Cosmonaut писал:Тут очень простая логическая цепочка: люди умирают с голоду - почему? - нет пищи - почему нет пищи? - ее отобрали, оставили без сьестных припасов на зиму (ну иначе бы, т.е. если бы пищу не отобрали, куда бы она делась??? )
В том то и дело, что урожай на полях БЫЛ. и если бы его убрали, не расхищали и не прятали - то его бы хватило и на хлебозаготовки и на проживание. О чем я уже писал и даже цифры приводил. Но как было во многих случаях: Собрали часть урожая раздали его колхозникам в качестве аванса. После чего оставшееся зерно оставлялось на полях, расхищалось и т.д. Хлебозаготовки не выполнялись. Как следовало реагировать властям на это. Ведь если не соберут хлеб начнется голод в городах. Тогда и начали забирать аванс, чтобы крестьяне собрали урожай, сдали хлебозаготовки, а потом получали зерно.
ras писал:О-о-о!!! Вот это доводы, такого бреда я ещё ни разу не слышал. У вас родственники в селе есть? А вот у меня очень много. И как же это они бедные выживают и не голодают? НИ ОДНОГО ГОДА!
Есть нексколько отличий современного села от африканского или села 30-х годов. А именно: 1. Урожайность сейчас в несколько раз выше за счет селекционной работы, лучшей обработки земли и применения минеральных удобрений. 2. Численность сельского населения намного меньше. 3. Механизация труда, наличие тракторов, комбайнов и т.д. 4. Наличие большого и платежеспособного городского населения, которое покупает продукцию деревни. Когда этого нет голод возможен. Что и демонстрирует современная Черная Африка. А ведь продородность почвы в некоторых местах страдающих от голода сопоставима и даже выше чем украинские черноземы.
Геноцид украинской нации — это не только Голодомор
«Жатва скорби», до сих пор остающаяся самой известной в мире книгой об Украине, была важной частью спонсорируемого диаспорой гарвардского проекта, оказавшегося чрезвычайно успешным. В первой половине 80-х годов ХХ века Институт украинских студий при самом престижном в США университете предложил влиятельному советологу исследовать тему Великого голода 1932—1933 годов. Благодаря Конквесту диаспора надеялась привлечь внимание к величайшей национальной трагедии Украины, в течение десятилетий замалчиваемой советским режимом и влиятельными представителями либеральных кругов Запада, которые были ослеплены сталинской пропагандой и поражены вирусом украинофобии. В книге, вышедшей печатью в 1986 году в американском издательстве Oxford University Press и британском Hutchinson Press, Конквест вслед за уже покойным Джеймсом Мейсом на основе изучения архивных материалов и свидетельств очевидцев убедился, что крестьяне советской Украины стали жертвой страшного эксперимента — «террора голодом». «Нет никакого сомнения, что обвинение в геноциде имеет прямое отношение к Советскому Союзу и его действиям в Украине». Этот ключевой вывод «Жатвы скорби» опирается на положение принятой в декабре 1948 года резолюции Генеральной Ассамблеи ООН «О предотвращении преступлений геноцида и наказании за него».
писатель писал:Отже. Хліб у селах зібрали влітку ( липень) з поля у 1932 році. У перший місяць осені його конфіскували. Це дев"ятий місяць року. У десятому та одинадцятому місяцях 1932 року люди успішно їли своїх котів та собак. На перше грудня 1932 р. - дванадцятий місяць року, сусід варив з сусіда холодець. А Скат нам пише - помощь прийшла, бо 19 февраля була прийнята постанова про допомогу.
В июле 1932 в УССР было заготовлено 3 миллиона пудов. 20 августа крестьянскому сектору план хлебозаготовок был сокращен на 40 миллионов пудов. В августе 1932 г. было заготовлено всего 47 млн пудов (в 1930 — 66, 1931—114 млн.пудов). В сентябре 1932 — 59 миллионов пудов (1930 — 80, 1931 — 94 млн.пудов). В октябре 1932 — 23 миллиона пудов (1930—123, 1931 — 75 млн.пудов). На 6 декабря было собрано только 63,5 % годового плана, особенно плохо выполняли хлебопоставки Днепропетровская, Харьковская и Одесская области и единоличный сектор, выполнивший лишь 60 % плана поставок. 14 января 1933 план хлебозаготовок был выполнен Киевской и Винницкой областями и Молдавской АССР, а для отстающих областей понижен (согласно постановления 12 января): по Днепропетровской области — на 12 млн пудов; по Одесской области — на 12 млн пудов; по Харьковской области — на 3,4 млн пудов; по Донецкой области — на 2,0 млн пудов. 6 февраля 1933 хлебозаготовки были официально прекращены (сбор семян для сева и мерчука продолжался). На 5 февраля первоначальный план в 356 миллионов пудов по крестьянскому сектору был трижды снижен в общей сложности на 138 млн пудов — и выполнен по всем секторам всего-навсего на 255 млн пудов…
Т.е. хлебозаготовки продолжались до ФЕВРАЛЯ 1933 ГОДА. Учите матчасть. А ведь вроде бы журналист. Должен хотя бы проверять факты перед тем как их писать.
Добавлено спустя 8 минут 19 секунд:
писатель писал:То кажу тут спеціально для Ската - раз голодомору не було, то ніякої блокади Ленінграду не було, бо там Бадаєвские склады были. Також голоду у 1947 році теж не було. Також голоду 1919 року на Поволжье тоже не было. Забастовок в Новочеркасске и расстрела тоже не было. Холокосту не було. А ще багатьох речей не було - 1937 року, 1938 року теж не було. Нічого не було...
Аргументируйте каждый из пунктов. Я все свои высказывания аргументирую. Иначе эти высказывания я буду считать просто Вашей истерией вызванной отсутствием аргументов по основной теме.
писатель писал:Скат - то я до того кажу, що Бога боїмося і гріха, як зеки-рецидівісти в зоні, на душу не беремо. Його там і так вистачає цього гріха, а ви на кістках померлих з голоду танцюєте.
Это Вы и такие как Вы танцуют на костях погибших. На костях погибших во время ОБЩЕСОЮЗНОГО голода 1933 года Вы и такие как Вы строите антироссийскую Украину. Вы и такие как Вы поднимаете эту тему. Вы и такие как Вы по всем СМИ говорите про геноцид которого не было. Вы и такие как Вы представляете жертв неукраинской национальсти как придаток к "голодомору украинской нации". Так что может Вам и таким как Вы не надо брать греха на душу.
У мене за факти шановний - не так як у вас краткий курс ВКП(б) Все набагто простіше. Їдемо в село Кам"яні Потоки, Козельшину, Галещину, Потоки, Нові Санжари... і питаємо. А потім їдемо в село під Комсомольськ і питаємо - а шо це у вас тут всі хрести датовані одним роком. А старі люди пояснюють, та оце в 1933 році голод був, а це його жертви. А якщо їхати нікуди не хочеться, то беремо книгу - Голод 33 на Полтавщині і починаємо рахувати скільки там записано померлих. А як вам набридне читать - то їдете в ті ж Кам"яні Потоки до людей( воно недалеко, ближче чим Москва) і кажете: а чого це ви план не виконували і село ваше впекли на чорну дошку? І послухаєте, що вони вам скажуть у відповідь про ваші плани та допомогу. Оце , або надо тупі танці на кістках померлих зупинять. Або прийдеться всього Конквеста, а потім всіх інших українських істориків на сайт ставить
писатель писал:Або прийдеться всього Конквеста, а потім всіх інших українських істориків на сайт ставить
Я же Вам уже объяснял по поводу Конквеста. Его произведение даже западные ученые с читают беллетристикой, т.к.: 1) ненадежные источники; 2) неверные статистические данные; 3) много недоказанных умозалючений. Я читал его произведение. Очень тендециозно. Как впрочем и положено в информационной войне.
СКАТ писал:В том то и дело, что урожай на полях БЫЛ.
Да какая разница - был-не был! Все дело в том, что из-за действия-бездействия-политики тех властей люди с голоду умирали!
СКАТ писал:и если бы его убрали, не расхищали и не прятали - то его бы хватило и на хлебозаготовки и на проживание.
А скажите пожалуйста: Сталин в ваших родственниках чай не числится? Я это к тому, что совершенно не понимаю вашу тягу защищать ту власть и перевешивать всю вину на плечи многострадального народа, кот. вынес и гражданскую, и индустриализацию, и репрессии, и голодомор, и ВОВ, и восстановление народного хозяйства! Вам не стыдно? Не стыдно перед ними? Перед миллионами безвинно погибших?
СКАТ писал:Как следовало реагировать властям на это.
Бееедная власть! Как власть среагировала мы очень хорошо видим по результатам - миллионы погибших от голода. Но вам на это как-бы все равно (я мягок). Цель оправдывает средства, да, г-н СКАТ? Ню-ню... где-то мы уже это слышали. Зы. постарайтесь смотреть на голодомор не с позиции Кремля (я имею ввиду Сталина и ту власть), а с позиции простого украинского (и не только) крестьянина.
Скат Не будем ламать копья зря. Будем читать Конквеста с начала и до конца. Потом будем читать все остальных. Иначе я бачу, тут вже нічого не допоможе. Единственно, что я понял для себя после ваших постов - я точно стал националистом. Тут только один путь у нас есть - будем вместе с вами все перечитывать. Голод лютує (глава друга)
Українські селяни бачили депортування куркулів: “І ми думали, бо дурні були, що не могло бути долі гіршої за куркульську”. Тепер, двома роками пізніше, вони зазнали нового, ще більш жахливого удару уряду.
Липневу директиву, що встановлювала норми заготівель зерна для України та Північного Кавказу, уряд підсилив іншою директивою, від 7 серпня 1932 р., яка включала правові санкції, що передбачали конфіскацію селянського зерна.
Як ми зазначили вже у розділі 8, згідно з цією директивою вся колгоспна власність, наприклад велика рогата худоба та зерно, проголошувалася державною власністю, “священною та недоторканою”. Винні в учиненні злочину проти неї вважалися “ворогами народу” і підлягали розстрілові. За пом'якшуючих обставин подібні “антидержавні злочини” каралися ув'язненням строком не менше десяти років з конфіскацією майна. Селянкам, які зібрали кілька колосків пшениці на колгоспному полі, давали трохи менші строки. Директива передбачала також ув'язнення куркулів, які намагалися “примусити” селян залишати колгоспи, до “концентраційних таборів” строком від п'яти до десяти років. Як ми вже згадували раніше, Сталін охарактеризував цю директиву, яку він сам підготував у січні 1933 р., як “основу революційної законності в даний момент” (див.: А. Я. Вышинский. Революционная законность на современном зтапе. М., 1933. С. 99—103).
Як звичайно, активісти, яких заохочували максимально застосовувати методи терору для залякування людей, пізніше діставали догану за “ексцеси”. Вишинський, наприклад, з удаваним обуренням заявляв, що “деякі місцеві офіційні особи” зрозуміли це як сигнал “стріляти або ув'язнювати в концентраційних таборах якомога більше людей”. Він наводив випадки, коли смертні вироки ухвалювали за крадіжку двох снопів жита, і навіть забавляв публіку розповіддю про молодого чоловіка, засудженого на 10 років за те, що “розважався в коморі з дівчатами вночі, порушуючи тим самим спокій колгоспних свиней”.
Ще до появи серпневої директиви в українській пресі часто можна було прочитати такі повідомлення: “Пильне око ДПУ виявило та віддало до суду фашистського саботажника, який заховав хліб у ямі під купою конюшини” (див., наприклад, “Вісті”. 1933. 11 черв.). Одначе відтепер ми все частіше стаємо свідками стрімкого розширення дії цього закону і тієї жорстокості, з якою він втілювався в життя. Повідомлялося, наприклад, про 1500 смертних вироків, винесених за один місяць лише в харківському суді.
Українська преса друкувала одне за другим повідомлення про страти “куркулів”, які “систематично крали зерно”. В Харківській області судами винесено п'ятдесят смертних вироків, в Одеській — три. Переважно це були справи про крадіжку колгоспного зерна, хоча одне подружжя стратили за якусь конкретно не визначену “крадіжку”. В с. Копані Дніпропетровської області “група куркулів і підкуркульників”, просвердливши дірку в підлозі комори, вкрала багато пшениці. В результаті двох учасників “злочинної акції” стратили, інших ув'язнили. У с. Вербка тієї самої області судили голову сільради та його заступника, а також голів двох колгоспів, які разом із групою з восьми “куркулів” “розкрадали колгоспне майно”. Стратили лише трьох “куркулів”. Газета “Пролетарська правда” у номері від 22 січня 1930 р. повідомляла про те, що в с. Новоселиця на Житомирщині одного селянина засудили до розстрілу лише за те, що в нього знайшли 10 кг колосків, які назбирала в полі його десятирічна донька.
СКАТ писал:Есть нексколько отличий современного села от африканского или села 30-х годов. А именно: 1. Урожайность сейчас в несколько раз выше за счет селекционной работы, лучшей обработки земли и применения минеральных удобрений. 2. Численность сельского населения намного меньше. 3. Механизация труда, наличие тракторов, комбайнов и т.д. 4. Наличие большого и платежеспособного городского населения, которое покупает продукцию деревни. Когда этого нет голод возможен. Что и демонстрирует современная Черная Африка. А ведь продородность почвы в некоторых местах страдающих от голода сопоставима и даже выше чем украинские черноземы.
Хочется вам немного эпитетов присвоить, ну да ладно, не будем. Ну вы поняли? Итак. Моя бабушка 1913 года рождения, дедушка 1905 года. От ёханый бабай, как же они бедные несчастные, без тракторов и т. п., на своём огороде, в многодетных семьях, смогли вырастить и прокормить 5 дочерей? Вы земельку лопатой и сапочкой не пробовали, или только булки с деревьев собираем? И это Брянская область, даже не Украина, там зимы оёёй, печь дровами топится, которые заготавливают топором. Ну смешно читать ваш бред, если вы реальной жизни не видели. Я уже предлагал покрасить очки на аватаре в розовый цвет, тогда хоть бы переубеждать бы вас не хотелось. Ещё раз повторю: про голод 33 я слышал от родственников, не из книг, и я им доверяю, они врать не будут.
Частина 2 продовження "Жнива скорботи" ...Десять років давали за “крадіжку” картоплі. Одну жінку відправили на 10 років до концтабору лише за те, що вона зрізала сто колосків недостиглої пшениці зі своєї власної ділянки, після того, як її чоловік помер від голоду. Батько чотирирічної дитини одержав 10 років за таку саму провину. Іншу жінку ув'язнили на 10 років за те, що вона підібрала десять цибулин на колгоспному полі. Радянський учений розповідає про випадок, коли селянина засудили до десятирічного ув'язнення з конфіскацією майна і “без права амністії” за те лише, що він зібрав на колгоспному полі 28 кг пшеничних колосків, щоб нагодувати родину.
Засуджених за дрібні провинності часом посилали до радгоспів, які використовували в'язнів як робочу силу. Там вони одержували мізерний хлібний пайок, зате мали можливість трохи “підгодуватися” радгоспними овочами, і тому, звичайно, не намагалися втекти. Загалом, тільки повсюдне безладдя, некомпетентність та “закривання очей” на провинність пом'якшували суворість нового закону. Наприклад, в одному з районів Чернігівської області селян заарештовували за приховування п'яти і більше кілограмів зерна. А колгоспника колгоспу “Третій вирішальний рік” у с. Пушкарівці Дніпропетровської області засудили до п'яти років (очевидно, розглядаючи справу за якимось іншим законом), після того, як у нього вдома знайшли пляшку, наповнену власним зерном.
Одну жінку заарештували разом із сином за спробу зжати трохи свого власного жита. Вона спромоглася втекти із в'язниці, після чого забрала другого сина, кілька простирадл, сірники та дещо з посуду і майже півтора місяці ховалася у поблизькому лісі, годуючись картоплею та зерном, які крала уночі на колгоспному полі. Вона врешті повернулася додому і тоді дізналася, що за клопотами, пов'язаними із збиранням урожаю, власті зовсім забули про її злочин.
Відомі випадки, коли подібні “злочини” розглядалися за іншими, хоча й не менш суворими, законами. В с. Мала Лепетиха поблизу Запоріжжя кількох селян стратили лише за те, що вони поїли м'ясо похованого коня. Причиною такої суворої кари було те, що кінь начебто здох від сапу і ДПУ боялося якоїсь епідемії. Подібних прикладів можна було б навести чимало.
* * *
Щоб провести в життя сталінську директиву, партійне керівництво дало вказівку провести чергову мобілізацію місцевих сільських активістів, на допомогу яким прислали міських комуністів та комсомольців.
І знову, як і під час депортування “куркулів”, активісти ревно бралися виконувати чергове огидне завдання — нав'язувати волю партії невинним чоловікам, жінкам і дітям. Але якщо в 1930 р. йшлося лише про позбавлення людей їхнього майна та виселення, то цього разу вони мали прирікати людей на голодну смерть.
Деякі активісти, навіть якщо раніше вони не відзначалися доброчинністю, намагалися бути справедливими до селян. Іноді порядний активіст, особливо якщо він втратив свої колишні ілюзії щодо намірів партії, міг дещо зробити, щоб допомогти селу, намагаючись водночас не викликати незадоволення своїх шефів, або, що було навіть важче, не дати зліснішим зі своїх підлеглих приводу звинуватити його в м'якотілості. Тих із них, хто занадто переходив межі насильства (або корупції), влада здебільшого пробачала, але могла й усунути. Інколи колгоспне керівництво, всупереч вказівкам вищих партійних та радянських органів, таємно розподіляло частину зерна серед колгоспників. Якщо наступний урожай виявлявся добрим, обласні власті могли залишити подібну “помилку” поза увагою.
Деяких активістів становище спонукало до відкритішої непокори. Одного молодого комуніста направили до села Мурафи Харківської області. Через деякий час він зателефонував своєму керівництву, доповів, що зміг виконати державний план заготівлі м'яса, однак лише ціною людських трупів. Після цього він утік із села. В іншому селі, що раніше симпатизувало більшовикам, а під час революції служило базою для “червоних партизанів” Струка, група молодих активістів розчарувалася в радянській владі і в 1933 р. відтяла голову керівникові сільських комуністів.
Навіть у 1932 р., після серії партійних та інших чисток останніх років, серед голів колгоспів та місцевих партійних керівників можна було зустріти таких, які не хотіли більше брати участь у злочинних акціях, спрямованих проти свого народу. У серпні 1932 р., коли стало очевидно, що державні завдання по заготівлі зерна виконати неможливо, трагічна подія сталася у с. Михайлівка Сумської області. Голова колгоспу, член партії та колишній партизан на прізвище Чуєнко розповів колгоспникам про план заготівель, а тоді заявив, що не має наміру віддавати зерно без згоди тих, кому воно належить. Тієї ж ночі він залишив село, але ОДПУ захопило його і ув'язнило разом із головою сільради. Наступного дня стався “жіночий бунт”, учасниці якого вимагали звільнення заарештованих, зменшення податку, виплати заборгованої селянам платні, а головне — зменшення зернових норм. У результаті судового процесу 67 осіб відправили до концтабору, а деяких селян, у тому числі і Чуєнка, розстріляли.
ras писал:Хочется вам немного эпитетов присвоить, ну да ладно, не будем. Ну вы поняли? Итак. Моя бабушка 1913 года рождения, дедушка 1905 года. От ёханый бабай, как же они бедные несчастные, без тракторов и т. п., на своём огороде, в многодетных семьях, смогли вырастить и прокормить 5 дочерей? Вы земельку лопатой и сапочкой не пробовали, или только булки с деревьев собираем? И это Брянская область, даже не Украина, там зимы оёёй, печь дровами топится, которые заготавливают топором.
В том то и дело. Крестьянский труд без механизации очень тяжел. Поэтому производительность труда низкая и урожайность маленькая. Соответственно меньше зерна остается на продажу. И любая неожиданность - засуха, саранча, болезнь растений - приводит к голоду.
Добавлено спустя 2 минуты 55 секунд:
писатель писал:Винні в учиненні злочину проти неї вважалися “ворогами народу” і підлягали розстрілові. За пом'якшуючих обставин подібні “антидержавні злочини” каралися ув'язненням строком не менше десяти років з конфіскацією майна.
Я по этому поводу уже высказался. пост 404.
Добавлено спустя 6 минут 56 секунд:
По поводу "буксирных бригад". Около 10 тысяч бригад были образованы из работников колхозов ВЫПОЛНИВШИХ ПЛАН. В предыдущем году (хлебозаготовки 1931/1932 гг.) при невыполнении плана одними колхозами добиралось зерно у колхозов выполнивших план, что привело к тому что в них весной 1932 года многие колхозники голодали. Поэтому в этом году (1932/1933гг.) "буксирные бригады" собирали зерно у "саботажников" с личным чувством - как виновников своего голода прошлого года. Отсюда большое количество эксцессов на местах, когда отбирались незерновые товары и даже варенная еда.
Добавлено спустя 23 минуты 45 секунд:
Цитата:Цитата: СКАТ и если бы его убрали, не расхищали и не прятали - то его бы хватило и на хлебозаготовки и на проживание.
А скажите пожалуйста: Сталин в ваших родственниках чай не числится? Я это к тому, что совершенно не понимаю вашу тягу защищать ту власть и перевешивать всю вину на плечи многострадального народа, кот. вынес и гражданскую, и индустриализацию, и репрессии, и голодомор, и ВОВ, и восстановление народного хозяйства! Вам не стыдно? Не стыдно перед ними? Перед миллионами безвинно погибших?
Власть виновата в одном - не смогла мотивировать крестьян на уборку урожая. Понятное дело - крестьяне не хотели работать на чужого дядю задаром даже если этот дядя - "советская власть". Поэтому снижение производства зерна было вполне объяснимо. С другой стороны государство не могло не собирать зерно по хлебозаготовкам, т.к. излишки зерна, которое крестьяне могли предложить на продажу, не покрывали потребности городов. Это и привело к спорным действиям властей - коллективизации в 1930 г., повторному обложению в 1931 г. и наконец в силовом изъятии хлеба в 1932 г. Власть пыталась найти выход из продовольственного тупика. Но это не значит что власть хотели голода.
Как я уже показывал теоретические запасы зерна (прогнозируемая урожайность на контрольных участках) вполне покрывала потребности крестьян после выполнения хлебозаготовок. Считалось что хлеб прячут. Поэтому когда достигался определенный уровень выполнения хлебозаготовок после силового изъятия хлеба, власти считали что укрытого хлеба крестьянам хватит до следующего года.
Это оказалось ошибкой. Поэтому начался голод. И как только стали понятны масштабы - государства тут же начало оказывать помощь голодающим.
Я не говорю что голода не было. Голод был. Я даже не говорю что голод естественный. Он искусственный. Я говорю о том что власть НЕ ХОТЕЛА ГОЛОДА. А когда он начался - делала все чтобы его прекратить.
гражданин
гражданин