Хлопчик, якого забрали з інтернату в дитячий будинок сімейного типу, заробляв собі на канцтовари, розвантажуючи вантажівки з кавунами. Над маленькою дівчинкою, яку всиновили, майже рік знущався новий "тато". А в Центрі "Отчий дім" під Києвом діти не хочуть іти в сім'ї, бо у Центрі вони - як удома. Що краще для дитини: сім'я чи інтернат? "ВК" дізнавався у дорослих і дітей.
"Тут так добре, що хочеться залишитися назавжди!"
Коли ми їхали в Центр "Отчий дім", що в с. Петрівське Київської області, то очікували побачити сірий будинок із такими ж неяскравими кімнатами і дітьми з нещасними очами. Саме таку картину малює уява кожного після слів "дитячий будинок" чи "інтернат". Та ми під'їхали до затишного подвір'я, в якому розташувалися два нові триповерхові будинки, й нашому здивуванню не було меж. Але то був тільки початок сюрпризів, які на нас очікували в середині. Діти чекали на гостей, тому навіть підготували концертну програму. Виступали маленькі янголята майже як професійні артисти. Ще б пак: адже після участі в благодійній акції "Допомогти так легко" вони стали справжніми зірками. І багатьом на мить здалося, що це діти, які живуть у звичайних сім'ях: модні зачіски й одяг, невимушена поведінка, непідробні усмішки... Проте слова з відомої пісні: "Пусть мама услышит, пусть мама придёт, пусть мама меня непременно найдёт..." у багатьох викликали сльози, а в дитячих очах - віру в те, що мама обов'язково їх знайде. Далі гості могли подивитися обидва будинки та поспілкуватися з дітьми сам на сам. Жодних обмежень у спілкування не було, крім одного – не питати про минуле. Та нас цікавило зовсім не минуле, а теперішнє й майбутнє. Маленькі господарі ошатного будинку, яскравого і світлого, із задоволенням показували гостям свої кімнати й іграшки, які подарував Дід Мороз, розповідали про школу, друзів і свої захоплення. А от на питання, чи хочуть вони жити в справжній родині, більшість відповідала: "Нам тут так добре, що хочеться залишитися назавжди!" Таке зізнання було несподіванкою.
Дітям потрібні любов і увага
Програми "Отчого дому" – унікальні й не мають аналогів на території України. І, як запевняють засновники фундації, успішні вони не через євроремонти будинків, модний одяг вихованців і гарне харчування, бо не це важливе для знедолених дітей. За словами Романа Корнійка, президента фундації "Отчий дім", набагато важливіше для них зрозуміти,що людям можна довіряти, що людей можна любити. Напевне, тому, головна мета Центру не "законсервувати" проблеми дитини, як це часто буває в державних закладах, а провести курс реабілітації і знайти нову люблячу сім'ю. Дитячі ж притулки, на думку Романа Корнійко, це тільки форма "швидкої допомоги" для дітей, які опинилися в скрутному становищі. Надалі повинні бути саме такі заклади, як Центр "Отчий дім". Система роботи з реабілітації знедолених дітей "Отчого дому" складається з трьох етапів. Спочатку спеціальна команда людей налагоджує стосунки з безпритульними дітьми, надає їм потрібну медичну і психологічну допомогу. Так поступово будуються дружні й довірливі стосунки між дорослими і дітьми. Після з‘ясування всієї необхідної інформації дитину повертають до сім'ї або продовжують реабілітацію. Другим етапом реабілітації є програма "Острів скарбів". Це літній табір, який знаходиться на справжньому острові, куди можна дістатися тільки на човні. Щороку на "Острові скарбів" проходять реабілітацію близько 40 дітей. У таборі діти живуть у наметах разом із наставниками як маленькі Робінзони Крузо. Там вони вчаться жити серед людей, залишають шкідливі звички і розширюють свій світогляд. Ідея такого табору виникла, коли виявилося, що діти, які довгий час прожили на вулиці, не можуть одразу пристосуватися до життя в дитячому будинку. Третім, заключним етапом, є саме Центр соціальної опіки, куди потрапляє більшість дітей з "Острову скарбів", а також знедолені діти з усієї України. Там вони вчаться жити «як удома», ходять до сільської школи й виконують домашню роботу. В Центрі дітям розповідають та показують, які стосунки повинні бути в нормальній сім'ї.
"Я проти того, щоб дорослі "гралися" дітьми"
Після візиту до "Отчого дому" "ВК" вирішив подивитися, як живуть діти в кременчуцькому інтернаті ім. Макаренка. З розмови з Олександром Кириченком, директором інтернату, ми дізналися, що з 2005 року існує програма з реформації державних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, розрахована до 2010-2012 року. Саме в цій програмі викладено все те, що ми побачили в "Отчому домі". "ВК" поставив Олександру Кириченку декілька запитань щодо нової програми та її втілення.
– Чи можна створити для дітей вашого інтернату такі ж умови, як і в "Отчому домі"? – Ця програма існує вже 2 роки, але особисто я не бачу ніяких змін. Якщо в обласних центрах проводиться хоч якась робота, то в Кременчуці ніхто не зважає на цю проблему. Наразі найбільшими перепонами для виконання цієї програми є фінансування й відсутність людей-активістів, які б загорілися ідеєю допомоги дітям. Я особисто виступав на одній з сесій Крюківської райради з проханням виділити з бюджету гроші на заснування Соціального центру для матері й дитини, але мою пропозицію відхилили за браком коштів. Але ж такі центри передбачені програмою і вони конче необхідні. До мене дуже часто приходять випускниці нашого інтернату по допомогу – вони вагітні й їм ніде жити. Та я не маю права лишити їх в інтернаті, а більше їм йти нікуди. Також однією з проблем є велика кількість дітей в нашому інтернаті – 236. Організувати систему реабілітації одразу для такої великої кількості дітей неможливо. Адже програма розрахована на 50-60 дітей максимум. І знову ж таки, в нашому закладі дуже багато "складних" і хворих дітей, яких навряд чи хтось всиновить. Що робити з ними?
– Яке ваше ставлення до програм "Отчого дому", наскільки вони дійові? – Програми "Отчого дому" є досить дійовими, але все одно виникає багато питань. Наприклад, що робити тим дітям, яким виповнилося 18 років і яких не всиновили? Їх ніхто не чекає в дорослому житті. І ні прийомні батьки, ні опікуни, ні працівники інтернату нічим їм не зарадять. Це ж питання стосується і випускників нашого інтернату, які йдуть від нас із тими ж проблемами. Але, звісно, за такими закладами, як "Отчий дім", - майбутнє. Адже в них (як і у дитячих будинках сімейного типу) дитину не вилучають із суспільства. Вона ходить в звичайну школу, спілкується з однолітками з нормальних сімей. Тож у 18 років діти з таких закладів більш адаптовані до самостійного життя, ніж вихованці з інтернату, які не бачили ні нормальних стосунків у сім'ях, ні нормального життя.
– Програма "Острів скарбів" потребує найменше фінансової підтримки. Чому б і в Кременчуці не створити свій "Острів"? – Така методика роботи зі "складними" дітьми - не нова. За часів Радянського Союзу існувало багато таких таборів. Колись і наш інтернат мріяв створити такий. Ми навіть знайшли занедбану будівлю школи в Омельнику. Але, на жаль, наша держава перешкоджає будь-якій творчій роботі з такими дітьми. Почалися безкінечні перевірки, і нам довелося відмовитися від цієї ідеї.
– На вашу думку, де дитині краще жити: в інтернаті чи в родині?
– Чесно кажучи, питання досить складне. Бо за часи моєї роботи з дітьми бували різні випадки. Звичайно, хочеться сказати, що в родинному колі дитині найкраще, в більшості випадків так і є, але не завжди. Нещодавно в наш інтернат повернули хлопчика і дівчинку, яких брали на виховання в один з кременчуцьких дитячих будинків сімейного типу. Наш психолог ще довго буде працювати з дівчинкою, яка після сімейного "виховання" почала заїкатися, і хлопчиком, який розвантажував кавуни, щоб купити собі канцтовари в школу. Відомий у нас і ще один сумний випадок. Подружжя узяло за дочку дівчинку з нашого інтернату. Але нова "мама" майже рік не здогадувалася, що "тато" жорстоко знущався над дитиною. Я вважаю, що і опікуни, і прийомні сім'ї, і будинки сімейного типу, звичайно, кращі за інтернати, але потрібен дуже жорсткий контроль держави над ними. Бо дитина, яку повернули з сім'ї в інтернат отримує ще більшу психічну травму, ніж до цього. А ще я проти того, щоб дорослі "гралися" з почуттями дітей. Я знаю дуже багато випадків, коли люди обирали дитину, спілкувалися з нею, запрошували на вихідні. А коли наставав час забирати дитину – відмовлялися.
Історія кращого дитячого будинку України розпочалася 10 років тому. В далекому 1996 році лікар Роман Корнійко сам почав допомагати безпритульним дітям Києва. Чоловік приносив дітям їжу, спілкувався з ними, запрошував до себе додому, де вони милися, перевдягалися, а він лікував їх хвороби. Двоє дітей Романа залюбки бавилися з маленькими гостями. У відповідь на таку доброту діти запрошували Романа у свої "домівки": підвали, теплотраси, горища... Тоді молодий лікар зрозумів, що його допомога не може змінити життя безпритульних дітей. Тож згодом разом з однодумцями Роман винайняв двокімнатну квартиру, де діти отримували допомогу, а іноді й ночували. Потім був дитячий садок, в якому вже постійно проживало 36 дітей. І вперше з'явилася й назва програми – "Отчий дім". Сьогодні це міжнародна благодійна фундація, в яку входить цілий комплекс програм для безпритульних та знедолених дітей. До 2006 року усі програми МБФ "Отчого дому" фінансувалися численними спонсорами.
Статья из архива "Вестника Кременчуга" 2007 год. Автор Анна Цяцько.
Если проследить внимательно деятельность благотворительных ограгнизайий, то это уже второй приезд игрушек в приют "Проминь", предидущий сбор был от "Новой хвыли 3000" в начале лета... Конечно я скотина, что пишу это, но я видела, что делается с привезенными игрушками в интернате О. Вишни (их тоже заваливают этим "детским счастьем").
Peppi писал:Конечно я скотина, что пишу это, но я видела, что делается с привезенными игрушками в интернате О. Вишни (их тоже заваливают этим "детским счастьем").
Цитата:Если проследить внимательно деятельность благотворительных ограгнизайий, то это уже второй приезд игрушек в приют "Проминь", предидущий сбор был от "Новой хвыли 3000" в начале лета... Конечно я скотина, что пишу это, но я видела, что делается с привезенными игрушками в интернате О. Вишни (их тоже заваливают этим "детским счастьем").
Во-первых, мы не знаем, что делается в интернате О.Вишни с привезенными игрушками, так же как и не можем отвечать за деятельность организации "Новый хвили 3000". Но если Вам известно, что в интернате случаются противоправные действия и у Вас есть об этом факты, думаю Вы, как волонтер, должны привлечь к этому внимание общественности. Что же касается нас, то мы тоже бываем и в Доме ребенка, где подмечаем, что игрушечная собака принесенная когда-то нами до сих пор находится в ДР, что дети ходят во многих вещах, принесенных нами. А также в свое время мы были в интернате "Пролисок" до его закрытия, и видели, как дети рады мягким игрушкам, как разбирают их и бегают с ними. А так как дети в приюте находятся максимум три месяца, то вполне возможно, что игрушки "разошлись" вместе с ними - именно поэтому и было решено отвезти игрушки именно в приют, где они потом становятся друзьями детей в их нелегкой жизни. А что касается именно этой акции, хочется заметить, что преследовалась ещё иная цель - обращение к жертвователям, что бы люди спеша на сеанс фильма, вспомнили о том, кому сейчас хуже, чем им. И пусть сегодня это будет только игрушка - завтра быть может человек станет постоянным другом детей из казенных домов. А лично Peppi по этому заявлению хочу сказать, что если Вы действительно хотите получить ответы на свои вопросы и разобраться в ситуации, не лучше ли спросить напрямую у нас (телефоны Вы знаете), у фонда "Новая хвиля 3000" (координаты есть на их сайте) или же напрямую в приюте тел. 77-35-57. И в дальнейшем такие сообщения будут перенесены в тему "Обсуждения по теме".
Brabus, Я выскажу свое личное мнение. Когда - то давно я тоже думала, что дети в интернатах бедные несчастные, некормленые, плохоодетые и что игрушка просто ощасливит воспитанника. Но поприсутсвовав на парочке благотворительных акций, как зритель среди детей, когда чуть какой праздник все кому не лень попиариться везут тонны игрушек, еще тонну конфет, а дети постарше, когда им говорят улыбнитесь в камеру, прячут лица, мне от одного упоминания игрушки и благотворительность слегка плохеет. Вот повезли игрушки в "Проминь", а перед этим колличество детей и их возраст узнали? Сюда можно конечно поговорку приклеить "Дареному коню в зубы не смотрят". Грустно.
Проще всего дарить мат. ценности. но детям нужно живое общение и подарки дарить можно не обезличенному пете, васе, сереже, а вступая в эммоциональный контакт с ребенком, тогда даже свистулька становится бесценным даром.
А мешок с благотворительными игрушками с Нового года валяется в интренате на О. Вишни за пианино в актовом зале.
Peppi писал:Вот повезли игрушки в "Проминь", а перед этим колличество детей и их возраст узнали?
Даренному коню действительно в зубы не смотрят. Акция проводилась не под Приют специально, а по всей Украине, то что к ней присоединился Кременчуг - очень похвально, значит есть кому, значит есть небезразличные люди и у нас, значит продолжаем гордиться нашими жителями. Пы.сы. А отвернуть от добрых дел простой народ можно и не такими постами.
Хотя ответ был адресован не мне, но так как вопросы адресованы к проведению нашей акции, то считаю вправе ответить на них.
Цитата:Проще всего дарить мат. ценности. но детям нужно живое общение и подарки дарить можно не обезличенному пете, васе, сереже, а вступая в эммоциональный контакт с ребенком, тогда даже свистулька становится бесценным даром.
Это Вы все правильно говорите и, продолжая Вашу мысль, помечтаю - желательно стремиться к тому, что бы каждый ребенок нашел свою семью, а каждый больной ребенок - вылечился. Но это тяжело осуществить в условиях, когда на два интерната, один дом Малютки и один приют - активных волонтеров приходится от силы десяток. Вот поэтому, для того, что бы каждый волонтер имел возможность помогать одному конкретному ребенку нужно, что бы людей, желающих помогать, становилось больше. Т.е. рассказывать людям о такой необходимости. Или выражаясь Вашим языком - пиариться. И это вполне объяснимо, т.к. и мы с Вами тоже не сами до волонтерства дошли: где-то увидели, услышали, подсмотрели чужой пример. И вот помощь, как раз лишней не будет никакая, потому что ходить лично к детям не каждый человек может себе позволить: работа, хозяйство, семья, дети, личная жизнь. Но если человек сможет уделить время и помочь детям удаленно, по мере возможности - разве это не помощь? Помощь, она любая остается помощью. И не бывает помощи хуже или лучше, больше или меньше. И после всего этого становится понятно, что зачастую поступками людьми движет именно желание помочь, а не попиарится, но, к сожалению, каждый человек может ошибиться, даже в такой благородном деле. И разве не наше с вами дело, подсказать что-то коллеге-волонтеру, если вы видите, что он что-то делает не так? И если игрушки вдруг оказались не нужны в одном интернате, возможно они будут кстати в любом другом из интернатов Полтавской области. Например, в Гадячской специализированной школе-интернате, где обучаются 562 (!) ребенка? Можно выяснить этот вопрос у администрации интерната и увезти игрушки туда, где Вам известно, что они будут нужнее. Или сказать о такой необходимости дарителю. Что же касается данной акции: о возрасте и количестве детей было известно заранее. Как было известно заранее и то, что дети не находятся постоянно в приюте и состав их может изменяться ежедневно (!), т.к. в этот приют мы уже ездим не первый раз и не только с игрушками, но и с замечательными клоунами. Т.ч. не нужно спешить обвинять других волонтеров, а нужно постараться сделать общее дело с максимальной пользой для ДЕТЕЙ.
Цитата:Я выскажу свое личное мнение. Когда - то давно я тоже думала, что дети в интернатах бедные несчастные, некормленые, плохоодетые и что игрушка просто ощасливит воспитанника. Но поприсутсвовав на парочке благотворительных акций, как зритель среди детей, когда чуть какой праздник все кому не лень попиариться везут тонны игрушек, еще тонну конфет, а дети постарше, когда им говорят улыбнитесь в камеру, прячут лица, мне от одного упоминания игрушки и благотворительность слегка плохеет. Вот повезли игрушки в "Проминь", а перед этим колличество детей и их возраст узнали? Сюда можно конечно поговорку приклеить "Дареному коню в зубы не смотрят". Грустно.
Проще всего дарить мат. ценности. но детям нужно живое общение и подарки дарить можно не обезличенному пете, васе, сереже, а вступая в эммоциональный контакт с ребенком, тогда даже свистулька становится бесценным даром.
А мешок с благотворительными игрушками с Нового года валяется в интренате на О. Вишни за пианино в актовом зале.
Прежде, чем обсуждать поступки других. Скажите, что сделали Вы? Я постоянно слежу за темой "Благотворительность".
гражданин
пенсионер
пенсионер
старейшина
пенсионер
старейшина