Некоторые подвиги борцов за свободу, специально для "свидомых":
Цитата:11 июля 1943 года. Село Бискупичи Владимир-Волынского уезда. Бандеровцы совершили массовое убийство, согнав жителей в школьное здание. Тогда же зверски убили семью Владислава Яскулы. Палачи ворвались в дом, когда все спали. Топорами убили родителей и пятеро детей, положили всех вместе, обложили соломой из матрасов и подожгли. Чудом спасся только Владислав.
12 июля 1943 года. Колония Мария Воля Владимир-Волынского уезда. Около 15:00 ее окружили бандеровцы и начали мордовать поляков, применяя огнестрельное оружие, топоры, ножи, вилы и палки. Погибло около 200 человек (45 семей). Часть людей, около 30 человек, живьем бросили в колодец и там убивали их камнями. Кто бежал, тех догоняли и добивали. Во время этой резни приказали украинцу Дидуху убить женщину-польку и двое детей. Когда он не выполнил приказа, убили его, жену и двоих его детей. Восемнадцать детей в возрасте от 3 до 12 лет, которые спряталась на хлебных полях, преступники переловили, посадили на телегу, завезли в село Честный Крест и там их поубивали, протыкая вилами, рубили топорами.
13 июля 1943 года. Село Сухая Лоза. Бандеровцы замордовали 97 человек, в том числе 50 детей. Некоторых детей накололи на заостренные колья в заборе. В том самом месяце в Вирке (Костопольский уезд) Франтишка Дзеканьская, неся свою 5-летнюю дочурку Ядзю, была смертельно ранена бандеровской пулей. Та же пуля ранила также Ядзю в ножку. На протяжении 10 дней ребенок находился при убитой матери, питаясь зернами из колосков. Ее спас украинский учитель.
С 10 по 15 июля 1943 года, отряды УПА провели в 100 селах на Волыни 300 карательных акций, убив более 12 тысяч поляков. Их загоняли в костелы и сжигали живьем.
30 августа 1943 года бандеровцы напали на такие села: Воля Островецка – убито 529 человек, в том числе 220 детей; Колония Чмиков – убито 240 человек, в том числе 50 детей; Куты – убито 138 человек, в том числе 63 ребенка; Острувка – убито 439 человек, в том числе 141 ребенок; Янковицы – убито 79 человек, в том числе 18 детей.
Лето 1943 года. Сотня бандеровца «Игоря» наткнулась в Паридубском лесу на лагерь цыган, бежавших от преследования гитлеровцев. Бандиты ограбили цыган, а их самих зверски убили. Их резали пилами, душили удавками, рубили на куски топорами. Всего было убито 140 цыган, в том числе 67 детей.
Короткий ексурс в історію ОУН, УПА. До свята Покрови присвячується. Ради об'єднання з Великою Україною "західняки" в 1939 році зустрічали більшовицькі війська з радістю. Вони не відчували в повній мірі суть цієї імперії. Щось злегка чули про голод, деякі репресії, але все це міряли по польських мірках. Але до 1941 року істина становища вже почала проявлятися. Вони зрозуміли, що попали в лапи ще більшого поневолювача ніж поляк. Завдяки цьому прозрінню вже німецькі війська (все ж Європа) зустрічали з надією. Але й ця ілюзія тривала недовго. Почався супротив і німцям, тому після оголошення наміру всупереч німцям встановити Українську державу С.Бандера разом з іншими сподвижниками попав вже за німецькі грати. Невдоволення діями німців серед народу все більше зростало, тому було прийнято рішення створити військову організацію для захисту населення від них. Так виникла легендарна Українська повстанська армія, діяльність якої до цих пір вивчають в багатьох військових академіях розвинутих країн. Не маючи ніякої підтримки зовні (партизанам Й. Тіто, Армії Крайовій в Польщі, французькому Руху опору допомагали Англія та США), а лиш покладаючись на своє населення та агітаційну підтримку ОУН, УПА пішла на неординарні кроки свого становлення в жовтні (на Покрову) 1942 році. Зброю та поліпшення свого військового вишколу вони брали в німців, засилаючи хлопців на тимчасову службу до них, щоб через деякий час повертати їх до своїх лав. Прикладом цього була історія батальйону «Нахтіталь», який прослужив школою військового вишколу для українців, а 1 грудня 1942 року, коли термін дії контракту скінчився, учасники легіону відмовилися присягати знову Адольфові Гітлерові. Батальйон перевезли до Львова, де офіцерів заарештували. Роману Шухевичу вдалося втекти. Німецька команда вимагала, щоб учасники переїхали до Любліна для створення нового батальйону. Ніхто з батальйону до Любліна не поїхав. Більшість учасників пішли у загони УПА. Але такий спосіб експлуатації німців тривав недовго, бо оста-нні скоро розкрили цей хід. Тому були організовані і свої осередки навчання початківців по досвіду вишколу УСС в Австро-Угорщині, а зброю приходилося добувати боями. Основою дієвості УПА були: патріотизм, достатня дисципліна, розумна організованість. Найчисельнішою УПА була під ідеологічним крилом ОУН (б), але найпершою військовою організацією під цією назвою було створено УПА – Поліська Січ Тарасом Боровцем (Бульбою) ще в червні 1941 року в Сарненському районі. Були подібні формування і під крилом фракції ОУН (м) Мельника, але вони були більш дрібними і розпорошеними по всій Україні. Навесні з ініціативи ОУН(б) почалася консолідація усіх націо-налістичних сил, що діяли на окупованих теренах. Процес виявився надзвичайно складним, подекуди примусовим, і залишив неприємні спогади у багатьох учасників. Не дивлячись на труднощі, на кінець літа до УПА вже було приєднано мельниківські повстанські загони і залишки УНРА (Українська Народна Революційна Армія) Тараса Бульби (таку назву прийняв отаман у липні з метою від-межування від бандерівської УПА, з якою перебував у конфліктних стосунках). Ще раніше УПА поповнилася за рахунок української поліції, що з німецької служби у більшості своїй перейшла до лав повстанців. Очолив УПА Роман Шухевич. До УПА також масово переходили колишні полонені Червоної Армії, з яких німці творили допоміжні "східні батальйони" (литовські, грузинські, азербайджанські, узбецькі, татарські...), притулок тут знаходили і євреї, що рятувалися від геноциду. Наприкінці 1943 р. кількість інтернаціональних бійців, з яких творилися національні відділи УПА (всього 15 відділів), сягнула 10 тис. За даними П. Мірчука, на 1944 р. кожний п'ятий вояк УПА був неукраїнського походження. Медичний персонал було представлено значною мірою лікарями-євреями. У командира червоних партизанів Сабурова подано взагалі сенсаційні дані (на 1944 р.): "40% УПА не є українцями. Зі складу 46% національностей Сходу: інгуші, осетини, черкеси, турки, є і росіяни... Воєнно-полонені Червоної армії різних національностей ведуть серед них роботу, спрямовану на об'єднання цих народів під керівництвом ОУН". Для прикладу, один з таких проникнувших духом УПА дітей російських комісарів (батько пішов з відступаючими військами) під псевдо "Астра" застрелився в 1947 році в схроні, оточеному НКВДистами. Поставивши під свій контроль рідні терени (німець остерігався розгнуздано себе вести там), вони почали поширювати свій вплив на всю територію України. Так 27 березня 1943 року сили УПА розбили німецьку в'язницю в Ковелі, звільнивши всіх політичних ув'язнених і військовополонених. До кінця березня 1943 силами УПА були знищені німецькі в'язниці в Кременці, Дубному, Ковелі, Луцьку і Горохові, а також концтабір в Любачевське. У звіті німців від 4 квітня 1943 року вказано, що райони в межах Кременець — Ковель — Костопіль — Рівне захоплені силами українських повстанців. Київ (в Бабиному яру полягло багато «мельниківців»), Харків, Дніпропетровськ, Суми, Донбас теж мали свої осередки. УПА на цих теренах заохочувало своїх прихильників вступати в окупаційну поліцію, а через них робило перешкоди німцям по вивезенню матеріальних та людських ресурсів в Німеччину. До речі, на діяльність однієї з таких ОУНівських організацій й натрапив більшовицький писака Фадєєв і добряче перекрутивши факти перетворив її на більшовицьку під назвою «Молода гвардія». Ось тільки справжнього організатора цієї організації Євгена Стахіва, якого ОУН послала в похідній групі на Схід, він перетворив на зрадника Стаховича, листівки з написом «Смерть Гітлеру та Сталіну» перетворив на «Смерть Гітлеру», а звичайне розкрадання подарунків німецьким воякам на Різдво дітлахами, що привело до арешту багатьох з організації, за геройство. Ось як про це розказував сам Є. Стахів: «Розкрили організацію несподівано. В день католицького різдва, 25 грудня 1942 р. до Краснодону прибули машини з подарунками для солдат. Хлопчаки, які не були членами "Молодої гвардії", залізли в одну з машин і витягнули мішок з цигарками (цигарки були під час війни великою рідкістю по обидві сторони фронту). Той мішок був розірваний, і коли несли його додому, по дорозі де-кілька пачок випало. Їх підібрав один підліток і наступного дня поніс їх продавати на базар, де його узяла поліція. Хлопчак назвав всіх знайомих, яких тут же заарештували, ті - своїх, і так вийшли на організацію. Краснодон - місто невелике, всі всіх знають. Арешти йшли майже два тижні, всі про них знали, і хто хотів, той встиг сховатися.» А в наш час після архівних досліджень пресцентр УСБУ по Дніпропетровській області надає чисельність оунівських підпільників в близько 800 чоловік на території цієї області, що в три рази більше ніж кількість визначеного ними ж більшовицького підпілля. Ще хлопчиком в Кременчуці я чув про спосіб спалення зібраної німцями для відправки пшениці представниками УПА (тоді я ще не знав цієї назви) - запаленими стрілами. Там же я чув спогади сп'янілого єврея про його звитяги лікарем в упівських схронах. Правда, потім він мене підгодовував цукерками, щоб я не розбазікав про це нікому. Але найбільше я дізнався правди про УПА від одного старенького земляка з Москви. Для цього я навіть їздив туди "по книжки" з Харкова, де навчався в 60-х роках. Лиш після смерті цього патріота–земляка я дізнався, що він служив в КГБ, але залишився ду-шею зі своїм народом. Від нього я дізнався, що для спільної дії проти німців С.Руднєв (комісар в з'єднанні Ковпака) наполягав на координації дій з УПА. Але для Москви це був ворог навіть більший ніж німці, тому Руднєв загадково загинув і цієї координації не відбулося, хоча УПА і залишила деякий коридор для проходу ковпаківців на Карпати. УПА діяла і в Криму та на Кубані. Козацька Повстанська Армія - загони Української Повстанської Армії, що діяли на Кубані, проіснувала до 1950 року і саморозпустилася. Кістяк КУПА складали кубанські козаки, що не бажали миритися зі свавіллям окупаційних режимів. Більшовики старалися робити все, щоб німці знищили цю структуру опору їм. Для прикладу, вони заслали свого провокатора-диверсанта Кузнєцова для вбивства малозначущого військового чиновника Німеччини, щоб збільшити реакцію німців проти УПА. Це була їх звичайна метода. Так в вибудові необхідної для Кремля ворожнечі між німцями та білорусами їхні диверсанти з НКВД ціленаправлено вбивали німця, знаючи, що німці за це вб’ють з десяток невинних в цьому мирних людей. Для москалів боротьба з гітлеризмом була менш важливою ніж збереження контролю над другими народами. Тому вони й не надали допомоги повсталій під проводом Армії крайової Варшаві, тому старалися вбити непокірного їм Й.Тіто, тому в наш час вони вже можуть обніматися з бувшими гітлерівськими вояками (хвала за християнське прощення), але продовжують люто ненавидіти вояків УПА. До негативу діяльності УПА я відніс би лиш нецивілізовані методи їхньої боротьби з Армією крайовою, під час якої постраждало багато цивільного населення як з польського так і з українського боку. Хоча таким же невіглаством відповідали і поляки. Лиш на сьогоднішній день цю дурість почали усвідомлювати порозумнішавші українці та поляки. До відходу німців Західна Україна вже знала хто іде їм на зміну. Одні гори трупів по НКВДистських в'язницях 1941 року людям це нагадували. Тому не дивиною стало те, що УПА повернула проти них зброю. Завдяки підтримки народу, патріотизму та відмінній дисципліні цей супротив продовжувався аж до 1952 року, хоча в 1947 році велика частина цих з'єднань маршем через Чехословач-чину пробилася на захід Європи. Більшовики розуміли, що подолати УПА без руйнування її опори в народі неможливо. Тому ними були організовані фальшиві загони УПА, які почали тероризувати населення. Також вони почали депортовувати цілі села найбільш супротивних районів кудись в віддалені регіони імперії. Тому у 1947 р. видається доручення ОУН-УПА під назвою «До насильно вивожуваних на Сибір і на большевицькі каторжні роботи». Через два роки Провід на українських землях встановлює зв'язок з членами ОУН-УПА на засланні. Останніми було засновано ОУН-Північ з Проводом, очолюваним Михайлом Сорокою. Цей провід керував діяльністю українських націоналістів на території ГУЛАГу. За свідченням очевидців, перша організована хвиля опору у сталінських концтаборах почалася саме від моменту прибуття туди повстанців: "Для всього цього руху вони всюди зробили дуже багато, та й вони зрушили віз. Дубівський етап привіз до нас бацилу бунту. Молоді, сильні хлопці, взяті просто з партизанської стежки, вони ... роздивилися, жахнулися цією сплячкою рабства – і потягнулися до ножа" (А. Солженицын: Архипелаг ГУЛАГ). Ця організована сила поставила спочатку під свій контроль бувших господарів таборів – цивільно-кримінальний елемент, який кон-тролювався та керувався владою. Потім ця сила об’єднала для опору весь антибільшовицький контингент таборів. Результатом хвилі масових бунтів, що прокотилася таборами Сибіру та Середньої Азії, стало пом'якшення режиму, припинення терору карних злочинців проти політичних в'язнів, міжнародний розголос, а також пробудження людської гідності у затероризованих режимом "зеків". Потім це привело до анулювання більшовицьким режимом ГУЛАГу. Члени УПА в еміграції відзначилися у народному повстанні в 1956 р. в Угорщині, загинувши у боях проти більшовицьких окупаційних військ у Будапешті. Придушення більшовицьким режимом угорської революції за мовчазної згоди Заходу розвіяло останні надії націоналістичного підпілля на визволення України збройним шляхом. Вбивство в 1959 р. у Мюнхені агентом КГБ провідника ОУН Степана Бандери стало страшним ударом для українського націоналістичного руху, але разом з тим було визнане Москвою "політично недоцільним": “Похорон Бандери перетворився у могутню демонстрацію єдності і згуртованості закордонних українських націоналістів. Смерть Бандери сконсолідувала ворожі Совєтському Союзу сили в середовищі української еміграції...” (Г. Санников: Большая охота). Українська еміграційна преса писала в ті дні: “Бандера помер, але дух його живе”... Ця кров, пролита воїнами УПА (чванливий Захід Європи називав це безглуздям), виявилася не марною. Вона показала дієвість шевченкового "борітесь - поборете" хоч якійсь частині українського народу, який став своєрідним П'ємонтом України. Жаль тільки, що на даний час нам бракує особистостей величини Є.Коновальця, С.Бандери чи Р.Шухевича, які створили це чудо європейського рівня - УПА, на прапорах якого стояло надане Л.Ребетом гасло "Волю народам, волю людині". І тільки наш ворог чи доморощений невіглас дозволить кидати камінь в сторону цих достойників - патріотів. І питання про УПА не ділить Україну на Схід і Захід, а воно ділить нас на цивілізованих людей і постімперських затурканих рабів. Мій батько, який пройшов всю війну офіцером Красной армії, і я, вирісший на Полтавщині, схиляємо голови перед цими людьми і пам'яттю загиблих їх побратимів. Москва ще довго пробувала викорінити цей незламний дух Західної України. Один з варіантів такої політики - штучно підтримувати безробіття в цьому краї і запровадити ве-рбовку переїзду в інші регіони Союзу. Але це тамтешній люд нейтралізував дуже просто - десь заробляти, але жити повертатись додому. Закінчуючи огляд діяльності УПА, я хочу підкреслити жаль, що постімперським невігласам ніколи не зрозуміти близькість по духу Жанни д’Арк і молоденької зв'язкової з УПА, яка теж пожерт-вувала своїм життям ради свободи цих невігласів. І нині немеркну-чою зорею нам є заповіт полковника Коновальця: "…уміння ставити вище добро Нації і Організації над свою особу; супроти ворогів – безоглядність; супроти громади – усвідомлення про потребу гідної боротьби за волю. В Організації – щирість, не плазунство, а критика – для добра Організації, а не особистих амбіцій. Ми даємо новий почин і мусимо внести нові методи праці на українських землях…"
Назначенный немцами бургомистром Кременчуга Синица-Верховский пытался спасти евреев от уничтожения. В отчетах немецкой полевой комендатуры указывалось, что он выдавал евреям фиктивные справки об «арийском происхождении» и «заставлял протоиерея Романовского крестить указанных им евреев и давать им христианские имена».
Товариство, я розумію, що одним нам стукає в серце краткий курс історії ВКП(б) Але потрібно бути умнішими - і ці питанн не можть тягти нас невідомо куди. І саме правильно вчинили іспанції, які теж перерізали одне одного немало. Але далі вони сказали - це історія і мертві самі розберуться без нас, хто там був правий , а хто ні. Отак і нам - ми не можемо увесь час оглядатися назад. Але ми маємо знати про причини того, чому все це було аби не допусати цього в подальшому
Цитата:что он выдавал евреям фиктивные справки об «арийском происхождении» и «заставлял протоиерея Романовского крестить указанных им евреев и давать им христианские имена».
вы только забыли привести сюда прейскурант бургомистра за эти справки.
прокіп (05.10.2012, 21:08) писал:А що ж? Тоді просто назву "суздальська фальсифікація". Чомусь цей "історик" закінчив в певний період, а ось за що Бандеру посадили німці, а Шухевича об'явили в розшук він не продовжив.
Это википедия,которую пишет не КПСС. Ну да,после они поцапались,ибо немцы считали,что нафиг им независимая Украина.И два раза кидали ОУН. Но посадка Бандеры не означала,что всех ОУНовцев тоже посадили.Их еще много осталось и они еще продолжали служить. А рассказать про это я еще могу. Правда,сомневаюсь,что они заслужили,чтоб я на них время тратил.
А бургомістр цей був директором школи і навряд чи він взявся за цю справу за гроші. Шибко ризик був великий - піти одразу на той світ
інша справа - що казав протоірей Романовский. Але це - витримки з німецьких архівів. І як там було насправді - нині вже ніхто не скаже. Ейсмонт пише - група ОУН теж видавала схожі довідки. Так шо товариство - не все так просто. І тут немає поділу на чорне і біле
писатель (05.10.2012, 21:33) писал:Назначенный немцами бургомистром Кременчуга Синица-Верховский пытался спасти евреев от уничтожения.
Це все зрозуміло. Навіть факти є. Тільки поясніть, будь ласка, з якого року він був в лавах ОУН, і чи робив це саме з цієї причини, або тому, що просто намагався бути порядною людиною
писатель (05.10.2012, 21:16) писал:егоже для історика фігню нести. бо розстріляли їх не за думки. а за порятунок людей.
Писатель. Этото расказ вы двадцать раз уже повторяете, нисколько не продвинувшись за годы. И уже сколько раз говорили про то,что вы не можете доказать,что он спасал их не с целью ,скажем,наживы. Потому что паразитируете на сообщениях еврейских авторов,которые немножко узнали. А вы хотите на чужом горбу в рай вьехать. Тоже следущее- управа составила список трех тысяч евреев,по которым немцы евреев арестовывали и постепенно расстреливали. Потом Бургомистр спас нескольких (опять же неясно скольких) евреев. Вот так.Сначала побьет,потом пожалеет(с) Добавим,что расстреляли не только евреев,а и других,которые крещения не требовали.С подачи управы. Еще раз напомню про героя Гашека, Шейбу. Он не мог грабить, не дав чего-то взамен. Кому он дава л пустой кошелек, кому хоть пару затрещин.Вот не мог он ничего не дать взамен. Таков и Синица-Верховский.
AD хоче нам розповісти про службу донських казаків у військах СС. Але це вже зробив Кіпіані Я не знаю про бургомістра , чи був він в ОУН, але точно відомо, що після нього прийшли інші і це вже була група ОУН. Вони займалися тим самим і їх так само розстріляли
До речі - там справді не все так просто. Колись у Кременчуці виступав Євген Стахів, він же прототіп Стаховича з "Молодої Гвардії " Фадєєва. Дуже цікаво - можливо історик Ейсмонт про це теж напише
гражданин