Щодо трудових договорів (угод) за сумісництвом

Згідно з ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, додатково укладати трудові договори (угоди) за сумісництвом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2022 року № 1306 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» визнано такими, що втратили чинність, а саме:

• постанову Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»;
  
• постанову Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 81 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції».
  

Наразі оплата праці за сумісництвом регулюється КЗпП.

Згідно із вимогами ст. 1021 КЗпП та ст. 19 Закону України «Про оплату праці» сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця — фізичної особи.

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Додатково повідомляємо, що особа не може виконувати свої трудові обов’язки одночасно (в одні й ті ж години) за основним місцем роботи і місцем роботи за сумісництвом.