Герої соціалістичної праці

адвокат Ульянов (18.10.2011, 01:02) писал:

AD (18.10.2011, 00:32) писал:не все так плохо было в украинской культуре.

Те, що було в українській культурі дуже просто класифікується - воно дійсно було непогано, бо гірше - то смерть культури і будь-яка її відсутність.
З 1920 по 1930 роки українська культура, яку залишили в більш- меншому спокої брати росіяни спалахнула цілим сузірям геніїв ( в тому числі і Довженко, і Курбас, і Підмогильний і прочая прочая прочая), з 1930 по теперішній час - на пальцях можна порахувати.
Можливо, як історик ви маєте серйозні знання, але щодо історії української культури та в самій українській культурі і негативного впливу на неї російських імперських амбіцій - я не впевнений

Наверное,я не повторяю нынешних штампов про "как нас унижали",оттого и выгляжу не столь "современным".
Чтож, я предпочитаю правду,а не "современность".
И не сочту правдой откровения нынешних мастеров культуры,как их "затирали".
Практика занятий историей позволяет мне сказать,что описание истории страны страдает аганжированностью и неправдой. Когда те же люди пишут не про историю страны,а про историю ее культуры,я не ожидаю,что они внезапно начнут говорить правду.

адвокат Ульянов (18.10.2011, 01:21) писал:

AD (18.10.2011, 01:10) писал:И не сочту правдой откровения нынешних мастеров культуры,как их "затирали"

Прочитайте біографії хоча б Зерова, Хвильового, Підмогильного, добавте до них Стуса.
Їх не затирали - їх просто знищили.
Про Багряного теж поцікавтесь. Його "Сад Гетсиманський" ним не придуманий, а з себе списаний.

Читаем внимательно: НЫНЕШНИХ.
Стус и Хвильовой - не совсем корректные примеры,поскольку они пострадали не только и даже не столько за творчество,сколько за параллельную политическую деятельность.
Подмогильный - тут вообще неясно.
Итого остается только Зеров,могущий считаться чистой жертвой за свое искусство.
Хотя еще неясно, почему именно на него глянули ,и не по доносу ли местного уроженца с нерусской фамилией...
Багряний- это еше более некорректный пример,ибо он эволюционировал в сторону антисоветизма и не чурался политической деятельности.

А хто ще не туди эволюционировал. А куди потрібно було еволюціонувать взагалі?

писатель (18.10.2011, 08:40) писал:А хто ще не туди эволюционировал. А куди потрібно було еволюціонувать взагалі?

А что забыли Яворивского и прочих ?
Да куда хочется,туда и эволюционируют. А потом потомки отмечают-был, но перекрасился.Стал из коммуниста националистом.
Или- идеалам юности не изменил . Или как Рембо....

адвокат Ульянов (17.10.2011, 23:19) писал:Стус спробував українську культуру піднести на світовий рівень - і закінчив смертю в таборі якраз швиденько після того, як його імя почало фігурувати в списках нобелівських лауреатів - бо мертвим цю премію не присуджують.

Шановний пане адвокате! Ви ж людина обізнана, не поширюйте міфи, читайте, ну хоча б "Українську правду" і Вахтанга Кіпіані, якого не зможете звинуватити в прокомуністичних поглядах.[url=http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2006/07/22/4402723/][/url]

Цитата:А что забыли Яворивского и прочих ?
Да куда хочется,туда и эволюционируют. А потом потомки отмечают-был, но перекрасился.Стал из коммуниста националистом.

Зрозумів - я думав Яновський зеволюціонував і прямо в могилу. І адвокат правий - багато надто таких "еволюцій". Як не в могилу, так у концтабір. Але це не тема кременчуцьких героїв праці. Її вже написав для газети

Алея праці буде. Приклад праці - ні?

Як і на яких прикладах виховувати підростаюче покоління?

У Кременчуці з’явиться своя Алея Героїв Соціалістичної праці. Її відкриття має відбутися 3-го листопада, а минулого тижня чиновники разом провели традиційну репетицію заходу. Зокрема, міркували, де розставляти дітей на алеї, хто розповідатиме як правильно стояти, як тримати прапорці і куди класти квіти...
Автозаводська районна рада завершує цьогорічний проект з облаштування парку Миру. У ньому вже є музей військової техніки, якою цей мир досягають, є Гонг миру, на який витратили мільйон гривень з міського бюджету. Є пам’ятні дошки дивізіям, солдати з яких звільняли наше місто у роки Великої Вітчизняної війни. Нині ж залишився останній штрих - відкриття алеї, на якій мають бути такі ж пам'ятні дошки, присвячені кременчуцьким Героям Соціалістичної праці. На них дивитимуться відпочивальники, які вирішили перепочити у парку чи погуляти там з малою дитиною.
Згодом сюди мають приводити школярів, яким розповідатимуть про славетні часи соціалізму, коли людям присвоювали такі звання. Однак чи зрозуміють самі учні, хто такі Герої Соціалістичної праці і для чого така пропаганда сьогодні, коли праця у нас лише капіталістична?

Хто вони - кременчуцькі Герої праці?

Перший кременчуцький Герой праці - жінка на прізвище Надія Шаповал. Почесне звання їй присвоєне 1960 року за роботу на Крюківському вагонобудівному заводі, де вона була майстром. В історичних довідниках з цього приводу зазначається, що Надія Шаповал була делегована на святкування 8 березня у Москву, де і отримала нагороду. За життя вона була делегатом партійного з’їзду, членом чисельних партійних комітетів, депутатом і входила до Полтавського обласного комітету захисту миру.
Серед героїв - колишній токар автозаводу Сергій Заїченко, який отримав своє звання 1966 року. Але перед цим він добився права здавати свою продукцію в обхід заводського ВТК. У 1976-у році Герой праці Сергій Заїченко виступив з ініціативою попрацювати на своєму станку 10 років без капітального ремонту і зекономити 7350 карбованців.
Сталевару Крюківського вагонобудівного заводу Миколі Чередію теж присвоїли почесне звання 1966 року, окрім звання, йому також було вручено Золоту медаль "Серп і молот". Як і його колеги-герої, він теж був учасником багаточисельних з'їздів, депутатом.
Герой Соціалістичної праці Ольга Іпатенко працювала маляром і першу нагороду - орден Трудового Червоного Прапора отримала 1967 року. Звання Героя їй присвоїли 1971 року й тоді ж у тресті "Кременчукнафтохімбуд" було встановлено спеціальний приз, названий її ім’ям.
Представник автозаводу Василь Кипень у роки війни був льотчиком і отримав три поранення. На заводі працював з 1949 року. 1971 року був нагороджений орденом Леніна. Серед іншого, цей чоловік виступив за підвищення ефективності праці за рахунок перегляду норм виробітку. Також він є ініціатором руху "П’ятирічці ефективності і якості - робочу гарантію".
Герой праці Микола Логвиненко отримав своє звання 1976 року. Він - виходець з Крюківського вагонобудівного заводу й найвідоміший його почин у тодішні часи - "П’ятирічку - за чотири роки".
Герой праці й Почесний громадянин Кременчука Іван Приходько - людина легендарна. Виходець з багатодітної родини, він пережив репресії, робив танки в Омську, а у нашому місті - вагони, бронетранспортери та автомобілі. Звання Героя йому було присвоєно 1971 року. Також за заслуги Івана Приходька нагородили двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, Двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями.
Звання Героя Соціалістичної праці ковалю автозаводу Івану Білоуську вручили за перевиконання планів десятої п’ятирічки. За дострокове виконання планів семирічки Івана Білоуська нагороджено орденом "Знак пошани». За восьму п’ятирічку він отримав орден Трудового Червоного Прапора. За дев’яту - орден Жовтневої революції.
Останнє про тих героїв, які не є кременчужанами, але стели яких з’являться у парку Миру. Це відомий космонавт Олексій Леонов - двічі Герой Радянського Союзу, Герой праці В”єтнаму та Болгарії, який вперше вийшов у відкритий космос. Втім космонавтика – якою підсилюватимуть міську подію, це вже трохи інша справа, ніж буденне виробництво.

Без перевірки у герої не брали

У не дуже давні соціалістичні часи стати Героєм праці було не так легко. Для цього людина мала відповідати певним критеріям і підходити за всіма параметрами. До того ж, присвоєння звання Героя - мабуть, єдина справа, яка не нав'язувалася зверху чисельними партійними чиновниками, але вирішувалася, принаймні, піднімалася завжди знизу.
Загалом, кременчужани люди роботящі і таким званням мало б бути удостоєно набагато більше. Працьовитих людей у нас вистачало завжди. Але не всі отримали таке звання. Чому - пояснює співрозмовник "Програми плюс".
"По-перше, у справі висування кандидата на отримання цього звання не було рознарядки з обкому чи міськкому партії. Рознарядки були лише на висування кандидатів на з'їзд чи депутатів усіх рівнів. Там справді визначали, хто це мав бути - чоловік чи жінка, якого віку, якого фаху, який зріст, скільки мало бути дітей у родині. Але тут у справі висування кандидатів на посаду Героя праці ініціатива віддавалася на самі підприємства, у профспілкові комітети", - пояснює "Програмі плюс" особливості тогочасного нагородження вищими званнями колишній працівник міськкому КПУ.
Інше, про що він каже, - це перевірки. "Далі ж, після висування вся ініціатива переходила до слідчих КДБ та інструкторів міськкому компартії. Вони проводили перевірку і з'ясовували все - як працює й як відпочиває кандидат. Чи випиває він горілку, чи багато балакає і чи говорить те, що не відповідає курсу партії на світле майбутнє. Це перша перевірка. Саме на цьому погорів колісний завод. Там теж висували кандидата на присвоєння звання героя. Чоловік був токарем і працював добре й чесно. Але під час перевірки було з'ясовано, що кандидат міг розслабитися після роботи і випити небагато. Тож це і стало причиною відмови у нагородженні", - пояснює колишній інструктор міському КПУ.
"За першою перевіркою традиційно йшла наступна. І приклад з цього такий - міський вузол зв'язку висунув свого кандидата на отримання почесного звання - жінку. Вона добре працювала і виконувала свої обов'язки. Після перевірки всіх обставин її життя цю кандидатуру погодив міський комітет партії. Але цього разу кандидата забракувало Міністерство. Там вирішили, що кременчуцький зв'язківець у ролі Героя праці - надто мало. Потрібні були інші вагомі спеціальності", - доповнює розповідь про перевірки людей праці інший колишній працівник того ж міськкому КПУ.

Для чого герої дорослим?

"Казати, що ці Герої Соціалістичною праці будуть слугувати прикладом нинішньому поколінню, навряд чи можливо. Але як частина історії міста - алея має право на життя. Стели - більше означають ступінь нашої поваги до цих людей і говорять про те, що суспільство про них пам'ятає. Щодо нинішнього ставлення, то, мабуть, у нашому місті є лікарі чи педагоги, які достойні цього звання, бо віддали цій справі все своє життя", - точка зору співрозмовника "Програми плюс" - керівника асоціації підприємств побуту Євгена Дунаєвського – все-таки наша молодь має з когось брати приклад.
Інше, про що він каже, - сьогодні у званні Героя праці, справді, немає ніякого сенсу. Бо нині головним є рівень життя і, відповідно, фінансовий стан. Але не робота людини на благо суспільства. "Заслуга цих Героїв у тому, що вони працювали. Але насправді вони багато не заробляли і особливих благ не мали. Узяти хоча б директора автозаводу, який був. Інший Герой Соціалістичної праці прожив усе життя у квартирі, яку нині і квартирою назвати важко", - на думку відомого афганця нашого міста Олександра Бортника, тоді були інші цінності, які важко підходять для сьогодення.
"Я й сам виховувався на таких прикладах, і коли йшов служити в Афганістан, то робив це за своїм вибором. І там, коли було важко, теж писав заяву про вступ до партії. Але сьогодні одне тільки скажу - свого сина я б туди не послав і їхати йому не дозволив", - так говорить про різницю між минулим та сучасним розумінням героїзму колишній афганець.
“Людина працювала і відчувала відповідальність за свою роботу, за свій завод. Сьогодні можна казати що завгодно, але у людей була гордість за своє виробництво. У тогочасного покоління була гордість за своє місто, за свою країну. Неважливо, як ця країна називалася, це вже інше питання. Але у людей була робітнича гордість. Люди розуміли, що вони працюють не лише для того, щоб собі купити дублянку, а для того, щоб прославити себе, свій завод. І те, що вони не заробили собі на «Мерседес», то це не визначальне”, - висловлює свою думку щодо повернення старих ідеалів керівник міського краєзнавчого музею Алла Гайшинська.

Що візьмуть у героїв праці наші діти?

За часів Радянського Союзу стати Героєм праці було досить непросто і більш ніж престижно. Та це було 22 роки тому. Яка сьогодні ціна таких досягнень і як молодь ставиться до тих, кого удостоїли звання Героя праці? Чи потрібен досвід Героїв праці нашій молоді?
27-річний Євген Демченко, помічник Уповноваженого в Україні Міжнародної громадської організації «Європейський Комітет прав людини» вважає головним велике бажання та чітку уяву того, чого саме хочеш й рішучі дії.
«Головне - піднятися зі стільця! Я піднявся і це тільки початок мого шляху до успіху…» - впевнений Євгеній. До сказаного Євгеном можна додати лише те, що він зі свого стільця встав у шкільні роки – вчив до нестями англійську і завдяки цьому став заступником директора із зовнішньоекономічної діяльності торгової компанії.
Інше, про що він каже, - серед Героїв праці знає про небагатьох. “Одного точно знаю – Олексія Стаханова. І одразу хочу сказати, що Герої СРСР не можуть впливати на мої досягнення, бо ми живемо у різних системах. Але спільне є. У нас також є плани продажу, то чому б і ні, чому б і не повчитися у них виконувати плани?! Вони ж були цілеспрямовані? – Були. Були працьовиті?! – Так. То таки, справді, їхній приклад може бути повчальним».
«Досвід людей Радянського Союзу для мене не дуже важливий. У школі нам, може, про них і розповідали», - пригадує колишній випускник школи №18 та Кременчуцького національного університету 25-річний Руслан Керімов, танцюрист класу «S», тренер, суддя й одночасно переможець та призер Чемпіонатів і Кубків України й міжнародних турнірів.
Руслан упевнений, що кожен сам має будувати свою кар’єру. Щодо Героїв праці, то він вважає, що у них треба вчитися бути кращим у власній справі.
«Ну, вони частина нашої історії. Нехай робили задля якихось цілей, щоб не йшло урозріз з ідеологією того часу. Але робилось, наприклад, ради науки. Ось Андрій Сахаров – один з винахідників водневої бомби, лауреат Нобелівської премії. Звичайно, я хочу бути на нього схожою, теж хочу Нобелівську премію. Та ж водородна бомба – це такий крок уперед! І неважливо, що її не можна використовувати – він протестував проти використання ядерної зброї. Ще й дисидент і правозахисник. Ну, це звично, мені здається, для Радянського Союзу», - говорить про важливість таких прикладів 19-річна студентка Світлана Шаповал.
Нинішні школярі, учні 10 класу ЗОШ №14 Микола Бурлака та Руслан Шебитченко хоча й мають різні мрії (Микола хоче бути військовим, а Руслан – фармацевтом), обоє переконані, що Герої праці – це досить успішні люди. «Звичайно, є чому вчитися – вони ж стали популярними, - говорить Микола. «А я б хотів дізнатися, як вони це зробили? Як їм вдалося стати відомими? Як вони вирвалися із сірої маси натовпу?!» - каже один з хлопців.

"Програма плюс" дякує працівникам Кременчуцького краєзнавчого музею за допомогу у пошуку відомостей про Героїв Соціалістичної праці нашого міста

Олександр Курилов
Іва - якби думав як ви - виключно у чорно-білому варіанті, то писав би, що герой праці- це щастя. Але я бачив як жили ці герої і про що казали їхні очі. Тож і розповідати тут можна тільки з точки зору двох поколінь - , інакше б вийшов агітпроп чистої води.
До речі - наступним буде як звільняли Кременчук 29 вересня 1943 року очима свідка і не одного. І це буде нормально - життя яким воно є, яким воно було - без прикрас

писатель (28.10.2011, 11:56) писал:За часів Радянського Союзу стати Героєм праці було досить непросто

Зато сейчас - раз плюнуть! Плати бабки и будешь Героем! А при Советском Союзе нужно было быть действительно героем, чтобы получить такое звание!

В газеті не написано про те, що сьогодні потрібно платити гроші. Мова про історію і про те як відмовляли у званні і за що давали це звання. Ну і звісно - як ставляться до цього представники двох поколінь - дорослі і ті, хто ще набув не досвіду життя. Там за виключенням одного речення моєї точки зору немає. Але це речення - не ключове і про своє ставлення не пишу. Цього не потрібно. Я можу вважати так чи інакше, але це не буде головним

писатель (28.10.2011, 11:56) писал:Але я бачив як жили ці герої і про що казали їхні очі.

А я видел не только как они жили, а и как работали, и как говорили высокому начальству (Моргуну), что думали по вопросам организации этой самой работы!
Но в главном вы правы: тогда материальные блага были ни что по сравнению с чувством долга перед Родиной. Жаль, конечно, что у вас ни когда не было такого чувства. Поэтому вам так трудно даются "общественные понятия".

писатель (28.10.2011, 11:56) писал:До речі - наступним буде як звільняли Кременчук 29 вересня 1943 року очима свідка і не одного

Почитаем. Может расскажут, что-то интересное. А то у меня уже, ох сколько вопросов возникло, по этому поводу!