ПОЛТАВСЬКА ТРАГЕДІЯ Як я вже раніше вказував, Україна була територією, де відбувалося найбільше військове тертя між Європою та спадкоємцями Золотої Орди. Нагадую, що Україна в складі ВКЛ звільнилася від монголо-татар ще після битви під Синє-водами в 1362 році. А на землях бувшої Золотої Орди йшла уперта боротьба за спадок Чингізидів між вигодованою ними Московією та коаліцією Криму з Туреччиною. Спочатку фаворитами в цій боротьбі були кримські Гіреї, які при підтримці Стамбулу тримали Московію в васальному становищі. Як приклад, було заборонено московітам називати свого правителя царем без згоди Стамбула, Москву було обкладено обов’язковими податями, хоча при цьому їй і була надана підтримка в боротьбі за північно-західні землі. В той же час українці попри колоніальне становище в складі Польщі поступово відвойовували в залишків Золотої Орди все більші території в зоні так званого Дикого поля, починаючи їх економічно освоювати. Ці землі на середину 17 століття офіційно визнавалися власністю Війська запорозького Кримом з турками, Варшавою так і Московією, хоча вони й робили спроби закріпитися теж на них, але далі короткочасних набігів на запорожців справа не просувалася. Після ідіотського вчинку Б.Хмельницького відносно договору з Москвою остання потихеньку почала закріплятися на наших землях. По суті спадкоємець Золотої Орди продовжував експансію на європейські землі. Вже були підкорені Москвою слов’янські Новгород та Псков, вже йшла при підтримці Криму боротьба за Смоленськ, а тут ще й видалася нагода закріпитися на території обезсиленої в війнах України, яка могла дати болотно-лісовим людям великі багатства. На кінець XVII ст. внаслідок поділу України на сфери впливу після польсько-московського Андрусівського зговору, загострення міжусобних сутичок, яким, здавалося, не буде кінця, українські землі були в тяжкому стані. Десятки великих міст і містечок, сотні сіл було зруйновано, а їх мешканці загинули чи змушені були залишити їх під натиском ворога. Українська автономія з кожним гетьманом, з кожною зміною протекторату від Польщі до Росії і Туреччини втрачала свої здобутки, завойовані в середині XVII ст. Авторитет гетьманської влади занепав, а значно зростала роль козацької старшини, яка легко могла скинути того, хто їй не догодив. Після анексії поляками Правобережжя та утворення автономії Війська Запорізького під безпосередньою зверхністю гетьманів залишалося лише близько третини території, що колись була підвладна Б. Хмельницькому. Цей лівобережний край українці звали Гетьманщиною, а Москва — Малоросією. Саме за таких складних і важких умов починалося гетьманство Івана Мазепи, постать якого — одна з найзагадковіших в українській історії. Це один з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України. Його любили й ненавиділи, поважали й побоювалися, цінували й остерігалися, прославляли й оббріхували. Незважаючи на історичну правду, та думку, що склалася в Європі про І. Мазепу як видатного політичного і культурного діяча, царські, а за ними й офіційні радянські історики впродовж більш як трьох століть показували його переважно лише в негативному світлі, проклинали, обливали брудом, паплюжили. Триває таке й нині. Вочевидь, при оцінці І. Мазепи не слід принижувати його ролі в історії України, замовчувати, як це робиться й досі, його велику місію в розвитку української культури, а тим більше — не слід його відхід від царя Петра І — душителя українського народу — кваліфікувати як зраду. Але й не слід його ідеалізувати. Це діяч своєї епохи, якому не судилося здійснити потаємну мрію свого життя — створення незалежної української держави. Однак те, що він наважився не закрити, а поставити це питання з відповідною гостротою для наступних поколінь, — найголовніший його скарб — заповіт нащадкам. Походив І. Мазепа зі знатного українського шляхетського роду Білоцерківського повіту на Київщині. Природний розум і потяг до знань привели юнака в стіни Києво-Могилянської академії. Згодом, як гадають, було навчання в єзуїтській колегії у Варшаві. На кошти польського короля Яна Казимира здібного юнака послали в Голландію, Італію, Німеччину і Францію, де він вивчав основи фортифікації, гарматну справу та інші науки. Був усебічно обдарованим, грав на бандурі, добре знав літературу, військову справу, цікавився мистецтвом, колекціонував зброю, та предмети старовини. Уже в 12 років складав вірші латинською мовою. Він написав "Думу", пісню про чайку-небогу, псалом і ряд інших поезій.
прокіп (04.10.2012, 11:41) писал:Нагадую, що Україна в складі ВКЛ звільнилася від монголо-татар ще після битви під Синє-водами в 1362 році. А на землях бувшої Золотої Орди йшла уперта боротьба за спадок Чингізидів між вигодованою ними Московією та коаліцією Криму з Туреччиною. Спочатку фаворитами в цій боротьбі були кримські Гіреї, які при підтримці Стамбулу тримали Московію в васальному становищі. Як приклад, було заборонено московітам називати свого правителя царем без згоди Стамбула, Москву було обкладено обов’язковими податями, хоча при цьому їй і була надана підтримка в боротьбі за північно-західні землі.
Ну и бред
1) Украина НЕ СТАЛА независимой от татар в 1362 году. Учи матчасть. Есть десятки свидетельств о продолжении выплаты дани и после этого времени.
В грамотах подільських князїв (Кориятовичів і Свитригайла), почавши від 1375 р. ми маємо згадку про контрибуцію, плачену Татарам — ”дань у Татары”, tributa Tartarorum ).
„Коли вси бояре и земяне имуть давати дань у Татары, то серебро имають такоже тіи люди дати” — в грам. 1357 р., теж саме в грам. 1392 р.; в грам. 1401 р.: Preter poddancisna et tributis Tartarorum. — Акты Зап. Россіи І ч. 4, Zrda dziejowe V c. 21, Zbir dokumentw znajdujcych si w bibliotece hr. Przezdzieckich c. 11. Пор. моє ”Барское староство” c. 21.
Про данину з українських земель, які давнїйше Ордї належали, упоминаєть ся й Тохтамиш у своїй грамотї до Ягайла 1392 р.: „З підвластних нам волостей зібравши данини, передай через послів до скарбу”. Грамота Тохтамиша в двох версіях, уйґурській і руській, видана п. т.: кн. Оболенскій и Григорьевъ Ярлыкъ хана Золотой орды Тохтамыша къ польскому королю Ягайлу отъ 1392-8 г., Москва і Казань, 1850; польський переклад в часоп. Biblioteka Warszawska 1853 т. III.
2) Крым стал турецким вассалом в 1479 году. После чего он начал нападать НА ВСЕХ. Это было связано с открывшимся рынком сбыта для рабов дав экономическую основу "набеговой экономике". Жертвами были Московия, Литва, Польша, Молдавия и вообще все страны до которых татары могли дотянутся. Хуже всего пришлось Литве, а точнее украинским землям в её составе. Но это было связано ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО с военной слабостью Великого Княжества Литовского.
3) Титул "царь" впервые использовал Василий ІІІ в 1514 году. Говорить о какой-то зависимости Московии от Турции или Крымского Ханства в это время может только человек который абсолютно ничего не знает об истории. Если Вы об истории с вассальной присягой 1521 года - это был способ сохранить лицо Крымского хана перед лицом подходивших армий Астраханского ханства и русской армии. После поражения отступавших от Москвы татар от русской армии у Переяславля-Рязанского говорить о какой-то юридической силе этого документа по меньшей мере наивно. Эта присяга не помешала двум походам на союзное Крыму Казанское ханство закончившиеся свержением крымского ставленника и не помешала в 1527 году сокрушительному разгрому Крымского Ханства в битве на реке Остер.
4) Говорить о поддержке борьбы Московии за северо-западные земли со стороны Турции и Крыма - это даже не бред, это клиника. Ибо к тому времени эта борьба УЖЕ ОКОНЧИЛАСЬ. После 1478 года владение Московией северо-западными землями было свершившимся фактом. В это время Крым был раздираемой междоусобицами территорией и не имел ни малейшего влияния за пределами своей территории.
5) Обязательные подати со стороны Московии? Ню-ню. Это к психиатру, или к наркологу
И я надеюсь - мы победим. Больше: я уверен - мы победим. Потому что разум должен победить.
Цитата:Украина НЕ СТАЛА независимой от татар в 1362 году
Невже наша територія залишалася улусом, який питав дозволу по закладку Коцюбіїва (майбутньої Одеси)?
Цитата:Хуже всего пришлось Литве, а точнее украинским землям в её составе. Но это было связано ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО с военной слабостью Великого Княжества Литовского.
А може нашою "слабістю" була відсутність в нас хащ та боліт, куди можна сховатися від ворога, як це періодично робили московіти? А може нашою слабістю було розташування на території Євразійського степу, простору для кочівників?
Цитата:Крымского хана перед лицом подходивших армий Астраханского ханства и русской армии
Та, пане, не потрібно тут випендрюватися. Кримська орда воювала з Астраханською та Московською ордами за спадок Чингізидів. Та ми відволікаємося від теми.
У внутрішній політиці І. Мазепа спирався на старшину, дбав про її становище, намагаючись створити в Україні національну аристократію і з її допомогою вести боротьбу за повну автономію України. У його планах було також забезпечення надання дворянам європейської освіти. Водночас він дбав і про захист інтересів народних мас, обмежував апетити старшини, зокрема встановивши максимальну панщину Два дні на тиждень. У 1691 р. гетьман видав новий універсал, яким забороняв перехід козаків у селянський стан, а селянам дозволялося подавати до суду скарги на панів. Гетьманськими постановами скасував і найбільш обтяжливі податки. Коли внаслідок воєнних дій було сплюндровано Чигирин, Мазепа продав одне із своїх сіл і виручені гроші Передав мешканцям, котрі втратили свої житла і майно. Цей благородний вчинок, погодьмося, заслуговує на увагу хоча б через те, що гетьмана дехто виставляє як загребущого багатія-магната, котрий заради грошей міг піти на все. Не випадково поляк Еразм Отвіновський писав, що гетьман "в усього народу... був у шанобливій любові та побожній повазі". Це зазначав і французький посол Жан Балюз, котрий в одному чернігівському літописі залишив лаконічний запис: "Добре було життя за Мазепи. Най кості його святяться".
Одним з важливих напрямів внутрішньої політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. Як щедра і добра людина, Мазепа значну частину своїх особистих прибутків вкладав у розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб можна зрівнятися з європейськими державами. Як покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині за свої кошти близько 20 чудових церковних храмів, споруджених у пишному стилі, який часто називають мазепинським, або козацьким, бароко. Багато старовинних храмів княжої доби було реконструйовано. Серед них такі величні споруди, як церкви Миколи і Богоявленська в Києві. Значно оновив гетьман і славнозвісні Софійський собор у Києві, Успенський собор Києво-Печерської лаври та Михайлівський собор Видубицького монастиря. На добу гетьмана припадає розквіт і Києво-Могилянської академії, яку Мазепа взяв під свою опіку. Завдяки його підтримці споруджено нові корпуси і збільшено до 2 тис. чисельність студентів. Цариною культурницької діяльності Мазепи була друкарська справа. Видання мазепинської доби — одні з кращих українських книгодруків. Сам гетьман мав найкращу в Україні бібліотеку й обдаровував книжками монастирі, церкви, окремих осіб. Ім'я цього великого будівничого і мецената стало знаним навіть на Сході: його коштами надруковано арабський переклад Євангелія, а церкві Святого гробу в Єрусалимі він передав дорогоцінні дари. До речі, срібний вівтар з ім'ям Мазепи та його гербом і досі зберігається в Єрусалимі. Така цілеспрямована і всеохоплююча культурна діяльність І. Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику. Саме про це в нашій літературі з відомих причин, на жаль, писалося раніше дуже мало.
У своїй зовнішній політиці Мазепа, незважаючи на союз Москви з Польщею, приховано й обережно, але виразно спрямовував вістря своєї політики проти Польщі, сподіваючись відірвати від неї Правобережну Україну. За єдину реальну основу тогочасної української політики Мазепа вважав союз з Москвою і забезпечення максимально можливої автономії України. І заради того, щоб здобути від Польщі Правобережжя, а від Туреччини і Криму степову смугу між Чорним та Азовським морями, він установив зв'язки з молодим царем Петром І, котрий у 1682 р. зійшов на трон, завоював його довір'я і зумів залучити царя до своїх планів. У свою чергу і Мазепа надавав активну допомогу Петру в походах на турків і татар. Згодом між ними зав'язалися добрі стосунки, які тривали майже 20 років. У 1702 р. на Правобережжі розпочалося антипольське повстання на чолі з популярним у народі фастівським полковником Семеном Палієм. Скориставшись цим, І. Мазепа переконав Петра І дозволити йому зайняти Правобережну Україну, щоб врешті реалізувати свою мрію про об'єднання її з Гетьманщиною. Знову обидві частини Наддніпрянської України було на короткий час об'єднано і заслугу здійснення цього міг приписати собі мудрий політик і досвідчений дипломат І. Мазепа.
Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І на догоду своїм амбіціям і планам не почав ламати основи української автономії. У 1700 р. розпочалася велика Північна війна — Росія вступила у боротьбу зі Швецією за вихід до Балтійського моря, втягнувши до неї також Україну. Війна, яка тривала 21 рік, лягла страшним тягарем на Гетьманщину й вимагала від неї надзвичайних жертв. Замість того, щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, турків і татар, українці повинні були воювати із шведами виключно за інтереси царя. І замість вдячності за це козаки не отримували за свою службу ніякої винагороди, а, навпаки, потерпали від утисків та образ московських воєначальників.
прокіп (04.10.2012, 14:05) писал:Невже наша територія залишалася улусом, який питав дозволу по закладку Коцюбіїва (майбутньої Одеси)?
Нет. Она также платила дань, как и раньше. Просто вместо Киевского князя это теперь делал Великий Князь Литовский. Более того Крымские ханы давали ярлыки на княжение даже Великому князю Казимиру. А это 15 век.
А закладка поселений под Одессой - это совершенно другое время, чем 1362 год.
Это уже начало 15 века. Совершенно другие исторические условия. А именно: 1) отделение Крымского Ханства от Золотой Орды; 2) разгром Крымского Ханства Тохтамышем; 3) разгром Тохтамыша Едигеем; 4) крымские междоусобицы в которые вмешивались литовские князья; 5) отвлечение внимания Великой Орды на войну с Хорезмом.
В это время Крымское ханство было очень слабым государственным образованием, в отличии от Великой Орды. Как только оно усилилось от этих поселений ничего не осталось.
прокіп (04.10.2012, 14:05) писал:А може нашою "слабістю" була відсутність в нас хащ та боліт, куди можна сховатися від ворога, як це періодично робили московіти? А може нашою слабістю було розташування на території Євразійського степу, простору для кочівників?
Слабостью было отсутствие постоянной армии, засечных черт и сторожевых застав. А также отказ шляхтичей из Белоруссии и Литвы участвовать в защите Украины, так неизвестно практически ни одного серьезного похода войск с северной части страны на Украину. И если при походах татар в Белоруссию эти войска собирались и несколько раз отражали противника, то на Украину они не шли. И предоставленная сама себе она не могла отразить постоянные крупные и мелкие набеги.
прокіп (04.10.2012, 14:05) писал:Та, пане, не потрібно тут випендрюватися. Кримська орда воювала з Астраханською та Московською ордами за спадок Чингізидів.
Это ещё кто выпендривается. Если не знаете историю - так и скажите.
И я надеюсь - мы победим. Больше: я уверен - мы победим. Потому что разум должен победить.
Пьотр І. Черговий персонаж по темі був типовим представником Московії, якій Герцен приписав манію загарбання чужих територій та багатств. Він отримав типову освіту для тодішньої еліти Московії - від дяка Зотова. "Главный предмет преподавания, кроме грамоты, заключался в чтении и учении Часослова, Псалтыря и Евангелия; обыкновенный курс учения царевича дополнялся под руководством Зотова так называемыми «Потешными книгами с кунштами» (картинами)". Далі було вчення з несистематизованих ухваток з Європи, включаюче поверхневе знання німецької та голландської мов. Те, що перебування в Європі цього напівазійського варвара шокувало його, не викликає сумніву. Він пробував паривести свою варварську країну до європейської культури, але його непідготовлений інтелект привів лиш до якихось несистематизованих мазків типу гоління борід, ялинки з новим літочисленням, обов'язкового танцювання мазурки з шаблею... Приїхавші на солідні гроші іноземні вчені в своїй масі були шоковані побаченим варварством та все ж гонорари своє взяли. Далі цей реХВорматор поліз в реконструкцію церкви, по московсько-монгольськи повністю підм'явши її під себе. Результат цієї реХВорми ми бачимо по цей день по Кірілах, Алєксіях, які мало чим відрізняються від їх Адама - А.Боголюбського. Та все ж цей невіглас почав зрушення в освіті хоч верхівки свого народу. Але, як і всякі варвари, побудову цієї освіти він почав з руйнування іншої. Так він по суті розорив Києво-могилянку, майже під конвоєм перевезши бібліотеку та викладачів її до Москви. Та головне зусилля він направив на реорганізацію головного інструменту Московії, яка більше половини свого існування провела в загарбницьких війна. Йдеться про армію. Це було його головне дітище, створене на ординській дисципліні та відсутності в її діяльності якихось цивілізованих на той час норм. Попри запозичені в Європи військові технології та структури, попри мавпування в обмундируванні це була по суті все та ж орда, з якої і почався підйом Московії. При Петрі І відбувся найактивніший перід загарбницьких акцій, від Балтійського напрямку до Чорного моря. Замавши під свій контроль частину України з її економічним, людським ресурсом, москаль інтесифікував свої загарбницькі дії. Цьому сприяли вже ментальні риси народу та відсутність достойних ворогів з півночі, сходу та частково півдня. Також страховкою безнаказаності були вже згадувані болотно-лісові хащі, в яких можна було сховатися від кари сусідів. Про відповідність цього ХЄроя культурі московітян, в якій "не ворует только ленивый" та "наглость - второе счастье" говорить його відношення до злодійкуватого Меншікова - "Осталась у меня одна рука, вороватая, но верная". Чим не прототип Януковичів?
Сеанс брехни и демонстрации собственного незнания. Вот пример.
прокіп (04.10.2012, 18:41) писал:Також страховкою безнаказаності були вже згадувані болотно-лісові хащі, в яких можна було сховатися від кари сусідів.
Собственно, не худшие "хащи" имелись и в Белоруссии,что не мешало татарам доходить до Минска. Литовская граница же от Москвы отстояла совсем недалеко, сначала даже у границ нынешней Московской области.И лишь потом подвинулась за Смоленск и Брянск. Про незнание же биографии Петра прокопом мы уже говорили. Для него было неизвестным знание Петром ремесел. познания в военно-инженерном деле и пр. Он продолжает нести околесицу и дальше. Вот тут он пытается охаять военное искусство Петра. Ну да, отставной козы барабанщик всем раздает ярлыки. В то же время такой крупный полководец, как Мориц Саксонский говорил,что учился у Петра некоторым вещам. Но что понимал Мориц ? Симулянт киевский знает лучше его ...
Благими намерениями вымощена дорога к AD (c) Старший сержант запаса.
прокіп (04.10.2012, 18:41) писал:Також страховкою безнаказаності були вже згадувані болотно-лісові хащі, в яких можна було сховатися від кари сусідів.
А я ломал голову: зачем это на Украине поля засаживают акацией? - Теперь понятно: что бы "можна було сховатися від кари сусідів"! Спасибо абрам романович! - Надоумили!
Як московити не люблять правди. Придумали кучу міфів про себе і хочуть, щоб всі в них вірили. Особливо вони захоплюються своїм "воєнним іскуством", воліючи не згадувати про втечу Д.Донского від Тохтамиша в згадуванні хащі для відсидки, про Прутський полон Петра та викуп його в турків за награбовані дорогоцінності цариці, про "кримську кампанію", де на своїй території отримали сраму від зальотних французів та англійців, про Порт-Артур, де "доблєстниє морякі" потопили свій флот в своїй же гавані... Оде слово - ПАБЄДІТЄЛІ.
прокіп (05.10.2012, 11:10) писал:про Порт-Артур, де "доблєстниє морякі" потопили свій флот в своїй же гавані...
Ага. А японцы при штурмах в стили "зерг-раш" потеряли в несколько раз больше чем русские. На минах потеряли два броненосца. Да и на несколько месяцев треть армии была прикована к вспомогательному направлению.
прокіп (05.10.2012, 11:10) писал:про "кримську кампанію", де на своїй території отримали сраму від зальотних французів та англійців.
Ага. Вот только англичане и французы почему-то так не считают. Они считают это тяжелой и кровавой кампанией с большим числом жертв и небольшими результатами.
прокіп (05.10.2012, 11:10) писал:про Прутський полон Петра та викуп його в турків за награбовані дорогоцінності цариці
Ага. А турки совсем никакие были...
Вот только в 1714-1718 годах турки отвоевали Пелопонес, Крит и Герцеговину у Венеции.
И в войне с Австрией 1716-1718 годов только гений Савойского позволил добиться некоторых успехов.
После его смерти Турки уверенно взяли реванш в войне 1737-1739 годов когда они разбили австрийцев в битве у Баня-Луки 4 августа 1737, у Грока 18 и 21-22 июля 1739 и взяли Белград после осады с июля по 18 сентября 1739 года. После чего вернули все потерянные в предыдущей войне территории.
И я надеюсь - мы победим. Больше: я уверен - мы победим. Потому что разум должен победить.
КАРЛ ХІІ. Вольтер назвав цю людина «найдивовижнішою». Його талант, гонор, культура вплинули на майбутнє не тільки Швеції, а й багатьох країн навколо неї. На відміну від Петра це була досить освічена людина. Спектр оцінок їй був від хвалебних до зовсім принижуючих. Німецкий історик Роттек, для прикладу, признаючи, що «энергия и отвага Карла, если бы они управлялись разумом, сделали бы его величайшим воином, а если бы сопровождались гуманностью и любовью к гражданам — лучшим государем», прибавляв: «Нельзя, однако, отделаться от неудовольствия, даже отвращения к монарху, который ровно ничего не уважал и не любил так, как лагерь и победу, для которого государство было только арсеналом, а народ — жнитвой солдат, который был равнодушен ко всякому благоденствию граждан, чужд всякой гражданской добродетели, с негодованием относился ко всякой мысли о гражданской свободе и который не считал падение своего отечества, даже разорение целого материка, слишком дорогою ценою для удовлетворения солдатской похоти… При невыносимом военном разорении, которое он принес всему северу и востоку, при неизлечимом бедствии, в которое он поверг свое отечество, Карл сделался полезен человечеству только тем, что доказал особенно ярким примером, как гибелен абсолютизм и как плачевно состояние народа, рассматриваемого по имущественному праву как вещь и слепое орудие и не имеющего относительно своего государя ни голоса, ни самостоятельного права». Останнім часом до цієї точки зору примкнули і багато шведських істориків, які прийшли до висновку, що зміна вектору діяльності Швеції на помилках Карла від закордонного до внутрішнього привела цю державу в одну з найрозвинутіших в світі. Відмовившись від територіальних амбіцій з апломбом на імперію Швеція навела порядок на вже існуючій в неї території. А до цього Швеція йшла по шляху аналогічному Московії, який Герцен описав так: “Отчего наши руки не принимаются за большой труд, а все лезут с оружием на чужие земли?”. Я тут ще відмітив би дві головні характеристики Карла, якими він був схожий на Петра (гонор) і був діаметральною протилежністю (ціна даного слова, якому Карл не зраджував ніколи). Ще можна відмітити його недитячу одержимість армією, ради якої він до кінця свого життя прирік себе на добровільне утримування від жінок, спиртного, залишившись військовим монахом. Яка ж ситуація привела до зіткнення інтересів наших героїв? Московія, отримавши повний провал в Кримському напрямку, залишивши гнити побудований в тому напрямку флот, на який витратила стільки награбованого добра, що можна було би підняти хоч якось освіту забитого народу, не могла в силу своєї агресивної ментальності сидіти без звичної для неї справи нападати на сусідів. В цей час, на початку осені 1700 року Карл повернувся з Данії, де в юному віці зумів блискуче подолати свого головного ворога. Він віддав наказ про розброєння армії, збираючись відкласти похід проти Августа до весни. Але тут прийшла вістка про вторгнення московитів в шведські провінції без об’яви війни. Віроломство Петра визвало страшенний гнів Карла, який цінив дане слово, а три московитських посли клялися йому в непорушній дружбі! Це зробило для Карла в особі Петра смертельного ворога. Він відмінив наказ про розброєння та з 16000 піхотинців і 4000 кавалеристів відплив в Лівонію.
Цитата:Ага. Вот только англичане и французы почему-то так не считают. Они считают это тяжелой и кровавой кампанией с большим числом жертв и небольшими результатами.
Вони навіть уявити собі не можуть, як би виглядали московити при десантуванні в французькому Бресті чи анлійському Ліверпулі. Пабєдітєлі. Сміх та й годі.
Больше: я уверен - мы победим. Потому что разум должен победить.
Е. Замятин "Мы"
Больше: я уверен - мы победим. Потому что разум должен победить.
Е. Замятин "Мы"
(c)
Старший сержант запаса.
Больше: я уверен - мы победим. Потому что разум должен победить.
Е. Замятин "Мы"