Час будівництва церкви на честь Покрови Пресвятої Богородиці у с. Мануйлівка Говтвянської сотні Миргородського полку (тепер с. Верхня Мануйлівка Козельщинського р-ну) точно не встановлений. Ймовірно, храм споруджено у кін. 17 – на поч. 18 ст. Документально підтверджується його існування у компуті й ревізії Миргородського полку 1723, де згадується церковний клір – священик Афанасій Іосифович та дяк Пилип Марченко. Згадана церква проіснувала до 1780, коли була розібрана «за ветхостью». Збудована того ж року нова дерев’яна церква мала вигляд п’ятидільної, однобанної споруди. Над квадратною центральною дільницею за допомогою парусів було встановлено восьмигранний світловий барабан, стіни якого прикрашали прямокутні вікна з фігурними сандриками. Завершувався барабан цибулястою банею з гонтовим покриттям та підхресним яблуком і хрестом. Покрівля центрального четверика та притворів мала дерев’яне, гонтове покриття і завершувалася трикутними фронтонами. Для додаткового освітлення інтер’єру храму над трьома вхідними дверима було встановлено півциркульні вікна. У такому вигляді церква проіснувала до 1855, коли її частково реконструювали. Дерев’яну покрівлю замінили на металеву, пофарбувавши її олійною фарбою у зелений колір. Також було замінено шалівку і пофарбовано її у білий колір. У 1878 (за ін. даними 1884) за кошти поміщиці Олександри Федорівни Ширинської-Шахматової П. ц. поставили на мурований цоколь та прибудували до західної сторони дерев’яну триярусну дзвіницю. Перший ярус дзвіниці, квадратний у плані, мав одні двері, що слугували основним входом до церкви. З півночі та півдня площини стін були прикрашені прямокутними вікнами, що освітлювали сходи, які вели на хори та дзвоновий ярус. Стіни першого ярусу завершувалися трикутними фронтонами. Над четвериком другого ярусу за допомогою парусів було встановлено восьмигранний дзвоновий ярус, котрий мав чотири напіаркових високих віконних прорізи. Завершувався ярус шоломоподібною покрівлею з восьмигранним декоративним ліхтариком, цибулястою маківкою, підхресним яблуком та хрестом. 1890–1895 у храмі встановлено другий вівтар в ім’я свт. Господнього Миколая. Станом на 1912 існувала дерев’яна, в одному зв’язку з дзвіницею, на мурованому цоколі церква.
У 1723 при церкві діяла школа, якою опікувався дяк Пилип Марченко. 1890 П. ц. володіла 2,25 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, діяло земське училище. 1895 діяли земське училище та жіноча церковнопарафіяльна школа (відкрита у лист. 1902). 1902 мала під погостом та садибою 3 дес. 229 кв. саж. садибної та 33 дес. ружної землі, муровану сторожку, діяли церковна б-ка, жіноча церковнопарафіяльна школа, дві школи грамоти, земське народне училище, безкоштовна б-ка-читальня, церковнопарафіяльне попечительство. 1912 мала 33 дес. ружної землі, квартиру для священика, діяли церковнопарафіяльна школа і школа грамоти.
У 1895 церковна парафія налічувала 2924 душі обох статей. 1902 до парафії входили с.с. Мануйлівка, Верхня Мануйлівка, Нижня Мануйлівка, Шепелівка та хутори Гирманові, Говорушині, Дерідові, Попешкові, Налісні Бородинові; службу відвідувало 3534 душі обох статей, 1912 – 3075 душ різних станів.
У 1902 володіла 3 дес. 299 кв. саж. землі садибної та під погостом, 33 дес. руги. Мала муровану сторожку. Діяли б-ка; у парафії – жіноча церковнопарафіяльна школа, дві школи грамоти, земське народне училище, безкоштовна б-ка-читальня, церковнопарафіяльне попечительство.
До парафії входили с.с. Верхня Мануйлівка, Нижня Мануйлівка, Шепелівка, хутори Гирманові, Говорухині, Деридові, Попенкові, Налісні Бородинові. 1902 парафіян – 1757 душ чоловічої, 1777 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 45, міщан – 70, козаків – 1774, селян – 1186.
У 1902 володіла 3 дес. 299 кв. саж. землі садибної та під погостом, 33 дес. руги. Мала муровану сторожку. Діяли б-ка; у парафії – жіноча церковнопарафіяльна школа, дві школи грамоти, земське народне училище, безкоштовна б-ка-читальня, церковнопарафіяльне попечительство.
До парафії входили с.с. Верхня Мануйлівка, Нижня Мануйлівка, Шепелівка, хутори Гирманові, Говорухині, Деридові, Попенкові, Налісні Бородинові. 1902 парафіян – 1757 душ чоловічої, 1777 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 45, міщан – 70, козаків – 1774, селян – 1186.
У 1933 один із селян погодився за хліб і телицю зняти хрести. Але служба проходила і в наступні роки. Батюшки змінювалися, а старостою постійно залишався Федір Риженко – батько чотирьох дітей: двох синів і двох дочок. Антоніна Риженко-Хоменко довгий час (до закриття церкви) була регентом. Параска Федорівна Риженко-Налісна, а також Пантелеймон Федорович Риженко, Дмитро Федорович Риженко із дружиною Параскою та ін. члени родини співали у церковному хорі. Хор був великий. За свідченням Надії Сафонівни Грищук, «співали так, що аж чуб угору піднімався». Олена Дмитрівна Риженко-Марченко згадує: «Скільки себе пам’ятаю у дитинстві та юності, поки не виїхала на навчання у 1947 році в Полтаву, дідусь Федір був старостою церкви, а його дочка – моя тітка Антоніна – регентом. Усі члени великої родини часто разом збиралися, говорили про Бога, про справи церкви, були веселими і дружніми. Коли розпочалася війна, дідусь забрав із церкви усі служебні книги, щоб зберегти. Дружина його померла до війни, війну пережив сам, і не одружувався до кінця свого життя…».
Церковна громада П. ц. діяла і в роки війни. 08.12.1947 була зареєстрована органами радянської влади за № 103. Для богослужінь використовувала культове приміщення. Знята з державної реєстрації 1961. Надія Сафонівна Грищук пригадує: «Під час окупації села у церкві не служилося: чи то батюшки не було, чи то німці боялися, щоб люди не збиралися у громади. А от після війни служба відновилася. Було два батюшки. Останній батюшка Олександр, його матушка – Євдокія. Паламарем був Лука Артюшенко. Це дід Володимира Калашника, який тепер є професором Харківського національного університету ім. Каразіна. Пам’ятаю, що хор був великий. Чоловіки: Калашник Семен Дмитрович, Третяк Максим, Артюшенко Мусій. А жінки – це дружина Калашника Семена – Онися, Шаповал Настя Василівна, сестри – Налісна Варвара Панасівна і Бишенко Галина Панасівна, Сисенко Антонина, Третяк Ганна Дмитрівна, Сьомик Марія, Радчич Олександра Пантелеймонівна; з Нижньої Мануйлівки Хорішман Антонина і, звичайно, Антонина Федорівна та Параска Федорівна Риженки. Церква була гарна, двохкупольна, на фундаменті (високі і товсті колоди, зашиті дошками); мала широкі сходинки, входи зі сходу і заходу, центральний вхід, великі і малі дзвони».
1961 П. ц. знято з державної реєстрації. Влітку, як почалися жнива, церкву перетворили на комору. Поверх куп зерна, щоб не втонути в ньому, проклали дошки. 1963 тракторист Борис Никифорович Дерев’янко погодився за певну винагороду зруйнувати церкву. Любов Олександрівна Гирман згадує: «У вересні, коли почалося навчання у школі, під час перерв (якщо церква була відчинена для провітрювання хліба) дітвора бігала дивитися на намальованих на стінах святих, які наче живі чоловіки і жінки, виглядали із-за кучугур пшениці. Але сторож не пускав побігати тими дощаними стежками, які тяглися до іконостаса, праворуч та ліворуч до зачинених наглухо бокових дверей. Після закінчення школи, щоб підробитися, я пішла у колгосп і доводилося робити й у церкві, тобто у коморі. Жалко, що зруйнували церкву, служила вона б людям Мануйлівки й іншим селам і до нашого часу».
Релігійна громада відновила діяльність 1998 у приміщенні кол. дитячого садочка. У новітній час релігійна громада зареєстрована органами державної влади 25.05.1998 р. за № 243 як громада УПЦ МП. Першим старостою був Михайло Антонович Троцький, якого попросив козельщинський батюшка Петро (Петро Васильович Дурко) підібрати приміщення й зібрати підписи людей. Будувати церкву і розпочинати службу прислали у Мануйлівку від єпархії двадцятилітнього ієрея Романа Богоявленського і двадцятирічного псаломщика Олега Будченка. Саме вони працювали із людьми, які добровільно приходили будувати церкву. Староста ж керував роботами, домовлявся із директором псп ім. Горького Володимиром Івановичем Миленьким про виділення робітників, необхідних матеріалів тощо. У будівництві брали участь не тільки мешканці села, а й ті, що приїхали із Західної України на заробітки (збирати буряк). Допомагали родичі М. А. Троцького, зокрема, зять Володимир Іванович Бондаренко. Гол. села Володимир Іванович Сьомик разом із батюшкою та псаломщиком зібрали понад 40 ікон, рушники. Активними учасниками будівництва храму були: М. В. Єхніч, В. М. Білозерський, Н. П. Аксьонова, Ю. І. Стальник, С. Б. Ковшар, В. Береш, Л. І. Дерман, М. І. Мучичка, В. А. Єнкоза, М. І. Єременко, В. Д. Сьомик, М. І. Налісна, Н. О. Галкіна, Д. Я. Кириченко, Л. П. Стельник, С. Г. Марченко, Н. М. Шкода, електрики В. М. Мишко, М. О. Неділя. Розписи іконостаса та церковних ікон (на підставках) виконала худ.-самоук Надія Тоічкіна. Жертвували на побудову церкви усі селяни і приїжджі. Значні суми внесли: М. І. Луценко, В. М. Миленький, М. А. Троїцький, В. І. Бондаренко, В. М. Сьомик, Н. А. Тоічкіна, В. Г. Дяченко, А. К. Миленька, В. М. Мірошниченко, Л. М. Жиденко, А. Л. Єхніч, Н. С. Марченко, В. В. Поліно, І. І. Миленький. Протягом літа й осені 1998 псаломщик Будченко Олег Володимирович створив церковний хор, до якого записалися Н. М. Шкода, В. Д. Сьомик, З. Є. Хамула, В. Л. Литовченко. У цьому складі відбулася перша служба у церкві. Напередодні відкриття, 13.10.1998, роботи з облаштування церкви тривали до 2 год. ночі. Церква вийшла на славу. Освячення храму здійснив о. Петро. У січ. 1999 батюшку Романа змінив ієрей Борис Артемонович Жорницький. Старостою обрано Зою Єгорівну Хамулу. Разом із віруючими Нижньої і Верхньої Мануйлівки для церкви закуплено ікони, зроблено дерев’яні підставки для ікон, пошито хоругви, обклеєно шпалерами стіни церкви та іконостас. Восени 2003 старостою обрано Наталію Миколаївну Шкоду. У хорі співали В. Д. Сьомик (кер.), Н. М. Шкода, Т. Г. Ступенко та матушка Раїса (Раїса Анатоліївна Жорницька). До ради церкви увійшло десять осіб. Після від’їзду псаломщика Олега регентом стала школярка Юлія Володимирівна Сьомик, яка протягом восьми років допомагала батюшці вести службу. Церковна громада жертвує кошти для допомоги мало імущим та на потреби школи.
Із священиків відомі: Афанасій Іосифович (1723), Михайло Акутіонович Сагарда (1890), Іоанн Іоаннович Ващинський (1895, 1902), Стефан Тимофійович Крем’янський (1912), о. Олександр (1961), Роман Богоявленський (1998–1999), ієрей Борис Жорницький (1999–2008); із дияконів: Пилип Марченко (1723); із псаломщиків: Йосип Іванович Яновський (1890, 1895), Іван Олександрович Старухін (1890), Кипріан Іванович Ващенко (Ващинський) (1895, 1902), Іван Васильович Аронський (1902), Максим Леонтійович Кривобок (1912), Гнат Георгійович Шишацький (1912), Олег Володимирович Будченко (1998–1999); із паламарів: Лука Артюшенко (1961); із церковних старост: козак Іван Іванович Калашник (1902), козак Гнат Ілліч Троценко (1912), Федір Риженко (1930-ті – 1940-і), Михайло Антонович Троцький (1998– 1999), Хамула Зоя Єгорівна (1999– ?).
Не поверите, господа, но в этой церкви я бывал маленьким ребенком ,примерно в в 1956-1957 г. Очень помнится, мне как бабушка вела меня ребенка 4-5 лет с Н. Мануйловки в Вехнюю на какое-то большое богослужение. И шли мы в полной темени, толи рано утром. а может и ночью. Хорошо помню как церковь была уже закрыта с разбитыми окнами, а в ней самой работал сельский художник.Это примерно 1961-1963 гг.Мы туда прибегали поесть у художника меду(колхозная пасека была в 150 м. от церкви и вероятно художника пасечник угощал регулярно, т.к. мед у него всегда стоял в тазу). Сам процес разрушения церкви не помню, может это было не летом, т.к.я в Мануйловке жил только в летние месяцы, то в одной, то у другой бабушки. Но как рассказывал брат моего отца ,Григорий Лентьевич Бышенко, людей найти для этого дела оказалось делом не простым.Люди под разными предлогами отказывались от участия в этом деле, но как видим такой человек нашелся. А вообще , я сейчас подумал, какой я древний,ГА! А нынешняя церковь в Мануйловке, располагается, во всяком случае располагалась, в здании старого сельского клуба, как бы по иронии судьбы и в подтверждение теории развития общества по спирали. Только спираль эволюции Украины, как мне кажется, оказалась противозачаточной.
А.Бышенко (09.08.2015, 18:23) писал:Но как рассказывал брат моего отца ,Григорий Лентьевич Бышенко, людей найти для этого дела оказалось делом не простым.Люди под разными предлогами отказывались от участия в этом деле, но как видим такой человек нашелся.
Зато сколько людей нашлось для восстановления церкви (в списке вижу и свою тетку)
Я планирую 22-24 августа великом, с двумя/одной ночёвкой. Соответствующую для поездки погоду - заказал. Если моя заявка будет принята - еду. Уж больно вы меня раззадорили своими рассказами!
Человек из Мануйловки. Хоришман Александр Григорьевич 1915 года рождения.уроженец Нижней Мануйловки. В 1935 году закончил бухгалтерское отделение Житомирского кооперативного техникума. После того направлен в Крым,где работал бухгалтером до 37 года,когда призван на флот. с 1937 по 1956 году служил на флоте,сначала рядовым,потом старшиной первой статьи,потом политработником. С 1956 года бухгалтер по вольному найму на Черноморском флоте. С 1958 года в Кременчуге, на 1960 - старший бухгалтер горфинотдела.
гражданин
гражданин
старейшина