А вот очень интересное мнение, идущее в некоторый разрез с вышеопубликованным Манихфестом...
Чергова істерика… Щодо говнокреативу Юри Романенко, помітив цікаву закономірність. Абсолютна більшість персонажів першого плану віднеслись до ідеї поклаксофонити різко-негативно, тоді як жижечний “плебс” - захопленно. Як на мене, типовий класовий конфлікт.
До-речі, 22 числа у 12-00 в Києві відбудеться акція “кинь гантелю з вікна по першій “шкоді октавії” яка буде сигналити під твоїми вікнами”. Опціонарна розвага - “вийти з арматурним прутом та подякувати уроду з кредитами за повагу до твого спокою”.
Я особисто багато що можу зрозуміти, але для мене досі загадка ЧОМУ БЛЯДСЬКИЙ ОФІСНИЙ ПЛАНКТОН ВИРІШИВ, ЩО ВІН СЕРЕДНІЙ КЛАС?
Ау! Любі Друзі, ви наймані працівники, а найманий працівник за визначенням не може вважатись середнім класом.
Якщо півроку тому, я коштував 120 тисяч, а ви мінус 120 тисяч (кредит) й ми вважались людьми з однаковими статками, то тепер якщо я коштую 120 тисяч, а ви -120 тисяч, то я коштую дорожче на 240 тисяч. І в цьому є щось правильне.
А вот под кого эта акция и готовится: http://www.pravda.com.ua/news/2008/12/20/86487.htm
Добавлено спустя 10 минут:
в один из банков пришло письмо.
Відкритий лист. ! Я, позичальник вашого банку отримала у листопаді 2007 року валютний кредит на суму 19 тисяч доларів зі ставкою 13,5 % річних строком на 15 років. Протягом року я відносно стабільно сплачувала належну суму, яка складала понад 300$ щомісяця (близько 100$ - тіло кредиту та близько 200$ - платежі за відсотками). І додатково щорічно близько 200 $ страхових виплат. З 1 листопада 2008 року відсоткова (т.зв. «плаваюча») ставка за кредитом була в односторонньому порядку (поштовим повідомленням) підвищена на 3% - до 16,5%. Внаслідок такого кроку після річної сплати мною тіла кредиту та відсотків за ним щомісячна плата за моїм кредитом зросла до 330$. Реальні розрахунки з урахуванням планового зменшення тіла кредиту, адже я виплатила за рік близько 7% суми, показують наступну картину. Згідно щомісячного плану погашення вже з грудня 2008 року і протягом 2009 року я мала б сплачувати в середньому 290$ щомісяця. Натомість мені запропонували платити 330$. Тобто у 2009 році я щомісяця змушена платити майже на 15% доларів більше ніж планувалося і на 10% більше ніж платила у 2008 році. Таке оптимістичне «плавання» ставки звісно ж виправдовується тим, що я маю підтримати банківську систему України від наслідків економічної та фінансової кризи. Інша сторона. Моя зарплатня номінована у гривні і складає 3,5 тисяч гривень щомісяця. Тобто – середня по місту Києву, яка дозволяла мені віднести свій рівень життя до відносно благополучного, а себе гордо називати середнім класом. Таким чином з початку 2008 року і до вересня я відповідно отримувала близько 700$ щомісячно. До речі, працюю на шануючому себе підприємстві, яке виплачує співробітникам «білу» (не в конверті) зарплату на яку щомісяця сплачуються податки. Сьогодні, навіть оптимістично виходячи з курсу 8,5 грн. за долар (а станом на 18 грудня реальний обмінний курс в Києві складав від 9,50 грн. за долар на купівлі і до 10,70 грн. – на продажу, міжбанківська валютна біржа торгувала в діапазоні 10,20-10,50 грн. за долар.) моя зарплатня складає 411,5 доларів. З яких, нагадую, 330 доларів я маю сплатити за кредит. На решту 81,5 доларів – можу «ні в чому собі не відмовляти» у забезпеченні інших життєвих потреб (оплата за житло, харчування, проїзд, одяг, газета, журнал, кіно, театр, подорожі, діти – усьому, на що вистачає фантазії). Передбачаючи злостиві реакції на зразок: а чим я думала коли брала кредит, ставлення до позичальників як до суспільних мажорів, які у погоні за споживчими благами забували про реальність, не буду продовжувати тему про те, настільки мені стало важче. Лише зазначу, що мій розрахунок навіть на відносну стабільність в Україні дозволяв з деяким запасом гарантувати виконання мною зобов’язань, узятих перед банком. (300$ з 700$ – як на мене – цілком твереза оцінка своїх можливостей). А ще у разі сильніших економічних потрясінь (можливо необережно, але щиро, я сподівалася, що Україна їх уникне) я думала про те, що коли виникне проблема у трикутнику громадянин – банк – держава логічним стане пошук варіанта, який дозволить вижити і зберегти здоров’я кожному, а не продовжити в часі чиюсь агонію за рахунок економічної смерті когось із ланки. Сьогодні бачу, що банки і держава намагаються вижити, переклавши тягар кризи на мої плечі. Не дивно, що моя повага як громадянина до держави та банківської системи, а, відповідно, і законослухняність, тануть щоденно (про що переконливо свідчить статистика МВС за жовтень-грудень). Наразі спостерігаю підкреслену імітацію уваги до мене з боку держави. Мене б мала надихнути перспектива прийняття Верховною Радою Закону №3343 щодо заборони банкам змінювати умови банківських договорів в односторонньому порядку. Проте прийняте рішення стосувалося лише тих кому коли-небудь в майбутньому, можливо, кредити будуть видаватися. Підкреслено цинічно в умовах, коли вже кілька місяців банки практично не видають ніяких кредитів. А мільйони тих, хто отримав позику до грудня 2008 року мають дулю в красивій упаковці. Бо для них і для мене це рішення нічого не змінило. Хіба додало розчарування. Наради керівників банків, що проводяться за ініціативою Мінфіну, Мінекономіки та Нацбанку останнім часом так само не додають позитивних емоцій. Пропозиції банків – відверта гра в одні ворота. Без іронічної посмішки не можна сприймати пропоновані банками варіанти: ані продовження термiнiв погашення кредитiв, ані перехiд до виплат за схемою ануїтету (рiвними частками), ані надання grace period (вiдстрочення погашення основної суми боргу) як «кроки назустріч» позичальнику. Скоріше – як традиційний спосіб обману, враховуючи правову неграмотність населення і користуючись досконалими методами юридичної казуїстики. Жодних поступок, жодної спроби спільно з позичальником затягнути пояси в пошуку компромісного рішення: коли банк недоотримає якусь частину прибутку, але позичальник залишається платоспроможним. Погоня за максимальним прибутком сьогодні гарантує для банкірів сумну долю забудовників. Коли вчора жадібність змусила відмовитися від 50% реального прибутку в очікуванні 100% запланованого. Сьогодні найбільш далекоглядні намагаються продати без прибутку, але і без збитків. Завтра вже гнатися будуть за 30% збитків, розуміючи, що післязавтра їх може бути вже 80%. Що має кожна сторона процесу? Держава. Психологічно неврівноважене, вибухонебезпечне населення, зростання екстремістських настроїв та злочинності. Недовіру до всіх державних інститутів. Загрозу знищення (самознищення) фінансової системи. Банки. Очікують від мене понад 50% прибутку за 2008 рік. (13,5% - за кредит і долю від курсових різниць, які вже на сьогодні складають понад 70%). Звичайно, планують непогано на мені заробити і у 2009 році, сподіваючись на мою унікальність у справі фінансового виживання. А поза мною отримують у власність за борги будинки, квартири та автомобілі, які в умовах мертвого ринку є комплектами будматеріалів та металобрухтом. Я. Усвідомлюю, що моя гривнева зарплата за два місяці знецінилася щодо долара вдвічі, а борги у валюті вдвічі зросли з тієї ж причини. Ще шукаю конструктивні варіанти виходу з ситуації. Ось пишу цього листа. Розумію, багато що залежить від позиції і дій держави. Зважаючи на це, прошу Вас зробити перший крок назустріч у тому, що залежить від Банку. Насамперед відмовитися від зловживання монопольним правом на зміну умов кредитного договору, повернутися до визначених під час укладання договору ставок, обережно користуватися, а можливо - відмовитися від штрафних санкцій і шукати порозуміння з умовно платоспроможним клієнтом тощо. В іншому випадку не виключаю, що прокинувшись завтра вранці я відмовлюся від даремної, безперспективної та зневажливої для мене погоні. І спрямую зусилля на захист свого майна і власної гідності. Передусім згадаю Конституцію України, а саме ст. 30, яка гарантує мені недоторканність житла, ст. 41, яка забороняє протиправно позбавляти мене права власності і наголошує на тому, що «використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства», ст. 48, яка гарантує мені «право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Крім того задам питання і хто винен і хто має відповідати за бездарну кредитно-фінансову політику. Зокрема яку частину відповідальності бере на себе держава, адже ст. 56 тієї ж Конституції гарантує мені «право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень». І що хорошого зробив Нацбанк, чиєю основною функцією є забезпечення стабільності грошової одиниці згідно 99 ст. Конституції. Це буде лише початок. Поки ще сподіваюся бути почутою.
Вот начинаешь перекрестно читать кризисные темы и ...не знаешь, в какую написать, чтоб по теме Ох уж эти массы, никак их не разогреешь Ну, тогда еще одна старенькая ссылка http://www.fraza.ua/analitics/06.11.08/59079.html там предлагается альтерглобальный движняк. Тоже народу не хватает, так что обратите внимание Только вот если победят они, думаю, с кредитами среднему классу может быть и еще хуже Ну, тут уж кто на что поставит... Хотя я так и не поняла - на кого нынешних-то меняют флэш-мобом? Кто в курсе? Разница-то хоть есть? И потом, вдруг и банки тоже не против этой бучи - еще кредитов им подкинут + государство на себя обязательств возьмет, чтоб средний класс "поддержать"...главное выявить - на какую их "поддержку" можно рассчитывать. Ну, а мы все потом скопом как-нибудь отдадим общий долг А конструктивные варианты выхода типа :"І спрямую зусилля на захист свого майна і власної гідності" - пока кредит не выплачен, чье житло-то?
старейшина
пенсионер
гражданин