повернулися з перфомансу... що тут скажеш... наші "артисти" обкакались по повній програмі. ХАЛТУРА з великої букви ХЕ. Постановка складалася з трьох частин. Перша українська, друга німецька, а третя сумісна. Перша була відверто слаба, невиразна шароварщина, хаотичне пересування по сцені великої кількості людей з боковим екраном, який відвертав увагу від акторів. Та ще й на додаток в кінці молоде дарування продекламувало нам віршовані рядки на рівні дитячого садку. У свою чергу, виступ німецької трупи вразив нас професіоналізмом. Команда з чотирьох людей з використанням мінімальної кількості реквізиту завдяки багатьом театральним прийомам досягла максимального ефекту. Зал плакав!
Третя частина залишила позитивні враження, але після неї почався справжній «цирк». Представниця відділу культури міської ради подарувала німецькому режисеру примітивний керамічний підсвічник із дивним побажанням натхнення від цього предмету.
...але контрольним пострілом в голову було фінальне виконання керівником кременчуцького театру пісні, що нагадувала шансон Стаса Михайлова. Публіка заклякла в нерозумінні. У цей момент ми відчули сором перед німцями - хотілося ховатись під кріслами..
Влас Пихайло - це був мрак кромєшений, не скромнічайте - отборний шлак. Ну, а 14-річна Надя Купенко з інтонаціями та голосом 70-річної бабці і з таким же нафталіновим репертуаром і вбранням - то просто триндець. Плюс до того, чомусь вірш про Рейн німецькою читала зі "швайн-акцентом" наш перекладач (чому не німці???). Я вже не згадую, що наш "театр" представляючи перфоманс про дві нації завзято шпрехав русіш-шпрахе. достатньо аргументів, щоб назвати це дійство "провалом"?