Простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних чи технічних умов, необхідних для виконання роботи, або іншими обставинами (стаття 34 Кодексу законів про працю України). У свою чергу умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності визначає Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається як повна або часткова компенсація втрати заробітної плати у разі настання страхового випадку, адже заробітна плата — це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.
При цьому оплата простою не з вини працівника віднесена до гарантійних і компенсаційних виплат фонду додаткової заробітної плати у складі оплати за невідпрацьований час. Тобто при оголошенні простою не з вини працівника роботодавець зобов’язаний оплачувати людині заробітну плату з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за період знаходження працівника в простої.
Слід враховувати те, що тимчасова непрацездатність людини відповідно до медичного висновку — це непрацездатність внаслідок захворювання, травми або інших причин (вагітність та пологи, карантин тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування, реабілітації, інших заходів медичного характеру та триває до відновлення працездатності або до закінчення причин, які унеможливлюють виконання роботи. А оскільки під час простою відбувається зупинення роботи, у працівника у разі хвороби або травми, тривалість якої співпадає з часом простою, стан тимчасової непрацездатності не настає.
Крім того, у разі настання страхового випадку в період перебування працівника у простої, втрати заробітної плати не відбувається, тому здійснювати виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності як компенсацію втраченого заробітку немає підстав.
Водночас у разі необхідності виходу працівника на роботу під час простою підприємства згідно з графіком роботи та настання у цей день тимчасової непрацездатності, внаслідок якої працівник втрачає за ці дні заробітну плату, допомога по тимчасовій непрацездатності має оплачуватися працівнику на загальних підставах.
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається як повна або часткова компенсація втрати заробітної плати у разі настання страхового випадку, адже заробітна плата — це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.
При цьому оплата простою не з вини працівника віднесена до гарантійних і компенсаційних виплат фонду додаткової заробітної плати у складі оплати за невідпрацьований час. Тобто при оголошенні простою не з вини працівника роботодавець зобов’язаний оплачувати людині заробітну плату з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за період знаходження працівника в простої.
Слід враховувати те, що тимчасова непрацездатність людини відповідно до медичного висновку — це непрацездатність внаслідок захворювання, травми або інших причин (вагітність та пологи, карантин тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування, реабілітації, інших заходів медичного характеру та триває до відновлення працездатності або до закінчення причин, які унеможливлюють виконання роботи. А оскільки під час простою відбувається зупинення роботи, у працівника у разі хвороби або травми, тривалість якої співпадає з часом простою, стан тимчасової непрацездатності не настає.
Крім того, у разі настання страхового випадку в період перебування працівника у простої, втрати заробітної плати не відбувається, тому здійснювати виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності як компенсацію втраченого заробітку немає підстав.
Водночас у разі необхідності виходу працівника на роботу під час простою підприємства згідно з графіком роботи та настання у цей день тимчасової непрацездатності, внаслідок якої працівник втрачає за ці дні заробітну плату, допомога по тимчасовій непрацездатності має оплачуватися працівнику на загальних підставах.
Что Вы думаете об этом? Напишите первым!