определению следственного судьи.
Это даже для экспертизы. Это даже по уголовным делам о тяжких и особо тяжких преступлениях.
Можем ли мы представить себе, чтобы такая ситуация, как с управлением транспортными средствами в состоянии опьянения, сложилась по любой другой категории уголовных производств? Ну, например, по делам об изнасилованиях. Отказался дать биологические образцы - ответственность такая же, как за само изнасилование…
Абсурд? Абсурд. Нарушение конституционных норм? Безусловно. Нарушение права на защиту? Конечно.
А по отношению к водителям – почему-то это абсурдом не считается. И нарушением Конституции. И нарушением права на защиту.
Это следствие советского представления, согласно которого на водителей не распространялся целый ряд общепринятых прав. Де-факто даже презумпция невиновности в отношении них «не работала». И принцип правовой определённости, о чём я уже писал, не работает до сих пор.
Но столь абсурдной ситуации, как по делам об отказе от медосмотра (а с введением в действие нового закона – от освидетельствования), не было никогда и ни в чём более. По сути, установлено прямое наказание за отказ давать доказательства против себя же! То есть – создаётся ситуация, когда принимается явно дискриминационная по отношению к определённой категории населения норма. На уровне уголовного процесса. И в нарушение целого ряда конституционных норм.
Пока это оставалось в рамках процесса об административных правонарушениях, к этому традиционно относились как к «мелочи». Но с цивилизованным уголовным процессом такие вещи точно несовместимы. И вопрос конституционности такой нормы встанет обязательно. Со всеми вытекающими из этого последствиями.
Кроме того, нетрудно понять, как возрастёт нагрузка и на органы полиции (каждого пьяного водителя, вместо составления протокола, как сейчас, придётся проводить через процедуру дознания), и на прокуратуру (по каждому такому делу прокурор будет утверждать обвинительный акт, передавать его в суд и поддерживать обвинение), и на суды (каждое такое дело придётся рассматривать по полной процедуре, в соответствии с УПК).
Мало того. Новопринятый закон (который, скорее всего, будет подписан президентом: ведь там затрагиваются гораздо более широкие проблемы, чем управление транспортными средствами в состоянии опьянения) – исключительно коррупционно ёмкий. И на стадии, когда дело пребывает в полиции (у патрульных или у дознавателя). И на стадии суда, поскольку в уголовном праве нет и не может быть «фиксированных» наказаний, как в КоАП по «водительским» статьям, в том числе и по нынешней ст.130. И тут у судьи будет определённая «свобода творчества», например, по ч.1 ст.286-1 УК – лишение права управления назначить на минимальный срок…
С другой стороны, для тех, кого всё-таки «развели на пьянку», помимо затрат на штраф и лишения права управления, появляются последствия в виде судимости. Если, конечно, защититься не удалось.
Одна надежда: что появляется (поскольку это уголовный процесс) возможность кассации по таким делам. И формирования какой-то единой практики, в том числе в части права на защиту и допустимости доказательств.
И да, ещё в УК УССР одно время существовала ст.215-1, устанавливавшая ответственность за управление транспортными средствами в состоянии опьянения. Правда, только теми, к кому за это уже применено административное наказание. То есть применялась она только к систематическим нарушителям. Но и от такой ответственности отказались, и не потому, что проблема пьяных водителей перестала существовать. А, вероятнее всего, именно из-за загрузки тогда ещё милиции и судов такими делами.
Но наши законодатели ведь любят наступать на старые грабли. Как и с автофиксацией нарушений ПДД с принципом ответственности собственника, а не нарушителя (после правовой позиции Конституционного Суда, что такой принцип ответственности противоречит Конституции).
Правда, почему-то прежде всего именно в отношении водителей.
А сталкиваться с последствиями (и пытаться защитить людей) придётся нам, практикам. Ну, и простым водителям, конечно
Міжповірочний інтервал вимірювача вмісту алкоголю Drager Alcotest 6810 складає 6 місяців (постанова Апеляційного суду Одеської області від 31.08.2018 р.).
Фабула судового акту: Наказом МВС України від 01.03.2010 р. №33 затверджено перелік спеціальних технічних засобів для проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, одним з яких є газоаналізатор «Alcotest 6810», виробництва Drager Safety AG & Co. KGaA (Німеччина).
Навколо використання вказаного приладу точиться багато дискусій, оскільки технічний засіб Drager «Alcotest 6810» відсутній у Державному реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення, які дозволені для застосування на території України. А свідоцтво про державну реєстрацію №7261/2007 щодо електродіагностичного приладу «Alcotest 6810» (згідно наказу МОЗ України від 10.02.2010 року №95) втратило чинність 10.02.2015 року.
При цьому, профільна Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп'яніння (затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я, МВС від 09.11.2015 р. №1452/735) встановлює, що поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (п. 1 розділу ІІ Інструкції).
Однак, наведені протиріччя не є єдиним каменем спотикання при аналізі висновків медичного огляду на стан сп'яніння, отриманих за допомогою газоаналізатора «Alcotest 6810».
Так, Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.10.2016 р. №1747 «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями» встановлено міжповірочний інтервал вимірювачів вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихається 1 рік.
Тобто, технічні засоби, що використовуються органами національної поліції для проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп'яніння, проходять технічне обслуговування з інтервалом в 1 рік.
Проте, Інструкцією з експлуатації газоаналізатору «Alcotest 6810» визначено, що умовою правильної роботи приладу є суворе дотримання вимог, що наведені у розділі «Інтервали технічного обслуговування». А розділом «Інтервали технічного обслуговування» передбачено інтервали технічного обслуговування приладу – перевірка калібровки, яка має проводитися кожні шість місяців.
Профільна Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп'яніння (п.п. 3-4 Розділу ІІ) передбачає, що поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, а огляд на стан сп'яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу.
Крім того, нормами частини 2 статті 8 Закон Україну «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено, що експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби.
З наведеного вбачається, що технічне обслуговування (перевірка калібровки) газоаналізатору «Alcotest 6810» має проводитись кожні шість місяців, згідно вимог інструкції з експлуатації даного технічного засобу, оскільки відповідне передбечено Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», який регулює відносини, що виникають в процесі провадження метрологічної діяльності.
У справі, що наведена нижче, апеляційний суд не погодився з позицією місцевого суду щодо обґрунтованості міжповірочного інтервалу газоаналізатору «Alcotest 6810» терміном в 1 рік, з посиланням на Наказ Мінекономрозвитку України від 13.10.2016 р. №1747 тому, що його окремі положення суперечать нормативно-правовому акту вищої сили – Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.08.2018 року м. Одеса
Апеляційний суд Одеської області в складі:
головуючий суддя: Джулай О.Б.,
за участю захисника особи, яка притягується до
адміністративної відповідальності ОСОБА_2
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову судді Київського районного суду м. Одеси, від 11 червня 2018 року,
встановив:
оскарженою постановою
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 (десять тисяч двісті) гривень із позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на один рік.
З оскарженої постанови судді суду першої інстанції вбачається, що 26.04.2018 року о 21 год. 30 хв. в м. Одесі по вул. Китобійній ОСОБА_3 керував автомобілем «Тойота» р/н НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується результатом приладу «Драгер 6810» з показником - 2,36‰.
ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій вказує на те, що оскаржена постанова є незаконною і необґрунтованою, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим просить скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси, від 11.06.2018 року і закрити провадження по справі у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З матеріалів адміністративної справи та оскарженої постанови вбачається, що в ході судового розгляду суддя не в повному обсязі дотримався вимог зазначеної правової норми, що потягло ухвалення передчасного і необґрунтованого рішення.
За таких обставин, показники газоаналізатору «DRAGER Alcotest» 6810 не можуть вважатися допустимим доказом, що, відповідно, позбавляє суд можливості посилатись на вказаний доказ на підтвердження вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
З оскарженої постанови вбачається, що огляд ОСОБА_3 на стан сп'яніння був здійснений за допомогою газоаналізатору «DRAGER Alcotest» 6810. При цьому судя виходив з того, що міжповірочний інтервал для категорії законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки «Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихається» встановлено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.10.2016 № 1747 і становить 1 рік.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Інструкцією з експлуатації газоаналізатору "Alcotest 6810" визначено, що умовою правильної роботи приладу є суворе дотримання вимог, що наведені у розділі "Інтервали технічного обслуговування". Розділом "Інтервали технічного обслуговування" передбачені інтервали технічного обслуговування приладу - перевірка калібровки, яка має проводитися кожні шість місяців.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на адвокатський запит УПП в Одеській області повідомило, що газоаналізатор Drager "Alcotest 6810" серійний номер ARBH-0629, за допомогою проводився огляд ОСОБА_3 на стан алкогольного сп'яніння, востаннє проходив перевірку калібровки 12 вересня 2017 року, тобто з порушенням встановленого в інструкції шестимісячного строку.
Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що посилання суду першої інстанції на Наказ Мінекономрозвитку, від 13.10.2016 року №1747 «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями» є необгрунтованим, оскільки його положення суперечать нормативно-правовому акту вищої сили - Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та профільній Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп'яніння.
Крім того, захисник ОСОБА_3 вказував на те, що копія протоколу про адміністративне правопорушення, яка була вручена ОСОБА_3 відрізняється від оригіналу протоколу, який міститься в матеріалах справи.
Зокрема у копії протоколу, врученій ОСОБА_3 відсутня частина статті КУпАП, за якою ОСОБА_3 притягується до відповідальності.
Протокол про адміністративне правопорушення є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки саме в протоколі фіксуються фактичні обставини вчинення правопорушення.
Крім того, згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до п.п. 7-8 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України, від 06.11.2015 року№1376, яка зареєстрована в Міністерстві Юстиції України, від 01.12.2015 року, №1496/27941, не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також внесення додаткових записів після того, як протокол про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення, складений з порушенням вимог зазначеної інструкції, а тому не може бути визнаний підставою для притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, а також допустимим доказом.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, в зв'язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню.
Застосовуючи закріплений в ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь, апеляційний суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП не доведена.
Оскільки вина є основною ознакою суб'єктивної сторони правопорушення, відсутність вини свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про те, що провадження підлягає закриттю на підставі п.1) ч.1 ст. 247 КУпАП, який передбачає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бут розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 247, 254, 268, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах ОСОБА_3, задовольнити.
Скасувати постанову судді Київського районного суду м. Одеси, від 11 червня 2018 року, якою ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) гривень, із позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на один рік.
Провадження по справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - закрити на підставі п. 1) ч.1 ст. 247 КУпАП.
Кому присилатимуть "листи щастя" за порушення ПДР. Відповідальність за порушення ПДР зафіксовані в автоматичному режимі несе юридичний власник транспортного засобу, а не водій, що скоїв таке правопорушення. Саме така норма міститься в законі № 2262-VІІІ що вже вступив в силу.
Проте, ті особи, які хочуть самостійно сплачувати штрафи зафіксовані в автоматичному режимі, можуть оформитись в Сервісних центрах МВС як “належний користувач”. Це дозволить їм отримувати “листи щастя” на свою адресу. Тут подробнее. https://auto.24tv.ua/tag/avtonovynka_tag69
При виявленні тріщини на вітровому склі поліцейські виносять штраф на підставі ч.1 ст.121 КУпАП у розмірі 340 грн. (Керування транспортним засобом, що МАЄ технічні несправності, З ЯКИМИ ЕКСПЛУАТАЦІЯ ЙОГО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ)
Але це ще не все! Якщо такий водій не оскаржить цей штраф і протягом року скоїть будь-яке інше порушення за ч.1-3 ст. 121 КУпАП (різні несправності автомобіля, переобладнання з порушенням, відсутність техогляду тощо), то йому ГРОЗИТЬ ВЖЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА КЕРУВАННЯ на строк від 3-х до 6-ти місяців.
Проте, НАЯВНІСТЬ ТРІЩИНИ НА ВІТРОВОМУ СКЛІ згідно з нормами ПДР НЕ ЗАБОРОНЯЄ ЙОГО ЕКСПЛУАТАЦІЮ, що виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП.
Таким чином ШТРАФ ЗА ТРІЩИНУ НА ВІТРОВОМУ СКЛІ НЕЗАКОННИЙ! Дії поліцейського у такій ситуації є неправомірними!
В Одесской области сотрудник полиции жестоко избил водителя (видео 18+) В Белгород-Днестровском районе сотрудник ГБР (Группа быстрого реагирования) местного отдела полиции жестоко избил водителя, который не согласился с инкриминируемым ему нарушением ПДД.
Измаильский автоблогер Александр Степаненко, который выложил видеозапись инцидента в социальные сети, рассказал, что конфликтная ситуация произошла во вторник, 11 июня, в районе села Шабо. Об этом сообщает «Бессарабия INFORM».
Известно, что двое молодых людей направлялись со стороны Затоки в Белгород-Днестровский, когда их остановил патруль ГБР, который до этого ехал за ними. Правоохранители начали утверждать, что якобы водитель пересек сплошную линию разметки, но мужчина не согласился с этим и объяснил, что видел следовавший сзади патрульный автомобиль и не стал бы нарушать ПДД на глазах у сотрудников полиции. Также он попросил предоставить видеодоказательство нарушения ПДД.
Далее, по словам потерпевшего, такая инициативность не на шутку разозлила правоохранителя и он принялся нецензурно выражаться в его адрес, а также угрожать применением физической силы. После того как полицейский схватил дубинку и направился в сторону мужчины, тот попытался убежать, но был настигнут и жестоко избит. Товарищ потерпевшего успел включить камеру телефона и заснял момент расправы над другом.
После этого правоохранители заковали мужчин в наручники и собрались везти в отдел полиции. По дороге они узнали, что избиение зафиксировано на видео и осознав неправомочность своих действий, решили договориться с потерпевшими. Полицейские предложили им 1400 грн за удаление видео и то, чтобы они забыли о конфликте.
Водитель и его товарищ сделали вид, что согласны и, взяв деньги, удалили видео. После того, как сотрудники полиции высадили их из служебного автомобиля, они направились в Арциз, жителями которого являются. При этом, удаленное видео было восстановлено.
Приехав в Арциз, молодые люди отправились снимать побои, но в медучреждении им сказали обратиться сначала в полицию. В Арцизском ОП, несмотря на демонстрацию видеозаписи с избиением, полицейские отказывались принимать заявление, но после настоятельных требований, все же приняли. При этом назвать потерпевшим номер уголовного производства отказались, мотивируя этот тем, что у них есть 24 часа на внесение сведений в ЕРДР.
Приехав через 24 часа, потерпевшие узнали, что полицейские якобы считают, что нет смысла вносить сведения в ЕРДР, так как они не видят состава преступления.
Поняв, что добиться справедливости от полиции не получится, молодые люди решиться обратиться с заявлением в прокуратуру и другие службы, а также заручиться поддержкой активистов и СМИ.
Как нам рассказал Александр Степаненко, полицейским, который на видео избивает человека, являет сотрудник Белгород-Днестровского ОП Василий Гриценко. По словам активиста, это уже не первое подобное поведение данного сотрудника. Автоблогер анонсировал выход в ближайшее время на его YouTube канале более полного видео, где будет подробно рассказано о противоправной деятельности правоохранителя, зафиксировано, как он грубит людям и другие действия, порочащие звание сотрудника полиции и т.д.
пенсионер
пенсионер
пенсионер
пенсионер
пенсионер