Сподобалася поезія Юрія Клена (Освальда Бургардта).
Попіл Імперій (уривок)
У вічності, де світла струм тече, повільно крутяться колеса часу, що на верстаті золотому тче свій килим різнобарвний. Дольні паси пускає в рух незримий нам двигун. Мигтить узору плетиво примхливе, і завжди врівноважує вагу Той, що складе в копу доспіле жниво, все змірить мірою й благословить.
Нас темрява обсотує- і боре, лише часами блискавка на мить із пітьми вихопить шматок узору, і ми, прокинувшись із небуття, якийсь уривок бачимо: химерні, страшні чи ясні обриси життя. Ми у руці тримаєм тільки зерна; гаїв не бачимо, що з них зростуть і зашумлять зеленим верховіттям.
Ми лиш п’ємо гіркаву каламуть, Жахним на світ рождені лихоліттям.
Цитата:Її твір як єдиної представниці України увійшов до збірки «Найкраща європейська проза-2013», виданого нещодавно в Америці, її літературні образи західні критики порівнюють з образами Чехова. Мова йде про молоду українську письменницю Таню Малярчук, яка родом із Івано-Франківська, а останні два роки живе в Австрії.
Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. Щоб жить — я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Московіє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синів і як залізо, хліб та вугіль крала… О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? — та, подавившись, падаєш в траву… Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.
Сини мої, незламні українці, я буду вас за подвиг прославлять,— ідіть батькам на допомогу й жінці, дітей з ярма спішіте визволять!
На українських нивах, на московських, на білоруських — я прошу, молю! — вбивайте ворогів, злодюг злодійських, вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь, гляджу їх, мов пшеницю ярову. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Повстань! І з ран — нове життя заколоситься, що з нього світ весь буде подивлять, яка земля! яке зерно! росиця! — Ну як же не сіять? Як відсіч ворогу не дать!
І я сіяю, крильми розгортаюсь, своїх орлів скликаю, кличу, зву… Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті, добробут в нас підніметься, як ртуть, заблискотять косарки в житі, заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь, пущу над сонцем хмарку, як брову… Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.
Комунофашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
старейшина
гражданин
гражданин
старейшина
пенсионер