СКАТ писал:После чего из получившейся цифры вычиталось зерно необходимая работникам колхоза по принятым нормам (вполне адекватным). То что оставалось после вычитания считалось продналогом и его необходимо было сдать государству.
Сразу же возникает несколько вопросов по вышеприведённому: -"вычиталось" кем? и на разных уровнях власти? -какая структура на Украине контролировала этот стратегически важный для государства процесс и из каких слоёв населения она состояла? Не уж то вы полагаете что это всё делали (или им это доверили делать коммунисты) сами малообразованные крестьяне?
Да и вообще подобные фразы не привязанные к каким либо персонажам событий тех времён воспринимаются довольно абстрактно и вызывают противоречивое понимание вашей точки зрения. В чём виноваты крестьяне? По пунктам, ну вы в курсе.
СКАТ писал:Кроме того они не занимали руководящих постов - как правило они руководили партячейкой, а не колхозом и не сельсоветом.
Кто тогда , по вашему мнению, руководил в эти (1930-1932)годы развитием сёл и колхозов, хлебозаготовками в масштабах республики, губерний, сёл и колхозов? Крестьяне?
Добавлено спустя 7 минут 40 секунд:
AD писал:Зло и смерть пришли в наш мир из Эдема,когда праотец и праматерь попробовали плода от известного древа.(с) Вот там и находится исток зла.
Аминь! AD, это святое! Берегите себя в вашем мире полном зла и смерти. Эдему привет.
тыц носом пост 447 На территории УССР в 1922-1923 году от голода погибли 235 тыс. человек (по Кульчицкому).
Еще раз, для альтернативно одаренных: я Вам представил отрывок из статьи того самого Кульчицкого, которому Вы приписываете цифру в 235 тыс. Так вот в статье сам Кульчицкий говорит и цифре больше 3 млн. Стало быть Вы просто порете чушь.
woland СКАТ прав. Статья Кульчицкого по вашей ссылке посвящена голоду 1932-33 года (голод 1921 упоминается, но без цифр), а СКАТ писал именно про голод 1921года, о котором Кульчицкий писал где-то в другом месте. servo Очень рад за Вас,что Вы живете в мире ,где нет зла и смерти.
СКАТ писал:1. По пролетариату - он не играл важную роль. Коммунисты в то время были даже не в каждом колхозе. И те несколько десятком тысяч тоже были не в каждом колхозе. Кроме того они не занимали руководящих постов - как правило они руководили партячейкой, а не колхозом и не сельсоветом.
Крестьяне и большевики Художественный фильм, никто не спорит, но ведь было-то наверняка так, а то и хуже!
СКАТ писал:1. Я стараюсь показать объективную картину - а для этого необходимо отказаться от демонизации власти, показать что она не хотела голода, боролась с ним. Хотя он и был вызван её аграрной политикой и рядом действий при проведении хлебозаготовок.
я уже где-то в этой теме приводил цитату: Преступление признается совершенным с косвенным умыслом, если лицо осознавало общественную опасность своих действий (бездействия), предвидело возможность наступления общественно опасных последствий, не желало, но сознательно допускало эти последствия либо относилось к ним безразлично.(с) Весьма похоже на ситуацию с голодомором.
СКАТ писал:2. Пик голода приходится на вторую половину марта — май 1933 года. На конец мая 1933 года в особенно тяжёлом положении находились Харьковская и Киевская области при тяжёлом положении остальных областей. К середине июня 1933 года в южных регионах УССР, а к началу июля — в северных, массовый голод прекратился.
Вполне резонный вопрос: где помощь крестьянам, точнее почему помощь не была предоставлена вовремя и в необходимых объемах, ведь начался голод уже в 32-м. Ответ: крестьянами пожертвовали.
AD писал:woland СКАТ прав. Статья Кульчицкого по вашей ссылке посвящена голоду 1932-33 года (голод 1921 упоминается, но без цифр), а СКАТ писал именно про голод 1921года, о котором Кульчицкий писал где-то в другом месте. servo Очень рад за Вас,что Вы живете в мире ,где нет зла и смерти.
Продовжимо читання Конквеста "Жнива скорботи" й одночасно намагаємося уявити себе в тих умовах. Отже глава "Діти"Отож, у 1932 р. становище дітей українських селян було вкрай жахливим. Голод не лише постійно посилювався, він здійснював також величезний психічний тиск на людей. Ми вже цитували Василя Гроссмана, який писав, що матері часом починають ненавидіти власних дітей. В одній родині чоловік не дозволив своїй жінці годувати дітей, а коли побачив, як сусіда дав їм трохи молока, він доніс на нього за приховування продуктів, хоч і безрезультатно. До речі, сам він не вижив, а діти вціліли... В інших випадках, як ми бачили, божевілля від голоду призводило до людоїдства, і в нашому розпорядженні багато оповідей про дітей, що їх з'їли власні батьки. Артур Кьостлер бачив з вікна потягу голодуючих дітей, які “були подібні до заспиртованих ембріонів”. В іншому місці він писав: “Станції були заповнені селянами, що жебрачили, з опухлими руками та ногами, жінками, що підносили до вікон вагонів страхітливих дітей з величезними головами, що хиталися, з подібними до палиць кінцівками та набухлими загостреними животами...” І це йшлося про родини, які, принаймні, мали сили дістатися до залізничної колії.
Існує багато подібних описів дітей. Найповніший з них подає, мабуть, В. Гроссман: “А селянські діти! Чи ви коли-небудь бачили газетні знімки дітей у німецьких таборах? Вони виглядали саме так: їхні голови були схожі на важкі м'ячі на тонких, як у лелек, шиях, і видно було кожну кістку їхніх рук і ніг, що виступали зі шкіри, і весь кістяк проступав зі шкіри, що виглядала як жовта марля. Дитячі обличчя були старі, зморені, ніби цим дітям було сімдесят років. А з початком весни вони вже зовсім не мали облич. Замість них були птахоподібні голови з клювами чи жаб'ячі голови з тонкими і довгими губами, а деякі з них нагадували риб з відкритими ротами. То не були людські обличчя”. Він порівнює їх з єврейськими дітьми в німецьких газових камерах і коментує: “Це були радянські діти, і ті, що карали їх смертю, були радянські люди”.
У більшості випадків діти вмирали вдома разом з усією родиною. Іноді вони гинули останніми і не мали ніякого уявлення, що їм робити. Іноземний журналіст описує хатинку в селі коло Харкова, в якій вижили лише 14-річна дівчинка та її дворічний братик. “Ця молодша дитина повзала на підлозі, як жабеня, і її нещасне маленьке тільце було настільки спотворене, що не виглядало людським... Вона ніколи не куштувала ні молока, ні масла і лише раз у житті куштувала м'ясо. Чорний хліб і картопля, скоріше крихти з них, були єдиним харчуванням цього немовляти, яке багато разів було на грані смерті минулої зими”. Інші відходили без будь-якої надії: “Край дороги... наприкінці червня знайшли тіла двох дітей — одній дитині було близько семи років, а другій, можливо, десять. Хтозна, чиї то були діти? Ніхто, здається, не побивався за ними, ніхто не питав про них, вони поздихали, як кошенята...”
А якщо говорити загальніше, то це був просто голод — не більше і не менше. І він часом примушував робити вибір, що межував із божевіллям. Так, навесні 1934 р. одна жінка сказала тим, що милувалися її дітьми, що мала їх аж шестеро, але вирішила врятувати “трьох найздоровших і найрозумніших” коштом смерті інших, поховавши їх за хатою. Агроном описує, як він ішов із місцевим урядовцем від одного села до іншого і знайшов мертву молоду жінку, на грудях якої лежало живе немовля. З її документів він дізнався, що жінці було 22 роки, а її село розташоване аж за 13 кілометрів від цього місця. Це значило, що виснажена голодом жінка пройшла цю відстань пішки. Чоловіки передали немовля до найближчого харчового пункту, і їм мимоволі спало на думку: чи хтось коли-небудь скаже дитині, що сталося з її матір'ю?
А серед документів фото умираючих з голоду, як документальне підтвердження ефективності наданої допомоги, немає часом? Якщо ні, то завтра продовжимо Конквеста 'Жнива скорботи' читать.
В документах ответ на "всё забрали". Тут указан в процентах план выполнение хлебозаготовок на 1 НОЯБРЯ 1932. Чуть больше 30% по колхозам. 15% по единоличникам и 20% по твердосдатчикам.
гражданин
старейшина
гражданин
старейшина
гражданин