Чому Совок – Тюрма Народів

Конечно покупали . Только не я , а мама. Я еще в школу ходил.

извините за любопытство, но хочу уточнить, покупали где? И черная она была, или красная?

Базара в Энмелене не было. Поэтому происходило все так...чукча выловив рыбу , шел предлагать ее односельчанам. Т.е. нам. И что ? Икра была красная , черную попробовал позже . А вот морскую капусту , не покупали. Ее на берегу тонны были. Сейчас приходится покупать....и она не дешевая.
А черную икру ел то ли в Москве , то ли в Молдавии. Точно не помню. Цена была вроде 40 руб/кг.

ну вот, все мои предположения подтвердились. Вы жили в регионе, в котором процветал браконьерский промысел лососевых, потому вам и была доступна красная икра.

Понятно. На мои слова о том , что черную икру я ел в Молдавии Вы не увидели. Далее разговор не имеет смысла продолжать..

нет уж, расскажите теперь и про черную)))) только сразу всё начистоту выкладывайте))))

Не придет. Разве что гражданская и то маловероятно.
Потому что ядерная держава по умолчанию не может проиграть войну.
Одно дело если Украина вернет свои признанные миром территории. А другое дело - если будет вторжение на территорию признанные миром как территория РФ.
А отдельные обстрелы погоды не сделают - свидетельством тому российские удары по Украине.

И таких "витринных евреев" были тысячи и тысячи во всех сферах - науке, искусстве, медицине, спорте...
Какая-то сильно большая витрина получается. В которой хватает места всем желающим...

Закрывали синагоги, костелы, храмы, мечети, ступы. Я уж молчу про преследования сектантов.
Может дело все-таки не в антисемитизме, а в антиклерикализме.

4 апреля 1964 года в главной советской газете, «Правде», появилось краткое «Сообщение идеологической комиссии». Труд Кичко признавался ошибочным, поскольку отдельные его положения могли быть истолкованы в духе антисемитизма.

А вот тут вы лжете. Или не жили в то время, по крайней мере в сознательном возрасте. А я его застал и все видел своими глазами.

В "Фарго" была как раз "ДахаБраха".
Фильм "Цена Правды" это украинский фильм в копродукции и мягко говоря неизвестный в мире (700 тысяч долларов в прокате и провал в Берлине на фестивале).
В игре "NFS Unbound" "Калуш и АльонаАльона исполнили один из 75 саундтреков наряду с другими в большинстве своем малоизвестными исполнителями.

В Польше может её и знают - все-таки миллионы украинцев создают некоторый спрос на украинский культурный продукт, но не больше. Ни хэдлайнерами известных фестивалей, ни обладателями престижных премий, ни завсегдатаями чартов "Онука" не является. Предел - это участие в фестивале всесте с десятками таких же малоизвестных коллективов.

А тут и анализировать не надо. Просто читать.

Просто ужасная ассимиляция - миллионные тиражи литературы на украинском языке (причем большинство дефицитной литературы типа переводной фантастики и детективов у нас были на украинском языке, т.к. было проще купить), поддержка народных ремесел, украиноязычных деятелей культуры (режиссеров, писателей, художников, композиторов) да и вообще украинской культуры в целом.
Сейчас и близко нет ничего подобного - культура коммерциализировалась и гонит ширпотреб с национальным колоритом.
Про музыку уже говорили.
Про кино и говорить нечего - кроме фестивальной чернухи ничего заметного нет, а уж о достижениях времен расцвета киностудии Довженко и Одесской киностудии и думать нечего.

Много. По крайней мере у меня с советских времен нелюбовь к красной икре и любовь к черной. На Новый год и большинство дней рождения она была. Далеко не всегда и везде её можно было купить, но вполне возможно.

СРСР 1983 року. Колін Таброн - плідний британський літератор - проїхав країною (на автівці і поодинці) і написав дуже гарну книжку зовсім у стилі Де Кюстіна, якого він регулярно згадує. Книжку можна повністю розібрати на цитати. Дуже важливо, що автор трохи знав російську мову та мав можливість спілкуватися без посередників. Фоток, на жаль, немає.
"Пропаганда, подібно до туману, огортає і без того складну правду. Газети - якщо ви не знаєте, як правильно читати їх - являють собою органи дезінформації. Мистецтво консервативне або мовчазне. Навіть у романах, які зазвичай описують просту натуру речей, візіонери та п'яниці, що населяли сторінки в 19 столітті, поступилися місцем бідним дерев'яним героям соціалістичного реалізму".
Весь маршрут автора був заздалегідь затверджений радянською владою. Нагадую, що відхилення убік каралося висилкою з країни, а іноді й арештом за звинуваченням у шпигунстві.
Дорога між Брестом та Мінськом порожня. Кожні 20 км стоїть міліцейська вежа. Потрапляються вантажівки з селянами, що ніби зійшли з картин Брейгеля. "Ця земля сповнена порожнеч - немає реклами, немає високих будівель, іноді навіть не видно телеграфних стовпів".
В автокемпінгу на території Білоруської РСР, де було заброньовано будиночок для ночівлі, автор виявився першим англійцем. В основному це елітне місце відвідували туристи з НДР та Польщі.
Вічна проблема іноземців: у туалеті в унітазів були відсутні стільці. Три жінки похилого віку обходили кемпінг, збираючи те, що залишили іноземці - у тому числі порожні пластикові пляшки з-під води (вкрай корисна річ, а в СРСР їх не було).
У Мінську живе понад мільйон людей.
Нові квартали "спроектовані в титанічних пропорціях. Однакові будівлі, нудні контори, монументи, що давлять, знищили повоєнні руїни, перетворивши їх на залізобетонну тундру". Однак "росіяни (якщо не зазначено особливо, радянські громадяни будь-якої національності) сприймають ці будинки не естетично, а символічно" - для них це символ прогресу в їхньому житті.
"Це нагадало мені російську черницю, з якою я розмовляв у Єрусалимі: для неї все матеріальне було лише тінню подій у духовному світі".
Як завжди, гіди "Інтуриста" закидають іноземців найрізноманітнішою статистикою про великі досягнення. Гід у Мінську, який пам'ятав усе – від кількості шкіл у республіці до кількості крісел у концертному залі – виглядав не як живий комп'ютер, а як пророк.
Він, зокрема, розповів, що радіо винайшов Попов, парову машину - Повзунов, поташ вперше виробили в Мінську, а перше у світі морозиво було виготовлене тут же, причому з березового соку.
Відзначено "польські джинси поганої якості".
Фірмові джинси на чорному ринку коштують у вісім разів дорожче, ніж у Лондоні.
Всепроникний культ Великої Вітчизняної війни використовується для того, щоб "священні мертві допомагали обманювати та примушувати живих".
"Національне дерево росіян - берези, а гриби їх національний овоч". Походи за грибами більше нагадують релігійний обряд. Виявляється, це заняття згадується в "анні кареніні".
У Москві пішоходів не помічають. Позначених переходів дуже мало, та й тих водії не зупиняються. Для автора це важливий показник: СРСР позиціонує себе, як передове суспільство майбутнього - проте воно ігнорує і наражає на небезпеку переважну більшість своїх членів.
Перехожі нагадують людей у стані сомнамбулічного сну – очі опущені, погляд упіймати неможливо, люди практично не реагують один на одного, кожен мовчки рухається своїм маршрутом.
Автор вражений кількістю і розмірами комуністичних гасел і тим, що на них ніхто не звертає жодної уваги.
Вода в Москві-річці коричневого кольору.
Середньостатистична радянська жінка щодня проводить дві години у чергах, щоб купити базові продукти та речі.
"Радянська торгівля забезпечує повну зайнятість та повторення досвіду перебування Аліси в Країні чудес: для покупки необхідно відстояти три черги".
"Будь-який нерадянський товар раптовий і дорогоцінний, як єдиноріг".
"Стояння в черзі - це військова кампанія, з несподіваними перемогами і дорогими поразками. Якщо це тріумф матеріалізму, то в найжахливішій формі, що розриває серце".
"Радянський комунізм нагадує середньовічне християнство: його адепти зобов'язані сліпо дотримуватися установлень Святого Письма". Втім, помітно, що фанатиків комунізму практично не залишилося - переважна більшість радянських громадян сприймають політичну систему з різним ступенем цинізму. Невипадково, комуністична пропаганда дедалі частіше звертається до теми націоналізму. Велика увага приділяється будівництву монументів, присвячених "великій вітчизняній" війні (ветеранів називали "вовіками" - у них були пільги, циніки вказували, що вижили здебільшого не справжні фронтовики, а ті, хто перебував в обозі), патріотичному вихованню молоді тощо. Це дозволяє вирішити і національне питання, оскільки від війни постраждали всі.


хто вам насрав у голову про "раздор"?


ой не зарікайтеся.


лише у вашій голові.
ось зовсім недавно мені розповідали як вже у 80-х вчителька-єврейка у школі дуже хотіла у партію. була надзвичайно активна, пропагувала партійні цінності і т.і., але її під будь-якою причиною не брали в партію. зрештою, вона не витерпіла, висказала все директору, звільнилася і вже у 90-91-му емігрувала у Ізраїль.


дивина все ж виходить. от ви - віруючий, але вигороджуєте совок за утиски віруючих. стокгольмський синдром, їй-бо.


я не знаю в якій бульбашці ви жили тоді і живете зараз. але вийдіть на вулицю і запитайте людей про це. і зрозумієте, що ви цинічний брехун. хоча ні, не зрозумієте...
ну от не було такого, що у містах не закривали двері при совку. ну не було, хоч убийте.


ахаха, типовий совок. спочатку насрати велику міжнародну купу лайна, а потім тихо у газетці двома рядками звинуватити у цьому якогось цапа-відбувайла.
ні, так не вийде. тут винуватий цілий ланцюжок людей. без дозволу "згори" нічого не друкувалося.


брехня, брехня, брехня


саме тому, що при совку намагалися з неї зробити ширвжиток. все примітивне - виставлялося на показ, все складне і що змушувало думати - заборонялося. тому дійсно, є ознаки виродження, на жаль.


можна було купити лише там, де було браконьєрство або якщо хтось знайомий жив у регіонах видобутку. а в магазині - лише коли "викидали", так.

https://kremenchug.ua/forum/?do=board&op=post_edit&act=edit&secret_key=10c01667021fcd757dc8bb985826631e&id=484269&page=4#

У меня складывается впечатление что вы явно не жили в сознательном возрасте в СССР. Потому как не знаете общеизвестных реалий. Например о том что учителю, как и любому другому интеллигенту, вступить в партию было крайне сложно вне зависимости от национальности. В первую очередь в партию принимались рабочие и крестьяне, а доля интеллигенции среди членов партии была ниже их процентной численности относительно населения.

Не додумывайте за меня. Я не оправдываю угнетение верующих, я утверждаю что все верующие традиционных религий угнетались в равной степени и иудеи ничем на общем фоне не выделялись. Религиозность закрывала перспективы карьерного роста вне зависимости от того кто ты - иудей, мусульманин, католик или православный.

А зачем спрашивать если я все это видел своими глазами. И в городах, и в селах. Потому как успел застать советскую действительность в сознательном возрасте (даже пионером побывать).

Реальные факты:
1) при СССР нормой было пригласить переночевать малознакомых людей домой (познакомились в поезде или на вокзале)
2) в селах двери обычно не закрывались даже когда хозяев не было дома, более того считалось вполне нормальным зайти к соседям за нужным инструментом даже когда их дома нет (благо сараи стояли открытыми)
3) городские квартиры закрывались, но часто ключи оставлялись под ковриком, сверху на наличнике или в цветочном горшке в подъезде
4) наши ключи подходили ещё к нескольким квартирам в подъезде и это никого не напрягало (а иногда выручало - тогда были модными замки с кнопкой для закрытия и иногда захопывали двери не взяв ключ, в этом случае шли к жителям подъезда с такими же ключами и брали у них).


Вы это серьезно???
Не было литературы на украинском языке, в том числе технической и переводной?
Не было поддержки народных ремесел?
Не было поддержки украиноязычных деятелей культуры (режиссеров, писателей, художников, композиторов)?


Опять - вы это серьезно?
Значит фильмы студии Довженко примитивные?
Или музыка Лятошинского и Станковича?
Или песни Софии Ротару?
Или всемирно знаменитый хор Веревки?
Или не менее знаменитый ансамбль Вирского?
А как же популяризация украинской литературы, которая при СССР мало того что издавалась миллионными тиражами, так ещё и переводилась на иностранные языки?

Это не так. Купить ту же икру было вполне реально, благо срок хранения у неё длинный и покупали сразу на несколько праздников вперед. Может быть хуже с этим было в малых городах и пгт, но в более-менее крупных типа Кременчуга с этим особых проблем не было. Даже при отсутствии блата или высокого положения.