До чергових Шевченкових роковин
«І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом»
(Т.Г.Шевченко)
До Тараса тричі на рік – черга хизування:
В день народження, в дні смерті й перепоховання.
До наступного приливу «жалоби й шаноби»
Залишилось зовсім мало – тож готуйтесь, сноби.
Про Шевченка всі казати начебто готові,
І поголені, й вусаті, а душею – хто ви?
Тричі на рік – ось вам шана генію країни!
Можуть справді хизуватись діти України –
«Славних прадідів великих онуки погані».
То коли ж Тарас діждеться «Заповіту» дані?
А діждати дуже просто: хай в Державнім гімні
Хоч рядок, хоч два – Шевченка, бо найлегітимні!
Щоб із кожним виконанням Головної пісні
Хто почує, враз відчує із ним зв’язок тісний.
Як звучатиме він тричі не на рік, а щодня,
Між людьми із часом зникне забуття безодня!
