Вулицю Миколи Левуна у Кременчуці перейменували на честь Миколи Леонтовича

Микола Леонтович вів класи хоровий, оркестровий; викладав арифметику, географію, історію. Працював у Тульчинському жіночому єпархіальному училищі. Потім жив у Києві і працював інструктором мистецтв у Наркомосі, організовував хорові гуртки на підприємствах та навчальних закладах, викладав на різних курсах в семінарії, народній консерваторії, Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, брав участь в організації Першої української державної капели, виступав у концертах хорової музики як диригент та акомпаніатор.

Після повернувся до Тульчина, де викладав співи та українську мову в жіночому училищі, організував там першу музичну школу, активно виступав за розбудову української національної музичної культури. Серед його найкращих обробок українських народних пісень — «Щедрик», «Дударик», «Пряля», «Козака несуть», «Женчичок-бренчичок», «Зашуміла ліщинонька», «Піють півні», «Ой з-за гори кам’яної», «Дума про Нечая», «Чумак», «Мала мати одну дочку» та інші.

Серед інших творів: обробки революційних пісень («Інтернаціонал», «Варшав’янка», «Ми ковалі своєї долі»), пісень інших народів (російського, німецького, чеського, єврейського), опера «На русалчин Великдень», хорові поеми «Легенда», «Моя пісня», «Льодолом». Церковні хорові твори: літургія, херувимські пісні, аранжування стародавніх розспівів, духовні канти, псалми, колядки, щедрівки. Автор низки методичних статей для вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл, підручника «Практичний курс співу в школах України».

Важливим внеском митця у музичне мистецтво були нові підходи до обробки народних пісень і музики. Він розкрив широкі можливості і засоби для їх нового використання.