Вторая мировая. Все ли однозначно?

Скат - я знаю про втрати. Немає тут питань. І для мене немає сумнівів , що в цій війні - напередодні її кожен вів свою гру. Сталін свою , Гітлер свою. Результат гри всі ми знаємо.

писатель 14.06.2011, 17:42 писал:Скат - я знаю про втрати.

Не похоже...

писатель 10.06.2011, 16:41 писал:Але справа у кількості жертв та причинах такої кількості. Я дивлюся про американців кіно - за 1943 рік, які воювали в Тихому океані. І десь загинуло в одному бою тридцять бійців. Так це для них трагедія величезна.

писатель 10.06.2011, 16:41 писал:Я вас попрошу - ви там робите кладовище на площі Перемоги, то хто ж вас зачепить ?

А с этого места можно подробнее?

Старший сержант запаса,
А это писателя до сих пор трепыхает от моего предложения похоронить адмирала возле памятника революционерам на площади. Ну и может,еще кого.
Он до сих пор в шоке.

Спеціально для старшого сержанту .
Канарський звиняйте дуже, воно не в тему, але коли наука нашого міста просить - то хіба відмовиш ?

440-річчя міста. Яке шоу буде головним?

Кому поставимо пам’ятник і куди підемо колоною?

У неділю, 25 вересня, кременчужан очікує грандіозне свято. І головним у ньому буде хода з дітьми керівників міста. А ще на міських площах будуть ярмарки, квіти, концерти і свято вареників.
Минулого тижня у міськвиконкомі міркували над запитанням, як відзначати 440-річчя з дня утворення Кременчука і що на святі має бути головним?
Тож уже відомо, що управління з розвитку підприємництва готує на цей день свято хліба, свято меду та містечко майстрів. Останні – ковалі й виробники глечиків - пропонуватимуть відвідувачам зробити собі сувенір самотужки.
Натомість 24 вересня, у суботу, площу Перемоги віддадуть молоді для проведення фестивалю «Екстрим-зона».
Ну і, звісно, такі святкові заходи як виступ міського голови та урочистий салют.
Втім, усе це – традиційні справи, а на оргкомітеті з дня проведення свята міркували, що все ж на День міста потрібне ще щось, а не лише святковий мітинг та покладання квітів до братських могил.

Перепоховання - як головна подія свята?

Запитання – що можна придумати для центрального заходу. Якщо придумають, то можна будувати повний сценарій відзначення 440-річчя з дня заснування Кременчука. З приводу цього є попередні думки про перепоховання радянських воїнів. Над цим уже міркували, а нещодавно одна з міських газет повідомила, що ті ж захоронення двох солдатів часів Другої світової війни, яке стоїть на території колишніх артскладів, - розграбовано.
Звідси і перша думка – перепоховання має стати головним. Втім і тут не так усе просто, бо, швидше за все, під могильними плитами, взагалі нікого немає. А якщо є, то це зовсім не вбиті солдати. Відповідно, кому присвячений пам’ятник – зовсім незрозуміло.
Твердження експерта по кладовищу пана Анатолія Бишенка – на «Озерному» начебто поховано двоє солдатів. Однак, за даними архівів, тіло одного з них - солдата Терещенка ще 1943-го забрали його батьки, які жили у Кіровоградській області.
Щодо другого солдата, то, найбільш імовірно, він похований у братській могилі на Ревівському кладовищі. Принаймні, про це свідчать історичні архіви та прізвище зазначене у загальному списку – Кондратьєв.
Запитання, що одразу виникає – якщо під пам’ятником на «Озерному», присвяченому солдатам Другої світової війни, самих солдатів і немає, то кого ж там поховали?
Відповідь на це нікому невідома. Тож далі з’ясуванням обставин займуться спеціальні фахівці.
Є ще одна версія з перепохованням. У приміському селі Кривуші під час земляних робіт на садибі не так давно знайдені кістки двох невідомих солдат. За твердженням очевидців, ці останки мають належати радянським воїнам. Але гірше в цьому випадку, що з’ясувати це достеменно не можна. У померлих не було традиційних солдатських жетонів. Відповідно, немає й гарантій, що знайдені останки тіл справді належали фронтовикам.
Словом, учасники оргкомітету поступово визначаються, що саме слід робити. Тож перша пропозиція – робити на святі урочисті похорони - якось сама по собі зникла, бо нікого ховати.

Яке воно – наше покаяння?

Якщо нічого не виходить з перепохованням радянських воїнів, то, в принципі, у того ж експерта з історії й учасника оргкомітету пана Бишенка є й інша ідея.
Не так давно він розкопав на старому кладовищі, що на артскладах, могилу віце-адмірала часів Кримської війни - Мілонаса. Прізвище для нашого міста – маловідоме, але флотське звання небіжчика вибито на могильному камені. Його разом з рештками тіла місцеві краєзнавці вивезли подалі від людських очей – на комбінат ритуальних послуг.
Звідси і пропозиція пана експерта щодо центральної події на відзначенні дня міста. Врешті-решт, якщо нічого не виходить з перепохованням визволителів Кременчука, то можна зробити перепоховання останків віце-адмірала. А до того ж відкрити в день свята гарний пам’ятний знак, присвячений цьому чоловіку.
Чому у День міста ми маємо відкривати такий пам’ятник, доповідач пояснив. Отже – померлий дуже давно віце-адмірал є греком і він з родини грецьких архонтів. Це – на зразок родини тамтешнього міського голови. Далі, як ми знаємо, дуже давно була російсько-турецька війна. А загалом з греків вийшло семеро російських адміралів. Втім того разу війна була невдалою, бо всіх флотських офіцерів тоді позбавили звань. Але – 1854 року віце-адмірал внесений до списку дворян Полтавської області. Далі він йде на пенсію і спокійно доживає у Кременчуці свого віку. Точка зору місцевого історика – у цій ситуації є три варіанти розвитку подій.
Перша - можна зробити перепоховання на території міського музею. Туди ж привезти і могильний пам’ятник.
Якщо це не підходить, то є пам’ятний знак «Борцям за владу рад» біля міськвиконкому. Місця там багато і для перепоховання однієї людини його вистачить. Є й третя думка – поховати знайдені кістки на території церкви, але тут гірше, бо це питання без нового єпископа не вирішити.
«У нас низька кладовищенська культура. А загалом такий крок був би нашим покаянням», - зазначив пан Бишенко з приводу викладених ним пропозицій.

У мерії не хочуть каятися

Цікаво, що пропозиція покаятися від місцевого краєзнавця не викликала у присутніх схвальних емоцій. Бо урочисте перепоховання під час свята, можливо, і добра справа, але тут не зовсім чітко проглядається зв’язок такої події з самим відзначенням 440-річчя нашого міста.
Тим більше, місцеві чиновники чомусь не хочуть каятися, але кажуть, що все-таки є християнські традиції. За ними, померлих традиційно хоронять не під музеями чи на площах біля виконкому, а на кладовищах.
Практично одноголосна думка – навряд чи така справа потрібна до Дня міста. Ну і, звісно, ніхто не буде ховати останки небіжчика віце-адмірала біля пам’ятного знака «Померлим за владу рад». Надто вже велика між цими небіжчиками різниця, й у такому випадку було б важко відповісти на запитання – невже біля музею чи мерії нова влада відкрила нове кладовище?
Остаточне рішення з оголошеного питання – за міським головою Олегом Бабаєвим. Його думка – якщо увіковічити пам’ять про учасника російсько-турецької війни, то це слід зробити біля храму. Останній має з’явитися на березі Дніпра, поруч з річковим вокзалом. Тоді це питання остаточно буде вичерпане.

То що ж буде головним на святі?

Відповідь на це запитання, на думку кореспондента, лежить на поверхні. Перш за все – необов’язково проводити під час свята урочисті похорони.
Натомість є інше. Відомо, що у місті є лише одна найстаріша споруда – будівля, розташована на території колишнього військового шпиталю. Її вік – 200 років, а це майже половина історії Кременчука.
І будинок цей, збудований дуже давно за часів Григорія Потьомкіна, нині просто розсипається. А якщо його не врятувати, то – зруйнується вщент.
Є й інше. За минулі сторіччя історія нашого міста неймовірно поповнилася видатними людьми. Серед наших попередників є всі – лікарі, інженери, артисти, поети, священики… Тож чому в такому випадку замість урочистого поховання не увіковічити прізвища цих громадян на великому гранітному камені?
Можливо, в такому випадку ми будемо краще знати про те, хто вони були насправді – наші попередники? Певно, такий наш подарунок тим, хто створив Кременчук для нинішніх поколінь, буде найкращим.

Предлагаю конкурс.
Нужно угадать,сколько ляпов сделал писатель в вышеуказанном посте.
Желающие,выдвигайте свои версии.Цифры в несколько десятков называть не надо.

Друже АД - не в ляпах справа, а у Вашій фундаментальній думці. Хоча точка зору читачів на цей рахунок цікава. І поки що не чув підтримки вашої пропозиції зробити на день міста святкові похорони. Але все може бути. Можливо нам це справді потрібно

Как это часто бывает, писатель пытается замусорить тему. Открывайте свою тему про 440-летие Кременчуга. А то не вижу никакого смысла в выкладывании этого поста здесь, кроме как попытку отвратить от темы читателей своим опусом, не имеющим отношения к теме...

У мене б теж попіл Клааса стукав серце - не питання

писатель 17.06.2011, 17:42 писал:Друже АД - не в ляпах справа, а у Вашій фундаментальній думці. Хоча точка зору читачів на цей рахунок цікава. І поки що не чув підтримки вашої пропозиції зробити на день міста святкові похорони. Але все може бути. Можливо нам це справді потрібно

Может,и нет,но просто это говорит о способности донести до людей услышанную информацию.
А с этим,оказывается,большие проблемы.
Но не поддержат мое мнение- невелика потеря.
А вообще стоит подумать,что История Кременчуга-это история не только история 225 тысяч ныне живущих,но и история может даже миллиона уже мертвых.И вообще-то эти мертвые создали Кременчуг и прославили его.
Не будем говорить также,что уже покойный композитор Темкин прославил город несколько больше,чем все ныне живущие композиторы,а писатели Казакевич и прочие тоже увековечили город в людской памяти больше,чем ныне живущие лауреаты" Золотых Бабаев".
Поэтому день города- это вполне день памяти уже умерших жителей города и ,поскольку это еще и день освобождения города,то это праздник его освободителей,большинство из которых уже умерли.Поэтому в этот день вполне уместно большое место для увеуковечения памяти павших и умерших.
а выставка глечиков- и для нее найдется место....