Всі ми є свідками того, що мовний закон був прийнятий неконституційним шляхом, по-шахрайськи. Він фактично підриває статус української мови як державної і спрямований на витіснення її з усіх сфер функціонування в більшості областей України. Частина його ключових позицій прямо суперечить Конституції. Наприклад, Конституція не дозволяє окремим містам чи районам вирішувати мовне питання. В разі його втілення в життя набудуть ще більшого масштабу порушення мовних прав українців і виникне сер’йозна загроза цілісності нашої країни.
Політика зросійщення, яка тривала століттями, призвела до того, що частина українців не користується рідною мовою. Батьки й діди цих українців не з доброї волі перейшли на спілкування російською. Система тоді зробила все, щоб витіснити українську мову зі шкіл, вузів, підприємств, і навіть дитсадків. Тож чи справедливим буде у вільній Україні на 21-му році незалежності закріплювати статус-кво мовної політики колишнього колонізатора, продовжуючи зросійщення вже зусиллями української влади?
Венеціанська Комісія також висловила свою занепокоєність законом Ківалова – Колісниченка, оскільки цей документ, на її думку, пропонує використовувати російську мову як державну нарівні з українською чи навіть замість української мови, що суперечить Ст.10 Конституції України.
Наслідки впровадження такої «двомовності» ми вже бачимо наприклад, на Донеччині, де мешкає 53% етнічних українців, але майже неможливо почути українську мову, знайти українську школу чи дитсадок. Жахливі наслідки політики «двомовності» видно і на прикладі Білорусі, де після прийняття закону про другу державну мову, перша державна, тобто білоруська, майже зникла з ужитку.
Зрозуміло, що такі кроки робляться для того, щоб зберегти й примножити зручний для партії регіонів електорат - українців, які не говорять українською, не люблять України і не вважають її своєю Батьківщиною.
