Кременчуцька ракетна бригада А-1546 (1991 року нинішній полк був саме бригадою) мала позивний "Разгар". Натомість десантники, які розташовувалися у казармах біля взуттєвої фабрики, мали позивний "Резервуар"...
6 грудня кременчуцькі військові, чисельність їх за останні двадцять років зменшилася і набагато, відзначили своє професійне свято. Біля мікрофона у великій залі ВАТ “Кредмаш” зачитували накази про присвоєння нових звань. Людей у погонах вітали представники влади. Вихованці військового ліцею вручали їм свої посвідчення, а офіцери розповідали, що повністю перейти на контракт не зможуть, але справи їхні покращаться. Наступного року їм даватимуть більше коштів, а ракетники ще й отримають тридцять нових квартир. До того ж, полк озброять новими комплексами з назвою "Сапсан". Втім це справи сьогодення, а про те, яка вона кременчуцька військова історія, згадували небагато. А, між тим, згадати є що. У нашому місті отримали життя немало військових частин, чиї історії нині поступово забуваються.
Перед десантниками була артилерійська розвідка
А перед артполком ще у довоєнні роки немалі казарми біля вже колишньої взуттєвої фабрики, де нині знаходиться підрозділ СБУ «Альфа», займала величезна курсантська школа "КВАШ". Тут вчилися льотній справі одразу 800 фахівців авіації. Для чого в 1937-39 роках потрібно було готувати стільки спеціалістів з літаків, хто знає, але тим не менше. "До нас ще у довоєнні роки ці казарми займала "Кременчуцька військова авіаційна школа. Там не готували льотчиків, лише спеціальний персонал з обслуговування. Одні займалися зброєю, яку встановлювали на літаки, інші вивчали радіостанції. Останній раз я зустрічався з випускниками цієї школи у 80-х роках. Більше ніхто з них не з'являвся. Пам'ятаю, що ці учні ще вчилися стріляти там, де було болото. Це там, де нині канал", - розповідає про не надто далеке історичне минуле колишній командир "Артполку", який прийшов на місце КВАШ, Микола Марков. А от що було до курсантської школи у цих казармах - співрозмовник не знає. Відомо, що у післявоєнні роки все тут було зачинене. "З 1953 року, коли ще дахів на цих казармах не було, з'являється артилерійський полк. Був розташований артилерійський підрозділ. Через вулицю Красіна, де нині магазин, у них були склади з дровами, поруч - конюшні. Велике було містечко. А за часів існування КВАШ було дві казарми на 800 призовників, 8 приміщень по сто солдат у кожному. Спали на спеціальних двохярусних лежаках, виготовлених з дерева. І ще мені розповідали, що за сім чи вісім хвилин по команді «тривога» всі курсанти вишикувалися на плацу. А далі у цих казармах розташовувався армійський розвідувальний артилерійський полк. Згодом з полку став дивізіон. Після дивізіону ці казарми зайняли десантники, яких тоді виводили з Афганістану”.
Місця медиків займали кавалеристи
Кременчуцький військовий шпиталь має не меншу історію і його стіни ще пам’ятають, як повз них, по березі Дніпра, проходили гусари, розповідає колишній начальник колишнього військового медичного закладу (військова частина А-1505) полковник Микола Ковальчук. “З 1898 року, тобто більше ніж сто двадцять років тому, було організовано цей медичний госпіталь, - найбільше йому запам’яталося святкування століття шпиталю. - Тоді, коли нікому не давали грошей, Кременчуцькому військовому шпиталю виділили 600 тисяч гривень. Це справді вразило", - зазначає військовий медик. Решта від нього - про історію давніх часів. Тож з самого початку, 120 років тому, приміщення будували для кавалерійського полку. Але 16 вересня 1898 року було прийнято указ і на базі штабу польової кавалерії розгорнули шпиталь на 150 ліжок. У часи Другої Світової війни цей шпиталь евакуювали аж у Барнаул. А 1953 року на місці вивезеного запрацював новий евакуаційний шпиталь №612. Тепер, як відомо, у приміщеннях колишнього шпиталю розруха. А наміри мера міста Олега Бабаєва передати ці корпуси міліції можливі лише, якщо їх нададуть для реконструкції під майбутній гуртожиток міліціонерів Внутрішніх військ. Ті поступово переходять на контракт, а жити сім’ям офіцерів і сержантів ніде. Ще є плани передачі цієї будівлі військовому ліцею, але поки що конкретних кроків з цього приводу не видно.
Артсклади у Кременчуці не вибухали
Одна з найстаріших військових частин нашого міста - якої вже сьогодні немає - артилерійські склади. Загалом історія цього військового підрозділу давня, як наше місто. "Спочатку військової частини в цьому місці не було. Лише порохові склади, бо порох використовували як вибухівку для кар’єру, що існував поруч. Нині - це немале і дуже глибоке озеро. Тож склади з порохом стояли у самому центрі території, оточені величезними земляними валами. Далі вже з’явилися різні майстерні. Коли у нашому місті ще стояв Суворов зі своєю дивізією, тоді там почали створювати склади амуніції", - розповідає колишній начальник військової частини А-1639 Володимир Скотников. Приблизно 130 років колишнім артскладам. І, звісно, вони увесь час змінювалися. А останнім часом це були вже виключно артилерійські склади, де зберігали все, окрім ракет. Бойових ракет на артсклад не завозили і хімічного виробництва там не створювали. 1997 року почалася утилізація складу і 2003 року його історія завершилася. “Загалом не було у нас надзвичайних випадків. Була колюча проволока, озброєна охорона - 67 осіб, 20 службових собак, вишки, кожна на відстані від іншої - півтисячі метрів. Звісно, пройти сторонньому було неможливо. І справжню кризу на кременчуцьких артскладах переживали лише один раз. У часи, коли виводили війська з країн колишньої соціалістичної співдружності, військові на складах у Кременчуці працювали у три зміни і без вихідних. Ешелони йшли щодня і щодня ми приймали боєприпаси на зберігання. Перевантажили склад снарядами втричі, але завдяки спеціальним заходам, ні пожеж ні чогось іншого не сталося. І вже 1997 року всі ці снаряди почали утилізувати. Далі, як усі знають, було прийнято рішення про розформування А-1639”, - зазначає колишній командир військової частини.
Редакція дякую керівникові військового ліцею Володимиру Полякову за допомогу у підготовці публікації
служил я в Харькове с одним солдатом который там учебку проходил, сказал лучше б там и дальше служил а сказки про Десну это чистый вымысел для запугивания новобранцев
пенсионер