Цитата:Листопад 2014 року. По трагічних подіях на майдані минув майже рік. За цей час наша держава в особі висококометентного керівництва застосувала евтаназію повільної дії по відношенню до власної економіки, показала всьому світу безмежні можливості девальвації української національної валюти, змусила багатьох виробити в собі звичку до ранкових закалювань і мало не прирекла українців на холодну зиму. Але все це дрібниці у порівнянні з тим, що в Україні досі триває війна. Війна безглузда і абсолютно несправедлива. Війна, зупиняти яку ніхто чомусь не поспішає. Україна у вогні.. Мимовільно згадується кіносценарій Олександра Довженка. І якщо в тій Україні і в тому вогні все здавалось зрозумілим і в принципі невідворотнім, в нашій ситуації питань чомусь більше ніж відповідей. Для чого ця війна? Для чого ці вбивства? Врешті, хто понесе відповідальність за цю трагедію?
Вам не набридла ця невизначеність? Впевнений, це риторичне питання.
Корінь тотальної невизначеності – в політичній пасивності влади в питанні вирішення конфлікту на сході. В пасивності дивній і незрозумілій. Фактично війна і вбивства – це все, що влада змогла запропонувати Донбасу на сьогоднішній день. При цьому війна ця також поглиблює невизначеність. З ким воюємо? З російською армією? Покажіть її на нарешті! Доведіть її існування чимось вагомішим за безглузді заяви і примітивні інформаційні вброси. За що воюємо? За цілісність України? В основі цілісності лежить загальнонаціональна згода. Згода ж ця, на моє глибоке переконання, добувається шляхом адекватного сприйняття державними менеджерами побажань народу. Не градами, не танками, не автоматами, не вбивством безневинних дітей на футбольному полі – не війною. Елементарним діалогом.
Але чого вартує, постійна критика без реальних пропозицій? Припустимо, що нам відомо «хто винен», цілком логічно б подумати «що робити?». В українській історії настає момент істини. І від того як діятиме влада і суспільство зараз залежить майбутнє держави.
Владі, будь вона дійсно проукраїнською, давно пора б дивитись на реальний стан речей. А реальність така, що об’єктивно зараз існує три потенційно можливі сценарії розвитку кризи (за принципом «або-або»).
Перший. Все без змін. Київ продовжує безглузду братовбивчу війну, з кожним падінням снаряду і з кожною новою невинною жертвою поглиблюючи розкол держави. Традиційно, влада час від часу проводитиме демонстративні «мінські переговори», ефективність яких на практиці традиційно буде зведено до нуля. Тим часом продовжуватимуть гинути діти, мирне населення, українські солдати. Це все в умовах горезвісної економічної блокади Донбасу, ідея якої могла з’явитися тільки в дуже здегенерованих головах, в головах які не прагнуть ані національного єднання, ані припинення війни. Результат – Донбас залишається в складі України де-юре, де-факто ж Донецьк та Луганськ самостійні в управлінні, на зразок сусіднього Придністров’я. Перспектива не вельми радісна, чи не так? Але за такого сценарію іншого виходу в Донбасу просто не залишиться.
Другий. Найгірший, проте малоймовірний. Росія реалізовує на Донбасі кримський сценарій – звісно з більшим резонасом і незрівнянно великою ціною, але з симетричним результатом. Відсоток вірогідності такого розвитку подій не надто високий з двох простих причин: 1) Донбас не видається Росії потрібним, на відміну від вигідного розташованого та історично пов’язаного Криму; 2) якби захоплення Донбасу входило в плани Росії, російська армія вже би діяла там. Наголошую – діяла б, а не лякала б перманентно своєю присутністю, як це собі уявляють деякі українці.
Третій. Логічно правильний. Київ йде назустріч Донбасу. Звучить фантастично, зважаючи на вперте небажання адекватно сприймати реальність київськими «патріотами». Для реалізації цього сценарію потрібні конкретні радикальні дії. Кожному українцю пора усвідомити: після «потрясінь» у вигляді майдану і війни на сході, які дехто називає «великою божою благодаттю» (я ж впевнений, що це велика кара) Україна вже ніколи не буде колишньою. Україна має шанс на існування тільки якщо вона буде якісно перебудована. А для цього потрібно не так багато.
Отже, коротко по пунктах.
1. Негайне припинення воєнних дій на Сході та ініціювання мирного процесу. Загальнонаціональні переговори за участю представників Донбасу. В прямому ефірі з трансляцією на головні теле- і радіоканали. Це дасть змогу показати народу хто і в які ігри грає в Україні. Братовбивство потрібно припиняти і той хто в цьому сумнівається – або бездушний, або божевільний.
2. Глобальна конституційна реформа, спрямована на трансформацію України у федеративну республіку. Нагадую, в основі конфлікту на сході, на початку, лежала саме вимога федералізації України. Федералізація – наразі єдиний шанс на примирення. Не безглузда і неефективна децентралізація, про яку так солодко говорить Гройсман, а саме федералізація за зразком ФРН, Австрії чи тієї ж Росії. Мені важко зрозуміти чому українське суспільство переконують в тому, що федералізм небезпечний для існування України. Високоповажним можновладцям і всім скептикам, в яких цей термін викликає фобію, слід для початку вивчити досвід вищезгаданих країн, дослідити їх федеративне законодавство, проаналізувати механізм виходу з федерації суб’єкта федерації. Адже цього боїться більшість – виходу регіонів зі складу України. Можливо відкрию велику таємницю, але вийти зі складу наприклад ФРН майже неможливо. Земля в ФРН взагалі не вважається державою в державі. Втім, це вже тема для іншої статті.
Врешті-решт, федералізація України – це не тільки примха Донбасу. Не тільки Донбас «вирізняється» в нас поміж іншими. Як бути, наприклад з Закарпаттям, де на референдумі 1 грудня 1991 року 78,6 % жителів висловились за надання області статусу автономної території у складі України (як бачите, на результати волевиявлення по черзі наплювала кожна українська влада). Так само в Україні вирізняється багатонаціональна Чернівецька область, центральні області, південь і схід. Федералізація – це єднання в багатоманітності. Саме це потрібно сьогоднішній Україні.
3. Формування справжнього уряду національної єдності з участю представників всіх партій парламенту і представників Донбасу. Тимчасово. На час закінчення процесу реального (а не того, яке ми бачили після майдану) перезавантаження влади.
4. Відставка київської влади і перевибори на основі нового федеративного законодавства.
5. Формування загальнонаціональної слідчої комісії по розслідуванню злочинів проти народу України. Мета комісії – пошук винних в організації братовбивчої війни, у вбивствах мирного населення, у мародерстві, у невиправданих смертях українських солдат.
Знаю, все це може виглядати зараз утопією, але можливостей виходу з божевілля, в яке нас втягнуто, не так багато. Їх взагалі майже нема. І весь цей набір логічних антивоєнних рішень і дій завідомо приречений на провал без чіткої антивоєнної позиції народу. Я вже давно не вірю в благі наміри влади. Бо все, що вони зараз роблять спрямоване на розбрат: кожен постріл, кожна заява про те що діти на Донбасі мають сидіти в підвалах, кожне нове недолуге рішення на кшталт скасування соціальних виплат людям, які мають на них право – все це продукує одне – зневіру жителів сходу в можливості життя в одній країні. Тому змусити засідателів високих кабінетів працювати на благо народу може тільки консолідованість хоча б частини громадян в прагненні припинити війну і будувати нову країну. Ідеально було б всіляко тиснути на вище керівництво: писати тисячі колективних звернень, виходити на мирні антивоєнні демонстрації, організовувати консультативні місцеві плебісцити – робити все, щоб показати невдоволеність нинішньою ситуацією.
Але вся трагедія сучасної України полягає в тому, що в нас дуже багато патріотів держави, проте катастрофічно мало патріотів країни – тих, хто пілкується не про статки можновладців, а про народні інтереси. Бо ж держава – це всього на всього механізм, представлений владою. Тому це їх держава, але це наша країна.
Цитата:Парламент сьогодні прийняв дуже неоднозначну постанову про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) щодо скоєння злочинів проти людяності та військових злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян.
З одного боку, можна лише вітати, що крок у цьому напрямку зроблено. Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду є важливим елементом виконання Угоди про асоціацію України з ЄС. Визнання його юрисдикції до часу ратифікації є безумовним кроком вперед.
З іншого боку, текст постанови залишає багато запитань без відповіді.
Постанова оперує поняттям злочинів, скоєних вищими посадовими особами Російської Федерації, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян. Фактично вона має на меті обмежити можливість розслідування злочинів, скоєних лише цими людьми.
Однак з цим виникає багато проблем.
Перша: Римський статут МКС не дозволяє державам робити жодних застережень при його ратифікації (стаття 120 Статуту).
Відповідно, не може бути жодних застережень і при тимчасовому визнанні юрисдикції МКС.
Держава має право лише визначити час, на який поширюється така юрисдикція. А далі МКС самостійно проводить розслідування та самостійно вирішує, кому висувати обвинувачення.
У такій ситуації Міжнародний кримінальний суд зіштовхнеться з проблемою, котрої ще не мав у своїй практиці.
У такій ситуації можливі два варіанти.
1) Або МКС звернеться за додатковими роз’ясненнями подібної декларації до МЗС України, що фактично означатиме неприйняття такої декларації (в тому формулюванні, в якому її ухвалила Верховна рада).
Тоді ця постанова не матиме жодних правових наслідків, і МКС не почне ніяких процедур.
2) Або ж МКС не звертатиме уваги на вказані обмеження щодо осіб, котрі скоїли злочини, і прийме декларацію у повному обсязі.
І в такому разі вона поширюватиметься на всі можливі злочини, незалежно від того, чи вони вчинені "вищими посадовими особами РФ", чи будь-якими іншими особами, приміром, представниками України. * * * * *
Нагадаю, у справі Майдану парламент теж ухвалив подібну постанову, де визнав юрисдикцію МКС щодо злочинів під час Майдану, вчинених лише вищими посадовими особами України, та навіть конкретно назвав їх у поданні.
Тоді МКС проігнорував це обмеження і відкрив попереднє розслідування, не обмежуючи коло осіб, що могли скоїти певні злочини.
Очікується, що цього року ми отримаємо відповідь, чи буде відкрито прокурором МКС повноцінне розслідування щодо подій часів Майдану.
І якщо МКС ухвалить рішення про початок розслідування, він виходитиме з того, що Україна зробила декларацію і визнала його юрисдикцію без додаткових умов, та проводитиме розслідування щодо всіх випадків, про які йому стане відомо і котрі вписуються у визначений постановою проміжок часу.
До слова, тоді наслідки цієї постанови будуть зовсім іншими, ніж їх очікує наш уряд.
* * * * *
Друга проблема сьогоднішнього рішення ВР - суто процесуальна, але важлива. Це, можна сказати, питання поваги до Гаазького суду та його об'єктивності з боку України.
Яким чином той, хто здійснює розслідування (тобто МКС), може знати наперед, хто скоїв злочин?
Це ж не українська система кримінального правосуддя, де злочинців визначають наперед і публічно оголошують.
Очевидно, що кожен окремий злочин (в рамках вказаного Україною часу) має своє розслідування й за його скоєння відповідають певні конкретні люди, котрих має встановити слідство.
За процедурою Міжнародного кримінального суду, після визнання країною юрисдикції МКС починається попереднє розслідування, за наслідками якого може бути відкрите повноцінне розслідування. І лише потім формується обвинувачення та справа передається до суду.
Очевидно, що неможливо передавати на розгляд суду лише ті справи, де обвинувачуються вищі посадові особи РФ, а всі інші справи відкласти вбік.
Це суперечить самій суті МКС - інакше його б усі справедливо звинувачували у замовному судочинстві.
З огляду на це, наслідки прийнятої постанови досить складно передбачати.
А її прийняття в чергове показує нерозуміння органами влади процедур діяльності Міжнародного кримінального суду.
На жаль, з цього випливають не тільки такі правові непорозуміння, як ця постанова, але й впроваджується багато міфів щодо небезпек, які начебто можуть виникнути після ратифікації Римського статуту МКС.
Адже нині, виходячи з цих уявних проблем, українська влада блокує повноцінну ратифікацію цього документа, ігноруючи навіть той факт, що це є нашим зобов'язанням перед ЄС. Прибічники президента запевняють, що після ратифікації Римського статуту в Гаазі розпочнеться розслідування дій української сторони.
І ніхто навіть не замислюється, що точно такі наслідки може потягнути за собою останнє рішення Ради про часткове визнання юрисдикції Гаазького суду.
Автор: Володимир Яворський, правозахисник, член правління Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ)
Цитата:Екс-голова МВС Юрій Луценко закликав у Львові колишніх і чинних силовиків зі зброєю їхати захищати Майдан.
«Я приїхав у Львів, щоб привезти у Київ колишніх і чинних правоохоронців. На війні, як на війні. Два дні тому на Майдані з’явилася невелика кількість зброї, через що «Беркут» не підійшов під саму сцену. Тільки наявність зброї на Майдані зупинила криваву баню для десятків тисяч людей, яка планувалась позавчора. Нині Майдан має і зброю, і холодний розум», – сказав на львівському Майдані Юрій Луценко.
Екс-міністр закликав їхати у Київ не нападати, а захищати Майдан.
Львівські бійці «Беркуту» повернулися у Львів і не виконуватимуть «злочинних наказів», про що заявив їхній керівник зі сцени Майдану у Львові.
20 лютого Верховна Рада ухвалила постанову, яка забороняє проведення в Україні «антитерористичної операції», передбачає повернення усіх спецпідрозділів до місць їхньої постійної дислокації та припинення блокування всіх шляхів. Постанова також зобов’язує СБУ та Генпрокуратуру вжити відповідних заходів щодо тих громадян, які закликали проти територіальної цілісності, а силовики мають відпустити усіх, кого затримували, починаючи з листопада минулого року до сьогодні.
За оновленими даними Міністерства охорони здоров’я, у результатів сутичок між протестувальниками і силовиками у Києві, починаючи з 18 лютого, загинуло 75 людей.21.02.14г.
И Фейсбуке были написаны такие слова:
"Еще одна важная вещь. Любое силовое сопротивление должно быть жестко подавлено. Потому что цивилизованная страна должна иметь единую монополию - право государства на применение оружия для защиты закона. И каждый, кто этого не признает, а тем более убивает украинского силовика во время его службы, должен предстать перед судом. Именно за это - равенство возможностей, свободу личности и равенство перед законом - мы выходили на Майдан"
Tranzit, Ничего Луценко не протрезвел. Просто майдан выполнил свою задачу по смене власти в стране путем госпереворота, когда все было возможно вплоть до захвата ОГА. Теперь идет передел собственности между победителями-олигархами. Ничего они не протрезвели, просто теперь спасают свои задницы от нового госпереворота. А он вполне реален: http://news-front.info/2015/03/24/ostatsya-v-zhivyx-yuliya-vityazeva/
Следственная комиссия обвинила ветер в одесской трагедии
Цитата:Лучшие украинские эксперты-криминалисты уверены, что в гибели 48 человек ведущую роль сыграл погодный фактор. В среду специальная следственная комиссия в Киеве обнародовала предварительные результаты ряда экспертиз, которые проводились на месте страшных событий в течение 10 месяцев. Она пришла к выводу, что в значительном количестве жертв, возникших при пожаре, виноват ветер.Специалисты выяснили, что пожар в здании проходил в две фазы: в ходе первой произошло задымление коридора и лестничной клетки. Если бы на этом этапе возгорание удалось ликвидировать, жертв бы удалось избежать. На втором этапе загорелись стены лестничной площадки. Согласно выводам экспертов, это произошло из-за «резкого изменения направления газообмена».
— Порывы ветра изменили процессы газообмена. Это привело к тому, что зона, где люди могли дышать, просто перестала существовать и образовалась ловушка, повлекшая смерть людей, — заявил в ходе пресс-конференции член Комиссии Александр Балинский. — Температура воздуха в помещении при этом возросла с 30 до 500 градусов.здесь
Уже даже самые ярые расследователи расстрела Майдана признают что часть людей была убита не силовикаим.
Щонайменше 3-х героїв Небесної сотні застрелили з готелю "Україна"Наявні докази свідчать: принаймні троє з 49 осіб, що загинули на Інститутській, були застрелені з готелю "Україна" або ж з будинку консерваторії. Також надходили непідтверджені повідомлення про те, що принаймні 10 осіб було застрелено з дахів", - йдеться у документі.
Ждем продолжения. Не удивлюсь если в конце концов окажется что число жертв силовиков окажется совсем мизерным.
Цитата:«Эффективность расследований на Майдане с точки зрения международной консультативной группы в большей мере зависела от тесного сотрудничества между следственными органами. Отсутствие такого сотрудничества с генпрокуратурой двух других органов, которые занимались следствием, с точки зрения нашей группы имело очень серьезное негативное влияние на эффективность расследование. Есть серьезные основания считать, что отношение МВД создавало препятствия» Европа обвинила Киев в препятствовании расследованию событий на Майдане
Международная совещательная группа Совета Европы сообщила результаты расследования преступлений, совершенных во время Евромайдана. Согласно данным МВД, с 18 по 20 февраля от огнестрельного оружия погибли 13 правоохранителей, 79 были ранены
Цитата:Министерство внутренних дел Украины сообщило Международной совещательной группы (МСГ), действующей на основании мандата генсека Совета Европы, что 13 правоохранителей скончались от огнестрельных ранений с 18 по 20 февраля 2014 г. Об этом говорится в отчете МСГ.
"В основном это были военнослужащие внутренних войск и сотрудники "Беркута", а также один сотрудник патрульной службы. Во многих случаях пуля прошла сквозь тело, а потому нельзя было провести баллистическую экспертизу. Однако поскольку на форме погибших не было найдено следов пороха, МВД считает, что применялось в их отношении мощное оружие", — говорится в отчете.
В ноябре 2014 года представители МВД в устной форме сообщили членам совещательной группы, что три погибших сотрудника милиции были убиты пулями калибра 7,62 мм (автомат Калашникова или снайперская винтовка), четыре — из пистолета Макарова, остальные — из гладкоствольного охотничьего оружия.
То, что эти выстрелы скорее всего были совершены со стороны митингующих, указывает тот факт, что все сотрудники милиции были убиты с земли, а не с высоты.
Также в отчете говорится, что ранения от огнестрельного оружия получили 79 правоохранителей. Всего же 18-20 февраля были ранены 207 сотрудников.
Материалы уголовных дел по убийству и ранению правоохранителей на Майдане были переданы прокуратурой в МВД 13 июня 2014 года. Осенью в милиции сообщили, что им не удалось определить ни одного подозреваемого, хотя и существовала группа, которая могла быть причастна к данным преступлениям.
К этому следует добавить, что некоторые раненые правоохранители после Майдана не хотели, чтобы их признавали пострадавшими.
"Учитывая же только количество возможных подозреваемых, потенциальное разнообразие мест размещения стрелков и тот факт, что многие из них маскировали свои лица и/или носили шлемы, определить тех, кто убил и ранил сотрудников милиции, было трудно", — говорится в отчете МСГ.
Сейчас расследованием гибели правоохранителей на Майдане занимается новое Следственное управление ГПУ. Никому до сих пор не было сообщено о подозрении в убийстве или ранении сотрудника правоохранительных органов.
гражданин