Была в музее - они поддерживают нашу инициативу. Вот, что дали по биографическим материалам.
Л.Гришко, ст.науковий співробітник краєзнавчого музею
ВИСТУП НА РАДІО про Льва Ісааковича Євселевського 30.11.2011 р.
Кременчук добре пам’ятає ім’я Льва Ісааковича Євселевського - відомого історика і краєзнавця, професора, доктора історичних наук, освітянина і громадського діяча, автора багаточисельних книг з історії міста. Його науковий доробок складає понад 400 праць. Народився Лев Ісаакович в Кременчуці 2 січня 1928 року в сім’ї службовця. До червня 1941 року навчався в СШ № 9. У воєнні роки він – підліток, напівсирота, працював в Узбекистані в колгоспі, потім на заводі. Повернувся з евакуації до рідного міста. Закінчив вечірню школу, Полтавський педінститут. Працював на комсомольській та партійній роботі в Кременчуцькому районі. В 1954 році почав працювати викладачем історії в медичному училищі. В педколективі його зустріли доброзичливо: прийшлася до душі ерудиція Льва Ісааковича, вміння спілкуватися, природний гумор. Лекції його були змістовними, аргументованими, цікавими, а як класний керівник Лев Ісаакович став справжнім другом, наставником молоді. Невдовзі він організував предметний гурток з історії. Революційні події в Кременчуці, Велика Вітчизняна війна, антифашистське підпілля, що діяло у місті під час німецько-фашистської окупації – ось той великий пласт, що мали вивчити гуртківці під керівництвом викладача, якого й самого захопила ця тема. Зібрані та оброблені матеріали були здані в комісію міськвиконкому по виявленню учасників народного ополчення та антифашистського підпілля. В 1964 році завдяки зусиллям Льва Ісааковича відбулася зустріч колишніх підпільників з громадськістю міста, учнями медучилища. Наслідком багаторічної праці краєзнавця, його постійного пошуку і неспокою серця стало офіційне визнання подвигу членів підпільних антифашистських груп, що діяли на Кременчуччині. Близько 200 з них одержали державні нагороди. Поштовхом до наукового узагальнення зібраного матеріалу стала участь у підготовці багатотомної історії міст і сіл України. Для виконання цієї роботи у місті було створено авторський колектив, куди увійшов і Л.І.Євселевський. Згодом, коли очерк було відправлено у головну редакцію, в журналі «Комуніст України» головний редактор, академік П.Т.Тронько, опублікував статтю «Про хід підготовки багатотомної Історії міст і сіл України», де серед трьох кращих очерків назвав про Кременчук і підкреслив, що це завершена наукова робота. Так в 1965 році вийшов перший краєзнавчий нарис про Кременчук. А вже в 1966 році – публіцістичний нарис «Чуєш, Дніпре!» про антифашистське підпілля у співавторстві з П.М.Пустовітом та Г.С.Барвінком. За цю книгу її авторам була присуджена обласна комсомольська премія імені П.Артеменка. Особливу роль відіграв Л.І Євселевський у відродженні Кременчуцького краєзнавчого музею. Це він підняв питання про музей перед міською владою, був активним членом оргкомітету по його створенню. У музеї зберігаються посвідчення Євселевського – члена оргкомітету, копії листів у Міністерство культури, центральні музеї країни з проханням надати йому допомогу у вирішенні питань, пов’язаних з підготовкою до відкриття музею. В 1970 році йому було присвоєно науковий ступінь кандидата історичних наук. Тема дисертації – «Революційна боротьба трудящих Кременчука (кінець ХІХ – початок ХХ століття)». В цьому ж році Лев Ісаакович перейшов працювати до Кременчуцького філіалу Харківського політехнічного інституту. За ініціативою Л.І.Євселевського і його безпосередньою участю були підготовлені монографії з історії вагонобудівного заводу, заводу шляхових машин, нафтопереробного та автомобільного заводів. Темою його докторської дисертації, яку він захистив у 1989 році, була «Історія фабрик і заводів України. Історіографія проблеми». Цій проблемі він присвятив близько 50 книг і довідникових матеріалів з краєзнавства. Працюючи викладачем, Лев Ісаакович не полишає творчих пошуків. Його наукова, популяризаторська робота в галузі краєзнавства вражає своєю різноплановістю, новаторським підходом, високим рівнем публікацій. Тематика досліджень дуже широка – це і вивчення історії рідного міста, і діяльність видатних кременчужан, і долі наших земляків у роки Великої Вітчизняної війни та політичних репресій, і сучасне життя міста. В листопаді 1991 року Л. І.Євселевському присвоєне звання професора. Одним з перших серед учених України Л.І.Євселевський звернувся до аналізу причин і наслідків масових незаконних репресій за доби тоталітаризму. В 1989 році Л.І.Євселевський ініціював створення місцевого відділення Всеукраїнського історико-просвітницького товариства «Меморіал». Вивчення раніше наглухо закритих архівів КДБ, зустрічі з членами родин репресованих та з тими, хто вижив і повернувся з таборів, дали змогу численним невинним жертвам сталінських репресій, голодомору вийти із забуття. Плідною була участь Євселевського у підготовці таких збірок біографічних нарисів, як «Реабілітовані історією», «Репресоване краєзнавство», «Долі людські», серії брошюр «Історія Кременчуччини у біографічних нарисах» та ін. За вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства Льву Ісааковичу Євселевському присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури України». Його історичний нарис «Кременчуччина з давніх часів до ХІХ століття», виданий в 1995 році, став цінним посібником для учнів загальноосвітніх шкіл. Тісна дружба та співпраця пов’язувала Льва Ісааковича і з краєзнавчим музеєм. Він не тільки допомагав порадами, а й брав участь у написанні концепції майбутньої експозиції, ділився матеріалами з тем Великої Вітчизняної війни, голодомору, репресій. Спільна робота в товаристві «Меморіал» дала можливість краще пізнати його, як людину, Людину з великої літери. Початок діяльності «Меморіалу» припав на роки розпаду Радянського Союзу, становлення незалежної України. Багато підприємств міста майже не працювали, зарплата та пенсії виплачувалися з величезними затримками. І саме в ці часи Лев Ісаакович знаходив спонсорів і з їх допомогою намагався хоч якось полегшити життя колишніх репресованих, які проживали в місті. Разом з працівниками музею їм роздавали, а хто не міг прийти, розвозили по домівках продукти харчування. Люди зверталися до «Меморіалу» за допомогою в пошуку своїх рідних, які в трагічні 30-і роки були заарештовані і зникли. Писалися сотні листів в архіви Служб безпеки колишнього Радянського Союзу, інформаційні центри. Через десятки років кременчужани дізнавалися правду про близьких людей, розчавлених колесом репресій. В 1996 році Л.І.Євселевський переїхав жити до США, у місто Сан-Франціско. Проте це не вплинуло на його зв’язки з Кременчуком. Він надсилав свої статті на всі науково-практичні конференції з краєзнавства, публікувався в місцевих газетах, продовжував вивчати історію міста. До останніх днів свого життя він телефонував, цікавився справами музею, давав поради щодо створення нової експозиції, ділився своїм баченням ролі музею в навчанні і, особливо, вихованні молодого покоління кременчужан. Лев Ісаакович Євселевський пішов з життя. Та пам’ять про нашого талановитого земляка залишиться назавжди. Він прожив гідне життя, збагатив науку і культуру Полтавщини, вписав помітні рядки в літопис нашого міста.
Забыла вот что - он жил по пер.Крупской, дом 1. Туда просимся и доску повесить. Как раз прийдут люди на "счуку з кременчуку" поглядеть, а рядом дом с мемориальной доской :)
Теж дякую. Така довідка була потрібна до листа. Тепер її роздрукують у мерії і до листа про присвоєння назви новій вулиці, за підписом Л.Гришко докладуть. Отак дивись і все зробиться. Разом простіше все робити
Да, я тоже эту инфу в письме изложила. А то не все наши "владні структури" в курсе "кто и что". В любом случае - если буксанут, я попрошу еще несколько писем сделать от всех друзей, у кого есть фонды и ГО.
Anusik (07.12.2011, 11:30) писал:Люди, хотела вот о какой ошибке сказать (в газете ее увидела). Евселевскому было не 74 а 84 года.
Это по нашему. Тут и удивляться нечему. От 2011 отминусовать 1928 не всякому по плечу. Извинений конечно не последует. ПОЗОР. И какая это газета напечатала ?
Поставив у газету новину про прохання дати нову назву. Лист всі підписали і у приймальню передали. До мера міста Олега Бабаєва він потрапить. Далі попаде до керуючого справами виконкому Руслана Шаповалова. Однак , рішення з цього приводу затягнеться. Приблизно до лютого. Причина - ця заява про нову назву лише друга ( про це теж написав) і відповідно комісія до Нового року не збиратиметься. Щодо довідки, яку доклали до листа, то вона написана Л.Гришко ( краєзнавчий музей).
старейшина