Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 18.06.2024 р. № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі — Закон № 3817-ІХ) зберігання пального можливе лише за наявності ліцензії на право зберігання пального або ліцензії для власного споживання чи промислової переробки. Відповідно до пункту 32 частини першої статті 1 Закону № 3817-ІХ, зберігання пального охоплює діяльність, пов’язану з прийманням, завантаженням, розвантаженням та/або видачею пального, як власного, так і отриманого від інших осіб.
Місце зберігання пального визначається як об’єкт нерухомості або майновий комплекс, де здійснюється розвантаження, завантаження, приймання чи зберігання пального. Воно має належати суб’єкту господарювання на праві власності або користування (пункт 48 частини першої статті 1 Закону № 3817-ІХ).
Місце для зберігання пального для власного споживання або промислової переробки — це територія чи обладнання, що призначене саме для таких потреб і виключає використання споживчої тари об’ємом до 60 літрів включно (пункт 49 частини першої статті 1 Закону № 3817-ІХ).
Суб’єкти господарювання повинні отримати ліцензію на право зберігання пального на кожне місце зберігання (частина друга статті 28 Закону № 3817-ІХ).
Проте, частина третя статті 28 Закону визначає випадки, коли ліцензія не потрібна. Суб’єкти можуть зберігати пальне в місцях його виробництва або оптової торгівлі, якщо на ці місця вже отримано відповідну ліцензію.
Таким чином, якщо суб’єкт господарювання використовує паливозаправник (бензовоз) для доставки або зберігання пального, то він зобов’язаний отримати ліцензію на зберігання пального для місця (території), де знаходиться цей транспортний засіб як ємність для зберігання пального. Вимоги регулюються положеннями Закону № 3817-ІХ.
Місце зберігання пального визначається як об’єкт нерухомості або майновий комплекс, де здійснюється розвантаження, завантаження, приймання чи зберігання пального. Воно має належати суб’єкту господарювання на праві власності або користування (пункт 48 частини першої статті 1 Закону № 3817-ІХ).
Місце для зберігання пального для власного споживання або промислової переробки — це територія чи обладнання, що призначене саме для таких потреб і виключає використання споживчої тари об’ємом до 60 літрів включно (пункт 49 частини першої статті 1 Закону № 3817-ІХ).
Суб’єкти господарювання повинні отримати ліцензію на право зберігання пального на кожне місце зберігання (частина друга статті 28 Закону № 3817-ІХ).
Проте, частина третя статті 28 Закону визначає випадки, коли ліцензія не потрібна. Суб’єкти можуть зберігати пальне в місцях його виробництва або оптової торгівлі, якщо на ці місця вже отримано відповідну ліцензію.
Таким чином, якщо суб’єкт господарювання використовує паливозаправник (бензовоз) для доставки або зберігання пального, то він зобов’язаний отримати ліцензію на зберігання пального для місця (території), де знаходиться цей транспортний засіб як ємність для зберігання пального. Вимоги регулюються положеннями Закону № 3817-ІХ.
Что Вы думаете об этом? Напишите первым!