ГЭС прорвало...

Вчера, 15 марта встретил бывшего сотрудника ГО города Кожарина В.М. Его отец Кожарин М.А. в 1961-1970 г г. был председателем горисполкома Кременчуга.
По воспоминаниям Кожарина младшего, начальник штаба ГО Украины, , ген.-лейт (фамилию не помнит) по результатам расследования происшествия был снят с занимаемой должности, А вот начальник штаба ГО Кременчуга , майор ( фамилию не помнит) наоборот был повышен в должности за быструю и хорошую якобы организацию эвакуации населения Кременчуга.
Надо искать в архивах Совмина материалы расследования.
Академик Тронько во время нашей встречи рассказывал, что подавал письменный доклад по результатам своей поездки в Кременчуг. На разбор и выяснения обстоятельств
он приезжал с представителем ЦК КПУ ( фамилию не вспомнил) А вот в подготовке последующих решений и документов участия уже не принимал.

Со слов Льва Исаковича. Он тогда работал на руководящей должности в мед.училище, в районе 1-й больницы. После сигнала тревоги Л.И. позвонил начальнику спасательной станции (фамилия Георгиев?). Тот ответил что все нормально, баржи, лодки двигаются и вверх и вниз по реке, вода не прибывает. Дмитренко Григорий, заведующий родильным отделением 1-й гор. больницы, хороший знакомый Л.И. позвонил в Светловодск своему знакомому глав.врачу одной из больниц. Тот также опроверг информацию о прорыве. Стало понятно что тревога ложная. Пытались Дмитренко и Евсилевский остановить бегущих, за что их чуть не избили. Через 40 мин - 1 час последовала отмена тревоги. Комиссия расследовавшая определила, что все прошло без особых происшествий.
По воспоминаниям бабушки жены (они в тот момент были в отпуске не в Кременчуге) друг друга после искали дней 5.

Обнаружил в исполкоме, там сейчас ремонт и все ненужное выбрасывается, несколько книг различных авторов о Кременчуге. Все книги с авторскими дарственными надписями бывшему голове города и ни одна из них не открывалась, судя по состоянию.
Так вот нашел там книгу Некрасенко А.В. ,,Коллега,, о директоре КрАЗ Приходько В.И. Раздел на стр.48-53 называется ,,Потоп,, и повествует он о обсуждаемом событии 1963 г. Ничего особенного там нет, а вот байка, которая ходила по Украине заслуживает внимания.
Через 2-3 года на каких-то региональных занятиях по ГО один участник с какой-то другой области рассказывал о наших, наслышанных им где-то, событиях как их очевидец и даже называл фамилию машиниста паровоза награжденного золотыми именными часами за то что вывез из города 10000 тыс. человек.
Рассказ прозвучал при накрытом после совещания столе

Покрышкин А.И. как-то сказал:,,Когда уходят очевидцы-рождаются легенды,,

Еще в книге отмечены активные и самоотверженные действия сотрудников горисполкома. Все сотрудники выходили по пять чел. на улицы и взявшись за руки их перекрывали с тем чтобы останавливать транспорт и направлять его в нужные места.
Думаю, что по другому и быть не могло, в книге во всяком случае.

Тему не бросаю на произвол судьбы и кое-что из собранного размещаю.
Планируется размещение еще некоторых материалов в обозримом будущем, возможно даже архивных.


"Голос України", 5 листопада 1998 року, № 213 (1963)

ДЕВ'ЯТИЙ ВАЛ
МАВ ЗАЛИТИ КРЕМЕНЧУК 35 РОКІВ ТОМУ.
ГРЕБЛЮ ГЕС ПРОРВАЛО – ПРО ЦЕ ПОВІДОМИЛО МІСЦЕВЕ РАДІО БОЙОВИМ СИГНАЛОМ.

Тривога виявилася помилковою. Але про це місто дізналися пізніше, коли безпрецедентна паніка вже минула і страх змінився жартами, сміхом. Тоді народився й анекдот: "Чому мовчить вірменське радіо?" – "Після того, що сказало кременчуцьке, йому вже нічого казати". Але все це було згодом, а 24 травня 1963 року об 11 годині 55 хвилин кременчуцьке радіо передало дослівно: "Внимание, внимание! Говорит кременчугский радиоузел Граждане, дамба Кременчугской электростанции уничтожена. Через 30 минут днепровская вода придет в город. Спокойно соберите документы и все необходимое – идите в нагорную часть города: в Кременчуге - на Песчаную гору, в Крюкове - на Деевку. В городе оставаться опасно". Текст пролунав три рази поспіль.
І місто рушило…

Кременчук розділений Дніпром на дві частини: праву – Крюківську, де на той час мешкало 30 тисяч жителів, і ліву - власне саме місто із 70-тисячним населенням. Вгору проти течії, за кілька кілометрів, щойно збудована ГЕС – улюблене дітище Микити Хрущова, який приїздів сюди кілька разів, щоб особисто проконтролювати, як йде спорудження на той час одного з найбільших гідровузлів країни.

Достатньо лише зазначити, що площа рукотворного моря становить 2250 кв. км, робочий перепад води на турбінах 12 метрів, максимальний на греблі – 17 метрів, і стане зрозумілим яка небезпека могла загрожувати місту від аварії, диверсії або ракетного нараду ймовірного противника. На той час ще не вийшли зашпори від Карибської кризи і всі наші співвітчизники готувалися в разі потреби дати гідну відсіч американським агресорам.

Готувався й Кременчук, бо поруч, у селищі Хрущовське (нинішній Світловодськ Кіровоградської області), 24 травня 1963 року проводили навчання з цивільної оборони, на яких відпрацьовували дії на захист міста на випадок, якщо противник розбомбить греблю ГЕС.

Як з'ясується згодом, саме з навчань і надійшла команда на Кременчуцький вузол зв’язку. Але, без позначки "учбова".

Якщо навіть скупі тогочасні документи констатують, що серед населення виникла паніка, збентеження, "безлад", то можна тільки уявити, що робилося. Спогади очевидців, аби їх зібрати й систематизувати в одне ціле, могли б реально претендувати на епохальне полотно в будь – якому жанрі: будь то мистецтво, кіно чи література.

Отож звернемося до безпосередніх учасників надзвичайної події.

Михайло Розсохін, пенсіонер:

- Я тоді працював директором меблевого комбінату, а до цього – вісім років – першим секретарем міськвиконкому КПУ. Саме збирався піти на обід (раніше, бо не снідав, а тут – повідомлення по радіо. Хто-хто, а я прекрасно розумів, що буде з містом, коли на нього накотиться вал води з греблі. За оцінками фахівців, його висота могла досягти 14 метрів – Дніпром саме йшла "чужа" вода запіздалої повені. Зібрав свій "командний склад" і наказв виводити людей на гору. Дав ще команду віпустити людей з конюшні – хай поплавають. Війшли на вулицю, а там – лавина людей: всі тікають. Переважно пішки, та ще й з візками, багато велосипедами, менше – машинами. Загальна хвиля страху, відчаю, паніки передавалася й мені. Я зрозумів що міста залишиться некерованим. А як же діти? ???? побіг до найближчого дитсадка, що поруч з тютюновою фабрикою. На щастя, їх уже почали евакуювати.

Леонід Перепелятник, головний редактор міської редакції облтелерадіокомпанії "Лтава":

- Особисто двічі чув це повідомлення з динаміка біля заводської прохідної. Там зібралася уся перша зміна, а брами не відчиняли. Коли відкрили, натовп побіг. Проте не весь – дехто залишився: може, з цікавості, а може, просто не вірили у повідомлення. Десь через годину по радіо стали передавати нову інформацію, мовляв, була учбова тривога, не треба хвилюватися, а слід повертатися на робочі місця і по домівках. І тут спрацював зворотний ефект – навіть ті, хто сумнівався, "стали на лижі" і чимдуж помчали на Піщанку. Бо вже з'явилися "очевидці", які бачили, що в нижній частині міста вода стоїть по щиколотки. Через п'ять років, коли я прийшов працювати на міське радіо, дізнався як все сталося. Справді, "ляп" допустили співробітники ЦО, але покарали і моїх колег – оператора, яка прокрутила гнучку платівку з записом тривоги, начальника вузла зв’язку та інших. Їх перевели або звільнили з займаємих посад. До речі, наскільки мені відомо, кримінальної відповідальності за все, що відбулося, не поніс ніхто.

Далі звернемося до спогадів, нещодавно опублікованих міською "Приватною газетою":

- "На Деївській горі коїлось щось неймовірне – люди, корови, кози… Одна жінка затягнула туди величезну валізу із якимось непотрібним мотлохом – але таку важучу, що потім, коли все скінчилося, знести її додому сама вже не змогла".

- "Наш сусіда, підполковник, льотчик, повикидав із своєї машини всі "сидіння" і по насадив туди повнісінько чужих дітей - вони як мурахи обліпили той автомобіль і він повіз їх на гору".

- "Хворі з 1-ї лікарні, що на вулиці Хорольській (а це найнижче місце в місті – Авт.), хто на милицях стрибає, хто за живіт тримається, - повзуть на гору. Дід якийсь звалив паркан, прив’язав козу, бабу посадив – води чекають".

- "Моя сестра жила в центрі й того дня була в бані. Так вона прибігла на гору в одному рушнику на голе тіло".

- "А наша сусідка білила стелю в квартирі. Та коли почула ту звістку, схопила перше, що потрапило до рук, - а це було відро з вапном, помчала з ним".

Досить характерний спогад.

- "Знайомий, який полюбляв зазирнути в чарку, стояв у черзі за горілкою і здивовано спостерігав, як раптом магазин спорожнів, зникли всі – і продавці, і покупці. Він знизав плечима і поклав гроші на прилавок, взяв дві пляшки та й пішов. Досі бідкається: "От дурень, а міг би й цілий ящик купити".

Багато, хто згадує відчинені магазини, кіоски, їдальні, з яких майже нічого не взяли. Це навіть підтверджується з офіційних джерел. Не до цього мабуть, було – стихія.

Присутність духу вдалося зберегти не багатьом. То були переважно діти, які все сприйняли не так з острахом, як із цікавістю. Хтось із них, закинувши щоденники з "двійками" на горище, пішов до Дніпра, щоб нічого не проґавити. А там спокійно сидять рибалки – кажуть, що рівень води не змінився і навіть падає. Поїхав назад, а назустріч вчителька. Він їй каже: "Води ніде немає", а вона: "Значить, буде, коли сказали". Таки справді, більшість підлітків мріяла, як буде з вікон на човнах випливати.

Реакція дорослих була дещо інша. Цікаво, як себе повело начальство. За багатьма спогадами, "посідали на машини і повтікали геть з міста". Щоправда, добрим словом згадають тодішнього мера Михайла Кожаріна, який приїхавши із буд майданчика в порожній (!) міськвиконком, сів на телефон і намагався навести хоч якийсь порядок. Хоча, як можна було зробити по телефону, коли всі повтікали ?

Другого дня, коли пристрасті трохи вгамувалися, "порядок" стала наводити партія. Прибули парткомісії й представники з центру. Були розбирання на бюро і секретаріаті ЦК КПУ. Доган не жаліли: ще б пак - про все, що відбулося, знали перші особи нашої держави. Проте простим кременчужанам, які винесли усі жахи на собі, "забули" пояснити, що все – таки трапилося насправді. Жодної публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню. Зате "Голос Америки" повідомив про "повінь" у Кременчуці того самого дня о 15 годині.

Містом і досі ходять вперті чутки про численні жертви під час паніки. Виходячи з аналогічних подій, можна стверджувати, що правду про той травневий день ми дізнаємося ще не скоро.

Поки що офіційні джерела дають інформацію, що більш – менш серйозні травми отримали троє кременчужан, один 80-річний помер від інфаркту, а ще один – від нападу задухи. Були, щоправда, звернення "з поодинокими подряпинами". І ще було багато зламаних жіночих каблуків.

Оце, власно, і вся історія, від якої у місті залишилося набагато більше цікавих, комічних спогадів, ніж тривог. Мало хто вже пригадує і справжню повінь 1931 року, коли й за відсутністю ГЕС нижня частина міста була повністю затоплена. Вода тоді стояла на вулицях і в будиночках, подекуди навіть ходили малі судна. Донедавна про цю подію нагадувала табличка поруч с річковим вокзалом. Та на біду, зроблена вона була з нержавіючого металу і її вкрали. Щоправда, каменюку залишили. Розформовані й військові частини, які раніше охороняли ГЕС і греблю. Тепер їх безпеку патрулюють воєнізовані охоронці з гвинтівками зразка російсько – японської війни.

В 1963 році штаб цивільної оборони міста складався із однієї "одиниці" – начальника. Сьогодні "штиків" більше, але їх, між іншим, скорочують. Отже, цілком можливо, що незабаром нікому буде подати і тривогу. Учбову.

Григорій ГРИНЬ
Полтавська область.

Сообщает наш "Ттелеграф"!
Вчера весело было в Комсомольске, как и когда-то у нас!
Вот, не пойму, почему бы не рассказать людям в деталях, при каких обстоятельствах могла бы произойти такая катастрофа и какова её вероятность?
У меня, вот, два варианта такой причины:
1. Падение крупного метеорита (типа Тунгусского)
2. Попадание ядерной боеголовки, мощностью, хотя бы, в "Хиросиму".
Какие ещё будут варианты?

Iva, добавляю ещё два пункта:
3. Целенаправленные действия или бездействие подготовленных специалистов.
4. Распиздяйство персонала.

Нечто подобное уже было и не так давно:

Для нашей ГЭС отпадает!
Даже если оператор шлюза, по пьяни откроет сразу входные и выходные ворота шлюза (не знаю есть ли такая техническая возможность), катастрофа не произойдёт!
Уровень Днепра если и повыситься, то не сильно и будет это происходить растянуто по времени.
Срыв крышек на турбинах (у нас одновременно работают, максимум две) - аналогично. Перепад высот у нас 18 м. при полном заполнении водохранилища , водозабор метра на два ниже. Кстати, на нашей ГЭС машинного зала нет, - катастрофа не произойдёт!

Iva, я не спорю, ибо не специалист в этой области. Уверен только в одном - по причине раздолбайства и халатности могут произойти, к сожалению, и не такие ещё "чудеса".

[
Это Вам не какой-то гидроэнергетик говорит, а сам Ивушкин. Авторитет,однако.

Так озвучьте мнение гидроэнергетика по этому вопросу!
А мы послушаем и поучимся!

Всё это так! Этого у нас хоть отбавляй, но людям нужно объяснить ясно и доходчиво, что катастрофический прорыв нашей плотины может произойти в исключительных случаях, вроде тех, что я перечислил.
Что паниковать нет ни какой причины! Времени на принятие адекватных решений будет, вполне, достаточно!