Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; SafeHTML has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/safehtml.php on line 61
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_StateParser has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3.php on line 49
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_StateParser_Lt430 has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3.php on line 328
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_StateParser_Gtet430 has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3.php on line 392
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3 has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3.php on line 465
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_Trim has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3/Decorators.php on line 42
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_CaseFolding has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3/Decorators.php on line 83
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_Linefeed has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3/Decorators.php on line 140
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_Tab has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3/Decorators.php on line 182
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_Entities_Parsed has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3/Decorators.php on line 225
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_Entities_Unparsed has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3/Decorators.php on line 277
Deprecated: Methods with the same name as their class will not be constructors in a future version of PHP; XML_HTMLSax3_Escape_Stripper has a deprecated constructor in /var/www/admin/data/www/kremenchug.ua/forum/components/class/HTMLSax3/Decorators.php on line 320
Чому ви не говорите українською? - 130 страница » Политика и экономика » Городская жизнь » Форум
olyvern (23.04.2017, 23:20) писал:Я был в Закарпатье и знаю их историю и ситуацию нового времени из первых уст (доцент из Ужгорода, русин). Так вот - им никто не нужен, ни русские ни украинцы, а особенно ненавидят галичан, есть на то свои причины. Так что сваливать в одну кучу австро-венгерско-русинские проблемы и украинский национализм - это даже не винегрет, це свиняча мішанка, прости господи.
А причем здесь Закарпатье
Русинами себя называли украинцы по всей территории Австро-Венгрии. "Украинцами" они стали называться во 2-й половине 19 века. И то это было скорее "партийное" название - т.е. проавстрийские "украинцы" против пророссийских "русинов".
А Закарпатье в это время было под венгерской администрацией и там подобных "игр патриотов" не было, поэтому и сохранилось старое название...
Скат (25.04.2017, 08:57) писал:А причем здесь Закарпатье
"Тут подошел Киндзюлис и сказал" Вы ещё спросите "при чем здесь русины?" Здесь был разговор про концлагеря Талергоф и Терезин, куда во время Первой мировой войны были заключены русины австрийскими властями.
Скат (25.04.2017, 08:57) писал:Русинами себя называли украинцы по всей территории Австро-Венгрии.
Скат (25.04.2017, 08:57) писал:Если резюмировать эту тему:
Оно из Нидерландов конечно виднее, вот уже и патриот забугорный вступился за ущемляемый русский язык. Интересно, как скоро он его забудет в презренной гейропе?
olyvern (25.04.2017, 21:45) писал:Вы ещё спросите "при чем здесь русины?" Здесь был разговор про концлагеря Талергоф и Терезин, куда во время Первой мировой войны были заключены русины австрийскими властями.
Австрийскими властями в концлагеря Талергоф и Терезин заключались галицкие русины!!! А не закарпатские.
olyvern (25.04.2017, 21:45) писал:Сами придумали? А теперь переверните с головы на ноги - "...ассимиляция русинов украинцами происходила и в Австро-Венгрии. В результате, большой процент русинов стал считать себя украинцами, даже в случае сохранения собственного языка"
(авторська передмова до видання творів Івана Франка польською мовою)
Є письменники, чий життєпис цікавіший від їхніх творів, чиї твори - це тільки матеріали до їхньої характеристики, складові частинки їхнього життєпису. Це генії, обранці долі, великі й оригінальні в доброму і злому, у щасті і в стражданні. Це корифеї літератури, творці нових напрямків, їх можна назвати представниками того часу, коли вони жили, а їхній життєпис у кожному разі дасть змогу більш-менш глибоко увійти в таємниці духу їхньої доби, бо саме в них цей дух міститься, в них він немов відтворюється і знаходить своє найвиразніше втілення. Мені здається, що тільки такі письменники заслуговують на докладні та з усім першоджерельним апаратом опрацьовані біографії, бо ж їхнє життя само собою є такий архітвір, як їхні твори, невдало розказане збагачує скарбницю людського духу. За нечисленним гуртом цих велетнів іде величезна кількість письменників-робітників і ремісників, більш чи менш працьовитих, впливових, популярних і заслужених, що, одначе, не доростають до тих майстрів. Печуть вони, як говорив Крашевський, щоденний хліб для розумового споживання, розбивають на дрібну монету ті купи ідеального золота, що їх майстри видобули з таємничих глибин натхнення, наповнюють своєю працею створені ними основи. У цих людей бібліографія їхніх творів звичайно більша за життєпис; людина неначе зникає поза тим, що зробила. Такі письменники не знаходять біографів; це немов ті робітники, які допомагають ставити будинок цивілізації, але прізвища яких не виписуються на фронтоні цього будинку. Як один із таких робітників, що кладе цеглину по цеглині до тієї будови, я ніколи не відчував живіше нього свого характеру, ніж у хвилину, коли з обов’язку чемності маю представитись польській публіці, якій подаю до рук збірку своїх новелістичних образків. Що маю сказати їй про себе? Що я народився? Га, цей незначний випадок трапляється з кожним із нас, шановні читачі. Що я трохи вчився? Що я любив і страждав? Адже ж і фарисеї роблять те саме, говорячи словами святого письма. А поза цим нема нічого, гідного уваги в моєму житті, крім тієї сверблячки до писання, крім нахилу спостерігати людське життя в його найрізноманітніших проявах, крім тієї ніколи й нічим не заспокоюваної гарячки, яка змушує мене перейматися стражданнями й радощами, думками і мріями інших людей. Але й всі ці патологічні прикмети не є нічим характерним для мене: це, здається, звичайні прикмети письменницького ремесла. Was ist denn an dem ganzen Wicht Originell zu nennen? (нім. - Що можна назвати оригінального у маленької, звичайнісінької людини?) На це питання Гете відповідаю: хіба те, що я русин і походжу, правдоподібно, від зукраїнізованих німецьких колоністів, що мій батько був звичайний селянин і робив панщину - не якомусь дідичеві, а цісарсько-королівській камері, не вмів ані читати, ані писати, та, незважаючи на те, був світлою людиною і віддав мене, слабовиту і до селянської праці нездатну дитину, до школи. Вихід з-під селянської стріхи на ширшу, публічну арену - це у нас досі надзвичайно рідка річ. Я народився в 1856 р. в Нагуєвичах, Дрогобицького повіту, ходив протягом двох років до сільської школи в Ясениці Сільній, потім до т. зв. нормальної школи отців Василіян у Дрогобичі, а опісля там же до гімназії. Склавши іспит зрілості, я вступив до університету у Львові, але мої студії перервав соціалістичний процес 1877-8 року, до якого бозна-чому замішано мене, навіть засуджено на 6-тижневий арешт (після 8 місяців слідчої тюрми) за приналежність до таємного товариства, до якого насправді я ніколи не належав і якого, скільки знаю, ніколи не було. Це одна з небагатьох оригінальних рис у моєму житті, бо подібне не кожному трапляється. Дальший опис мого життя може заступити бібліографічний опис моїх праць, але його залишаю Естрайхерам XX століття, якщо взагалі котрому з них захочеться порпатися у купах щоденно надрукованого паперу, що творять квінтесенцію нашої літературної продукції. Скажу тільки коротко, що відтоді ще кілька разів арештовували мене і завжди випускали на волю без судового процесу; що, незважаючи на це, я закінчив університет і навіть, на превеликий гнів деяких моїх близьких братів-русинів, наважився скласти з відзнакою докторат з славістики у Відні та габілітуватися на викладання української літератури у Львівському університеті. Об’єднаній коаліції урядових сфер з інкармерованими українцями вдалось врятувати Русь від такого нещастя, яким, без сумніву, було б моє викладання. «Бійтеся бога, як можна цього чоловіка пустити в університет! Подивіться тільки, в якому сурдуті він ходить!» Так кваліфікував мою кандидатуру брат - той самий, який за свою патріотичну працю для добра Русі й Австрії одержує шість чи сім платень. Очевидно, перед таким аргументом моя кандидатура на приват-доцента мусила впасти, а мотив «Politisches Vorleben» (політичне минуле) тільки чемніше прикривав справжню причину... Але не хочу обвинувачувати. З гіркістю привик я робити те саме, що о. Бодуен, який, коли його вдарили в лице, сказав: «Це для мене, пане, а що ж для дітей?» Очевидно, для дітей, в даному разі для суспільності, треба щось інше. Отже, замість біографічних подробиць декілька признань. Насамперед признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів. Проти тієї гарячої любові до «братнього племені», яка часто бризкає зі шпальт польських реакційних газет, моя сповідь може видатися дивною. Але що ж робити, коли вона правдива? Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо. І тому повторюю: не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, незважаючи навіть на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру. Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани (говорю про інтелігенцію, не про селян), але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок. Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі. Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу - цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту? Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ? Коли, незважаючи на те, почуваю себе русином і по змозі й силі своїй працюю на Русі, то, як бачиш, шановний читачу, цілком не з причини сентиментальної натури. До цього примушує мене почуття собачого обов’язку. Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм - то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне. Називають мене не раз завзяті польські патріоти ворогом поляків. Що маю сказати на такий закид? Чи посилатись на свідоцтво тих поляків і польок, яких люблю, яких високо ціню і до яких маю всіляку пошану? Ні, піду простішим шляхом і скажу відверто: не люблю занадто завзятих патріотів, тих, що мають уста, повні Польщі, а серце холодне до недолі польського селянина й наймита. Скептично аналізуючи свій власний руський патріотизм, застосовую ту саму мірку й до патріотизму патентованих польських патріотів, якими не можу захоплюватись. І не дивуюсь, що вони платять мені тією самою монетою, з добрим процентом. Говорили про мене, що я ненавиджу польську шляхту. Якщо до польської шляхти зарахувати Ожешко й Конопніцьку, Пруса й Ленартовича, Остою й Карловича,- то така думка про мене буде цілком несправедлива, бо цю справжню шляхту, цю еліту польського народу ціню і люблю, як люблю всіх благородних людей власного і кожного іншого народу. Що таким самим почуттям не обдаровую того чи іншого галицького шляхтича або й навіть більшої їх частини, то, напевно, з причин цілком відмінної натури від тих, які велять мені любити перших. Якщо серед галицьких шляхтичів знайду коли які симпатичні винятки, не занедбаю ударити про них у великий дзвін. А тепер досить цієї сповіді. Руське прислів’я каже: «Не робися солодким, бо тебе злижуть; не робися кислим, бо тебе обплюють». А в таких розповідях про себе самого нема нічого легшого, ніж упасти в одну або іншу крайність. Відчуваю, що так уже сказав я не одне таке, за що потраплю під удари з різних боків, але нехай і так буде! Того, що я сказав, не візьму назад і закінчу руським прислів’ям: якщо так добре моїй жінці, нехай і мене б’ють.
Belarus (25.04.2017, 23:05) писал:Я думаю она посетила трубадура во время его проживания в Мурманской области. А может и в Москве... во время концертов.
Точно! Как я сам до этого не додумался! В Москве официально существуют 184 гетто для неправильно говорящих приезжих! Хорошо, что я свободно говорю по-русски! А то непременно бы попал бы за колючую проволоку ещё в 1971 году!
Конституція України. Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
гражданин
гражданин
пенсионер