Юрисдикція спорів про примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного стану

При вирішенні спірних питань у вказаних правовідносинах, виникає необхідність у визначенні предметної юрисдикції таких спорів.

Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду (далі — ОП КГС ВС) у постанові від 16.02.2024 р. розглянуто зразкову справу № 910/10009/22 за позовом ТОВ «Ніколь-Моторс» до військової адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану (далі — наказ) в частині відчуження автомобілів, визнання недійсним акта про примусове відчуження або вилучення майна, укладеного між сторонами в частині відчуження зазначених автомобілів (далі — акт), та зобов’язання відповідача повернути позивачу автомобіль.

За результатами касаційного провадження касаційну скаргу задоволено частково, постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасовано в частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача повернути позивачу автомобіль і в цій частині ухвалено нове рішення — позов задоволено, витребувано від відповідача на користь позивача автомобіль, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При вирішенні цієї справи на розгляд суддів ОП КГС ВС поставлено питання про застосування положень п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, які визначають предметну юрисдикцію спору щодо права власності чи іншого речового права на майно тощо та винятки з відповідного правила. Тобто у цій справі порушено питання предметної юрисдикції спору.

У зв’язку з цим ОП КГС ВС звернулася до правил розмежування спорів між адміністративною та господарською судовою юрисдикцією за предметом, змістом та характером спірних правовідносин.

Враховуючи, зокрема, положення п. 8 ч. 1 ст. 19, ч. 1, 2 ст. 267 КАС України, ОП КГС ВС зазначила, що законодавець визначив юрисдикцію адміністративних судів з розгляду справ про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (ст. 350, 351 ЦК України).

Проте вирішення спорів щодо реквізиції майна, що вже відбулась (припинення права власності на момент звернення до суду вже сталося), згідно з чинним законодавством до адміністративного судочинства не віднесено.

Якщо порушенням своїх прав особа вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов’язків, то такі відносини мають майновий характер або пов’язаний з реалізацією особою її майнових чи особистих немайнових інтересів. Тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб’єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до п. 10 ст. 16 ЦК України.

Отже, незважаючи на суб’єктний склад учасників цього спору, з огляду на предмет спору — наказ та акт щодо примусового відчуження/вилучення транспортних засобів позивача, а також підстави для його виникнення, спір між сторонами у цій справі стосується майнових прав позивача (їх захисту та відновлення) і має приватноправовий характер.

З огляду на вищевикладене, ОП КГС ВС у своїх висновках зазначила, що спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття та реалізації рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його права, у нього виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв’язку з чим він як юридична особа правомірно звернувся до суду із позовом в порядку господарського судочинства.