Філософія безпорадності: принцип виникнення
Основна проблема полягає в тому, що «безпорадні» люди не роблять важливі кроки, бо впевнені, що не можуть нічого змінити. Як саме виникає такий тип мислення? Поширена ситуація, коли впевненість у власній безпорадності формується ще в дитинстві. Інколи батьки зовсім не залишають дитині права вибору, вирішуючи за неї всі питання (як одягатися, в які іграшки грати, яким спортом займатися тощо).
Також набути цей тип мислення можуть і дорослі. Це трапляється, коли людина робила багато спроб розв'язати певні питання, проте все виявилося марним. З часом у мозку формується аксіома: немає сенсу навіть починати — все одно нічого не вийде. Особисте життя, кар’єра, заняття спортом — у всіх цих сферах можна сформувати настанови щодо безпорадності, неможливості на щось уплинути.
Як «лікувати» безпорадність?
Екстернальний локус контролю можна й треба змінювати. Можливість вибору, відчуття власної значущості та бажання змін стають складовими щастя. Є такі важливі поради:
- працювати зі стартовою травмою — важливо усвідомити наявність проблеми та прожити її з новим досвідом, бажано за допомогою психотерапевта;
- вчитися брати відповідальність — можете самі починати ставити собі завдання, виконання яких повністю залежатиме від Вас;
- бути готовими до оцінювання — не бійтеся критики й того, що в оточення буде власна думка щодо Ваших дій;
- усвідомлювати зв’язок між діями та результатом — продумайте, що саме треба робити, аби досягти бажаного.
А головне — треба раз і назавжди прийняти рішення впливати на власне життя там, де це справді можливо. Чи залежить від нас усе? Абсолютно все — точно ні. Однак і вважати, що ви не в змозі нічого змінити, теж буде неправильним. Синдром вивченої безпорадності позбавляє людину щастя відчувати себе на своєму місці, змінюватися та змінювати світ навкруги. Не варто уникати такої розкоші.